Нещодавно 38-річний серб оголосив про завершення карʼєри. Якщо ви за ним не слідкували, то для вас напевне стало несподіванкою, що один із улюбленців «Динамо» провів видатний відрізок - настільки, що увійшов до заокеанської історії. Розповідаємо, як це сталося.
Нінкович виявився непотрібним «Динамо», дійшов до фіналу кубка Франції та в єврокубках пересікся з «Чорноморцем»
Хтось може здивуватися - Нінкович потрапив до «Динамо» ще у 2003-му та присвятив клубу майже десять років. Водночас статистика скромнувата - лише 168 матчів, впродовж яких було забито 15 голів та віддано 16 асистів. Причина лежить на поверхні - універсал частенько ламався, особливо на початку перебування у Києві. Десь не щастило, десь через грубощі, десь вплинуло порушення режиму, про що Мілош особисто зізнався. Словом, могло бути значно краще, якби не регулярні відвідини лазарету.
Втім, ніхто не міг дорікнути Нінковичу, коли той знаходився безпосередньо на полі. Будучи плеймейкером, серб вимушено розташовувався нижче, але все одно приносив користь. Важко пригадати якийсь конкретний перформанс, проте гріх відкидати результативні дії, без яких «Динамо», можливо, б не дорахувалося кількох цінних очок.
Готовність залатати тактичну діру, виконати чорнову роботу, підстрахувати партнера - цінні риси. Втім, взимку 2013-го відносини зіпсувалися - за шість місяців до завершення трудового договору Мілош сподівався перебратися до «Црвени Звезди», але своє «ні» продемонстрував Ігор Суркіс. Французький «Евіан» запропонував 500 тисяч євро, тож Нінкович у підсумку приєднався до Бетао.
Великою мірою це була поїздка в один кінець - після 9 трофеїв, здобутих у столиці України, гравець прийняв новий виклик. Треба сказати, що шість місяців видалися продуктивними - Мілош хоч і представляв кольори відвертого борця за виживання, проте відзначився 2 мʼячами та 3 передачами. Причому вразив ворота «Лорʼяна» у півфіналі кубка Франції - заклав фундамент переконливої вікторії з рахунком 4:0. А от на вирішальну дуель сил не вистачило - «Бордо» дотиснув суперника 3:2.
Влітку 2013-го Нінкович перейшов до жаданої «Црвени Звезди», однак відповідний союз себе не виправдав у тривалій перспективі. Маючи на руках річний контракт, Мілош заробляв солідні 280 тисяч євро з подальшим ростом до 350 тисяч, але ці суми обговорювалися, якщо «червоно-білі» якомога краще зарекомендують себе на міжнародній арені.
Ісландська «Вестманнаейя» залишилася позаду, проте далі у кваліфікації Ліги Європи випав одеський «Чорноморець». Нічого путнього не вийшло - Роман Григорчук тріумфував 3:1, після чого важливість Нінковича зменшилася в рази. Хлопець виграв першість Сербії («Партизан» відстав на одне очко), однак на цьому була поставлена логічна крапка.
У 2014-му Мілош повернувся до «Евіана», але позитивного ефекту не досягнув - 1028 хвилин та безславне пониження «хрестоносців» до Ліги 2. Треба було думати, куди рухатися далі, й наш герой зупинися на варіанті, що зробив його прославленим.
Нінкович взяв номер культового футболіста та виправдав присутність у «Сіднеї»
Нінкович не збирався перетинати океан, але навряд чи тепер жалкує про своє рішення. «Сідней» сприймався не останньою силою Австралії, змагався за високі місця та для реалізації цілей прискіпливо пильнував за легіонерами. За іменами далеко не потрібно йти - наприклад, у середині нульових до команди потрапив Двайт Йорк. Подія непересічна, але ще більший фурор виник, коли прибув Алессандро Дель Пʼєро - Австралії не вдалося перетворитися на умовну Саудівську Аравію, куди зараз зʼїжджаються зірки планетарного масштабу, однак новина прогнозовано сколихнула масмедіа.
Італійцю не пощастило здобути бодай якийсь кубок, але що тут гріха таїти - коли легендарний нападник погодився на переїзд до Індії, то постало питання, хто отримає культову «десятку». Як ви вже здогадалися, номер дістався Нінковичу.
Поява Мілоша справила позитивний ефект - по-перше, не пішов співвітчизник Мілош Дімітрієвич, який вважався одним із лідерів роздягальні. По-друге, Грем Арнольд згодом вирішив випробувати функціонал новачка на максимум та розташував його, як годиться, на позиції атакувального півзахисника. По-третє, сам Нінкович пообіцяв - зробить усе, щоб «Сідней» якісно спрогресував.
«Я готовий показати в Австралії все, на що зданий. Сподіваюся, я зможу принести користь «Сіднею» та виграти з ним чимало трофеїв», - запевнив серб. Чоловік сказав - чоловік зробив.
Безумовно, можна сперечатися щодо рівня, який простежується в А-Лізі. Тим не менш, не слід відкидати її привабливість - першість невпинно розвивається, зібрала певну кількість поціновувачів, транслюється у багатьох частинах світу. Нінкович побачив перед собою амбітний проєкт, який зі свого боку підтвердив готовність поставити саме на нього - за різними оцінками футболіст мав зарплатню в 1 мільйон доларів на рік, що для Австралії на межі космосу. З часом сума зменшувалася (все таки карʼєра рухалася до логічного завершення), втім, 300-200 тисяч доларів - теж неостанні кошти. Що найважливіше, повністю виправдані.
