Протягом останніх п'ятнадцяти років складена на базі гравців київського «Динамо» збірна представляла СРСР у міжнародних матчах. Які б не були успіхи «Спартака» або «Дніпра» у внутрішньому чемпіонаті, все одно для іноземців «Київ» залишався синонімом радянського футболу.
Мундіаль, що пройшов з 8-го червня по 8-ме липня 90-го року на території Італії не став виключенням. На Аппенінах київське «Динамо» представляло одразу дев`ять гравців. А враховуючи відбірковий етап – цілих одинадцять.
На одному диханні
За форматом на чемпіонат світу в Італії могли потрапити 24 команди. Оскільки італійці (як господарі) та аргентинці (як переможці попереднього турніру) кваліфікувались туди автоматично, вакантних путівок залишилось лише 22.
Аби отримати одну з них підопічні Валерія Лобановського у відбірковому раунді мали помірятись силами зі збірними Австрії, Туреччини, ГДР та Ісландії.
На цьому етапі збірна СРСР поступилась лише одного разу. Трапилось це у виїзному поєдинку проти команди ГДР. Проте у Києві за присутності 100 000 глядачів радянські футболісти впевнено реваншувались, обігравши німців з рахунком 3:0.
Збірну Туреччини підопічні Лобановського обіграли двічі. У Сімферополі за присутності 28 000 глядачів турки були обіграні з рахунком 2:0, а у Стамбулі вже, де за перебігом подій спостерігало вже 45 000 любителів футболу, господарі оступились мінімально – 0:1.
З ісландцями радянці двічі розписали мирову нічию - 1:1. А у дуелі зі своїми головними конкурентами, австрійцями, підопічні Лобановського у Відні зіграли у нічию - 0:0. А у Києві за присутності 100 000 вболівальників перемогли з рахунком 2:0.
Загалом і відбіркових матчах Валерій Лобановський задіяв дев`ятьох динамівців. Жодного матчу не пропустили Олег Протасов та Геннадій Литовченко. До того ж обидва гравці забили на цьому етапі по три м`ячі. На один поєдинок менше провів Олексій Михайличенко, відзначившись при цьому двічі. По шість поєдинків зіграли Василь Рац та Олег Кузнєцов. По чотири рази на полі з`являлись Володимир Бессонов та Олег Лужний, двічі футболку збірної вдягли Віктор Чанов таАнатолій Дем`яненко.
Великі надії, велике фіаско
На груповому етапі фінальної частини чемпіонату світу команда СРСР в суперники отримала збірні Камеруну, Аргентини і Румунії.
С стартовому поєдинку 9-го червня в італійському місті Барі за присутності 42,900. глядачів на арені «Сан-Нікола» підопічним Лобановського протистояли румуни. Зі стартових хвилин на поле вийшло п’ять динамівців: Володимир Безсонов, Олег Кузнецов, Василь Рац, Геннадій Литовченко, та Олег Протасов.
На 66-й хвилині Іван Яремчук, змінивши одноклубника Литовченка, збільшив кількість представників «біло-синіх», які зіграли у тому поєдинку, до шести. Сам поєдинок закінчився перемогою румунів з рахунком 2:0.
Чотири дні потому на стадіоні «Сан-Паоло» в Неаполі за присутності 55,759 любителів футболу збірна СРСР зустрілась із чинними чемпіонами світу – аргентинцями.
З перших хвилин на поле вийшло троє представників київського клубу – захисники Бессонов і Кузнєцов (у якості капітана) та форвард Протасов, якого на 75-х хвилині замінив ще один киянин - Литовченко.
За шаленої підтримки неаполітанських вболівальників, які обожнювали нападника аргентинців та місцевого «Наполі» Дієго Марадону, діючі володарі Кубку Світу двічі розписались у воротах суперника, при цьому не пропустивши жодного разу.
Програвши стартові два поєдинка в останньому турі збірну СРСР влаштовувала лише розгромна перемога над Камеруном, який, до слова, на той момент вже забезпечив собі вихід до наступного раунду. Також задля виходу до 1/8 фіналу радянським футболістам потрібно було сподіватись на те, що Аргентина та Румунія не зіграють між собою у паралельному поєдинку внічию.
18-го червня на вже знайомому стадіоні «Сан-Нікола» в місті Барі за присутності 37,300 глядачів підопічні Лобановського виходили на поле, аби виконати хоча б те, що залежало від них. З перших хвилин в збірній СРСР грало четверо динамівців: Кузнецов, Дем’яненко, Литовченко, Протасов, до того ж Анатолій Дем`яненко вивів команду у якості капітана. Після перерви в гру замість Литовченка вступив Яремчук. Сам же поєдинок проходив під повним контролем збірної Союзу.
