— Моє знайомство з Валерієм Лобановським відбулося, по-моєму, в 1982 році, коли я грав за чернігівську Десну, в Другій лізі. В Динамо мене запрошували кілька разів, і в підсумку потім вмовили, після того як Морозова в Динамо змінив Лобановський. Ми з батьком приїхали до Києва на зустріч з ним. Утрьох розмовляли, правда, я намагався відмовчуватися. Він розповідав, чому бачить мене в команді, які у неї плани, які перспективи. Аргументи були очевидними – Динамо було лідером радянського футболу. У цій команді можна було рости, домагатися великих перемог. Звичайно, були певні і матеріально-фінансові стимули. Але Лобановський ніяких гарантій не давав. Говорив, що якщо зумію закріпитися, буду грати, все залежало від мене. Також в Динамо відкривалася перспектива виступати за збірну СРСР. До 1990 року, поки я не поїхав в Рейнджерс, зізнаюся, більше таких задушевних розмов з Валерієм Васильовичем не було. Через багато років, можна сказати, що його команди в ті роки давали феноменальний результат, тому що прохідних матчів в чемпіонаті не було, плюс єврокубки і збірна. Хоча умови тоді були іншими, без чартерних рейсів, не було сучасної бази, відновлення. Валерій Васильович розписував всю програму наперед. Його результати говорять самі за себе. У роздягальні він не кричав, бутси і пляшки не жбурляв. Голос підвищував дуже рідко. Якщо невдало зіграв, досить було побачити його погляд, щоб зрозуміти, в чому помилився і як треба виправитися», – цитує Кузнєцова Команда 1.
Хочеш допомогти ЗСУ 🇺🇦?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