«Сідней» провів жалюгідну кампанію 2015/16 (7 місце із 10 загальних), проте преса змилостивилася лише над Мілошем - півзахисник стартував з цифрою 5+1, але був всюдисущий та наче, як якась клейка субстанція, утримував ігровий малюнок. Працелюбність привернула увагу арабів - у майже тридцять два Нінкович міг заробити у вісім разів більше, однак австралійці виявилися переконливішими, ніж катарці. І тут відбувся прорив.
«У перший сезон, коли я прийшов, було важко. Нова країна, нова ліга, нове життя. Потрібен був час. До того ж на початку я багато грав ліворуч, а тепер десяткою». Це так Нінкович пояснив журналістам приголомшливу форму - впродовж розіграшу 2016/17 він забив 9 голів та оформив 11 асистів, які допомогли «Сіднею» не просто додати у класі, а виграти третю чемпіонську медаль у власній історії.
«Небесно-блакитні» фінішували першими у основній частині турніру та вихорем пронеслися по фінальній серії, що проходить за принципом плей-офф - проти «Мельбурн Сіті», де якраз вирішувалася доля національного золота, Мілош вийшов у серії післяматчевих пенальті та своїм ударом констатував перемогу. Не дивно, що по закінченні сезону серба було визнано найкращим у А-Лізі.
Можна сказати, що Нінкович зняв із «Сіднея» психологічний тягар - клуб чекав доленосного моменту сім років, втілив його у життя, перезавантажився та рушив далі. На хвилі успіху були зафіксовані нові досягнення - кубок Австралії та ще одне чемпіонство, після чого зʼявилася популярна думка, що «Мілош є найкращим, що трапилося з австралійським футболом» та «дав Австралії більше, ніж Дель Пʼєро». Серйозні компліменти, заохочені експертською думкою та лояльністю уболівальників.
У 2019-2020 роках продуктивність виконавця, на жаль, зменшилася. Є пояснення - ковід, травматичність щиколотки та зміни на тренерському містку. Стів Коріка, новоспечений менеджер, відмовився від низки легіонерів, на яких був закладений фундамент гри, тож Нінкович фактично залишився єдиним іноземцем.
У подальшому цей нюанс викликав серйозний спір - Коріка, жадаючи підписати легіонерів «під себе», спонукав Мілоша прийняти австралійське громадянство, аби увійти в правила ліміту. Спалахнув конфлікт - серб опинився на лаві запасних та потім зізнався, що йому жадали завершення карʼєри, якщо не буде проведена процедура: «Я відчував неповагу, мені було дуже погано, що моя карʼєра залежатиме від того, отримаю я громадянство чи ні. Як ні - то маю йти на пенсію».
У червні 2022-го суперечки досягли апогею - Нінкович не стерпів та сповістив, що йде. «Сідней» намагався знайти якийсь компроміс, але всі потуги оцінювалися як дуже кволі - все одно «проблема», на яку тиснув Коріка, нікуди не зникла. Після 213 матчів, 7 титулів та визнання вболівальниками Мілош гримнув дверима, але не для того, щоб попрощатися із професійним спортом.
Нінкович наостанок викликав неймовірний скандал
Здавалося б, яка мотивація - продовжувати виступи у тридцять сім? Відповідаємо: помста. Нінкович потиснув руку «Вестерн Сідней Вондерерз» - принциповому супернику попередньої команди - та жив думками про дербі, заплановане на листопад 2022-го. Особливого вогню додав той факт, що незадовго очної зустрічі Мілош таки зважився на прийняття громадянства - очікувано розгорівся скандал.
«Сідней» скористався ситуацією та розгорнув широку кампанію - назвав колишнього лідера зрадником, запропонував обміняти старі футболки на пакунок з цукерками, або ж здати назад за символічні 10 доларів. Серб ошалів від такого жесту: «Я провів тут сім років, виграв низку трофеїв та вважав (та і вважаю), що заслужив більше поваги. Уболівальники реагують, як хочуть, але моя мета - допомогти нинішнім товаришам по команді.
Цей клуб дав мені шанс на один рік займатися тим, що я люблю і я віддам усе, що маю, щоб зробити щось величне у цьому сезоні». Якщо дещо відійти вбік, то прогноз Мілоша справдився, принаймні у основній таблиці - якщо «Вондерерз» набрав 41 очко та посів четверту сходинку, то сусіди - на 3 пункти менше. Варто було б пожартувати про злу іронію долі, однак потім у плей-офф, де емоції помітно вщухли, далі пройшов «Сідней» (2:1).
Але ми повертаємося до листопадових подій, де все лилося через край - на передматчевій пресконференції Коріка розважався, як міг, та прямо нагадав, що його екс-підопічний є ворогом. Мілош був більш тактичним: «Я був великою частиною успіху клубу, брав участь у гранд-фіналах та збережу нагороди на все життя».
Прикро, що сам поєдинок не став таким, щоб опісля можна було хапатися за голову - «мандрівники» поступилися 0:1. Нічого-нічого - у другому колі, в березні Нінкович реабілітувався, віддав 2 асисти та відсвяткував 4:0. Гарний штрих, що засвідчив актуальність півзахисника навіть у такий, відверто пенсійний вік.
Якщо підвести підсумок, то Мілош провів чудову карʼєру - просто ми не надто за нею слідкували в силу того, що Австралія для нас далека та все ще екзотична. Але повірте, таке не гріх розповісти внукам на старості.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