На двадцятій хвилині поєдинку динамівець Олег Протасов відкрив рахунок у зустрічі. Через дев`ять хвилин збірна СРСР рахунок подвоїла, а по перерві забила ще двічі. Втім, розгромна перемога не допомогла радянським футболістам. Адже аргентинці та румуни така розіграли мирову нічию, яка влаштовувала обидві команди, та не дозволили команді Лобановського продовжити боротьбу за корону світового футболу.
Ось так завершився останній матч збірної СРСР на світових футбольних турнірах.
Гра долі
Після італійського Мундіалю Володимир Безсонов разом зі своїм одноклубником Віктором Чановим переїхав до ізраїльського «Маккабі». Але на відміну від екс-голкіпера «Динамо» надовго на Землі Обітованій не затримався, адже повноцінно грати йому завадила стара травма. 14-го січня 1991 року він повернувся до Києва і новий сезон вже розпочав у якості тренера в ДЮФШ «Динамо».
Пізніше він працював працював з ЦСКА (Київ), національною збірною Туркменістану, ФК «Харків», «Дніпро» (Дніпропетровськ).
Дочка Володимира Безсонова Ганна теж пішла у великий спорт і досягла видатних успіхів у художній гімнастиці.
Уродженець німецького міста Магдебург Олег Кузнєцев у 90-му році також покинув київський клуб, перейшовши у шотландський «Рейнджерс».
Дебютував на Британських полях дуже успішно - в першій же грі чемпіонату був визнаний кращим гравцем команди. Але вже в наступній грі на 20 -й хвилині після поштовху у спину впав на коліно і порвав зв'язки. У підсумку сезон для Кузнєцова закінчився.
Наступний сезон майже повністю відіграв, а у наступні два виходив на поле рідко. У сезоні 1994/95 грав у ізраїльському «Маккабі», куди його брали під Лігу Чемпіонів, але клуб не пройшов кваліфікацію. У 1995-му повернувся в Україну та провів 11 матчів за «ЦСКА–Борисфен», після чого через загострення травми спини завершив ігрову кар’єру та зайнявся тренерською діяльністю.
У сезоні 2008 року був помічником Олега Блохіна у футбольному клубі ФК «Москва», з яким до цього протягом декількох років спільно працював у збірній України.
З 2010-го року працює з юніорськими збірними України різних рівнів.
Анатолія Дем'яненка називали футболістом «з двома серцями» за його невтомну роботу на лівій бровці поля. Його активні підключення до атаки нерідко призводили до голів.
Після італійської світової першості у 1991 році уклав контракт з німецький клубом «Магдебург». Але, погравши лише один сезон, Дем`яненко покинув Німеччину і підписав контракт з польським «Відзевом».
У 1993 році зайнявся тренерською діяльністю. Спочатку працював помічником Віктора Колотова у «ЦСКА-Борисфені», а потім допомагав Йожефу Сабо у київському «Динамо».
З 2005 року працював головним тренером столичного «Динамо», з яким розлучився 20 вересня 2007 за обопільною згодою. Разом з командою створив «золотий» дубль у 2007 році і був визнаний найращим тренером України (2007). Але перемоги у внутрішній першості поєднувалися з поразками на міжнародній арені.
Після «Динамо» попрацював з азербайджанським «Нефтчі», узбецьким «Насафом» та луцькою «Волинню».
Ще один участик ЧС-1990 Василь Рац наприкінці 90-го року вирішив покинути київське «Динамо».
У січні 1991-го року він повинен був відправитися у Будапешт, проте у новорічну ніч у нього стався напад паралічу - оніміла ліва половина тіла і півтора місяці він провів у клініці. Через деякий час Рац виїхав до Угорщини і прибув у розташування «Ференцвароша».
Після численних медобстежень уклав з клубом контракт на 2,5 роки. Дебютував у складі тільки влітку 1991-го. Рац зізнавався, що у нього була відсутня координація, м'яч в ногах не тримався, а від єдиноборств він постійно падав. Повних матчів в Угорщині він практично не грав. Відчуваючи велику відповідальність перед клубом, Рац розірвав контракт в односторонньому порядку.
По завершенні кар’єри гравця Василь Рац почав займатись бізнесом.
У 2007-му році отримав тренерську ліцензію Pro і почав працювати помічником Йожефа Сафо в «Динамо».
З 31-го жовтня по 26-те листопада 2011-го року став виконуючим обов'язки головного тренера «пивоварів». Але через проблеми зі здоров'ям невдовзі був змушений залишити свою посаду, після чого поїхав лікуватися до Угорщини.
Після блискучого сезону Геннадій Литовченко у 1990-му році переїхав до Греції, де протягом трьох років відіграв 80 матчів за пірейський «Олімпіакос».
Потім одному сезону відіграв за ФК «Бориспіль» та австрійську «Адміру Ваккер». Провів 7 матчів за кіпрський «АЕЛ» та пів сезону за одеський «Чорноморець», після чого завершив ігрову кар’єру.
З 1996-го року на тренерських посадах. Більше працював як помічник, в різні часи допомагаючи Володимиру Безсонову, Олегу Тарану та Юрію Калитвинцеву.
Як головний тренер, попрацював з «Кривбасом», «Металістом», ФК «Харків» та «Динамо-2»
Півзахисник Іван Яремчук не ста виключенням і після 90-го року покинув «Динамо». Після від`їзду з Києва виступав у різних європейських клубах. Серед них німецькі «Блау-Ваййс» та «Герта», ізраїльський «Хапоель» та чеський «Богеміанс».
Закінчив же кар’єру на Батьківщині, у 97-му погравши за «Ворсклу», роком пізніше – за «Прикарпаття».
За словами самого Яремчука, граючи в Німеччині, він полюбив азартні ігри в казино і за 15 років програв близько мільйона доларів. Окрім футболу Яремчук захоплюється більярдом. У цьому виді спорту має звання майстра спорту та є призером чемпіонату України 1998-го року.
Після київського «Динамо» Олег Протасов майже десять років відіграв у Греції, захищаючи кольори місцевих клубів «Олімпікос» (Пірей), «Верія», «Проодефтики» та «Панелефсіакос». У перерві між виступами на Еладі провів сезон за японську команду «Гамба Осака».
Тренерську кар’єру розпочав у тому ж таки «Олімпіакосі». Після цього керував кіпрським «АЕЛом» та румунською «Стяуа». Потім повернувся до України і два сезони був головним тренером «Дніпра». З 2008 го по 2009-й роки працював в Росії, Греції та Казахстані. Останнім місцем роботи Протасова стало мінське «Динамо».
Голкіпер Віктор Чанов потрапляв до заявки збірної СРСР на три чемпіонати світу. Але зіграти зміг лише в одному матчі – проти збірної Канади у 1986 році.
Після світового форуму в Італії 31-річний воротар залишив київське «Динамо» і переїхав до Ізраїлю, де протягом чотирьох років захищав кольори місцевих клубів «Маккабі» з Хайфи та «Бней Ієгуда». У 1994 році Чанов повернувся до Києва, де протягом одного сезону пограв за «ЦСКА-Борисфен», після чого і повісив бутси на цвях.
Молодий та амбіційний захисник Олег Лужний через пошкодження змушений був пропустити фінальну частину чемпіонату світу, хоча у відбірковому циклі був одним із основних виконавців у схемах Валерія Лобановського.
Дуже швидко він став основним захисником «Динамо» і після блискучої гри у Лізі чемпіонів звернув на себе увагу європейських грандів. Арсен Венгер був особисто зацікавлений у придбанні українця і у 1999-му Лужний став другим після Шевченка представником «команди-зірки», хто перейшов до топ-клубу Європи. В «Арсеналі» захисник провів чотири роки і зіграв 75 поєдинків.
Після цього українець провів сезон у «Вулверхемптоні» та був граючим тренером латвійської «Венти», після чого і завершив ігрову кар’єру Виступав за збірну України, зіграв за неї 52 матчі, але так і не потрапив у фінальну частину чемпіонатів Світу та Європи. Лужний був капітаном збірної України 39 разів, що є національним рекордом.
Як тренер з 2006-го по 2012-й роки працював у київському «Динамо». Двічі (у 2007 та 2010 рр.) виконував обов’язки головного тренера клубу.
У сезоні 2012/13 був головним тренером сімферопольської «Таврії».
Отримавши травму плеча у товариському матчі проти Ізраїлю, Олексій Михайличенко не зміг поїхати на чемпіонат світу в Італії. Але згадаємо, що він суттєво допоміг збірній СРСР завоювати путівку на світовий форум, провівши у відбірковому циклі сім поєдинків та відзначившись двома голами.
Після чемпіонату світу Михайличенко перебрався в італійську «Сампдорію», де провів один сезон, забив при цьому три голи і виграв з клубом Серію А. Наступного року переїхав до Шотландії, де почав виступати за «Рейнджерс». Там він відіграв чотири сезони (тричі ставши чемпіоном країни) зігравши 110 матчів, відзначившись у них 20-ма голами.
З 2002-го по 2004-й роки був головним тренером київського «Динамо». Потім три роки працював з молодіжною збірною України, з якою вийшов до фіналу чемпіонату Європи.
З 2008-го по 2009 роки керував національною збірною України. Потім повернувся у систему київського «Динамо». На даний момент Олексій Михайличенко є спортивним директором нашого клубу.
Вихованець грузинського футболу Ахрик Цвейба став ще одним динамівцем, який хоч і не провів жодного поєдинку у відборі на світову першість 90-го року та у фінальному турнірі, проте Валерій Лобановський постійно викликав його до лав національної команди і всерйоз на нього розраховував.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
