Легендарний гравець київського «Динамо», президент громадської організації «Ветерани ФК «Динамо» Київ» розповів про підготовку до майбутнього матчу, присвяченого пам'яті Андрія Баля, Валентина Белькевича та Андрія Гусіна.
- Наскільки важко було зробити так, щоб в один день, 28 вересня, у Києві зібрався такий зірковий склад?
- Чесно кажучи, ми були приємно здивовані, навіть не здивовані, а задоволені тим, що така кількість запрошених легенд відгукнулася і дала згоду взяти участь у цьому матчі. Це говорить багато про що, перш за все – про їхнє ставлення до цих людей, яких, на жаль, з нами більше немає.
- Ті, хто рідко буває в Україні, також одразу погодились взяти участь у матчі? Приміром, Кахабер Каладзе, який є міністром енергетики Грузії?
- Заради того, щоб вшанувати пам'ять таких людей, всі погодились на сто відсотків. У того ж Андрія Шевченка завжди були дружні взаємини з Валіком Белькевичем, у Кахи – з Андрієм Гусіним. Дійсно, цей матч стане грандіозною подією. Однак ясно, що від цього біль на душі від втрати не пройде...
Тому хотілося б проводити такі матчі не лише в пам'ять, але і за життя людей. Звичайно, зараз обстановка в нашій країні не сприяє проведенню якихось святкових заходів, зустрічей. Але в будь-якому випадку, мені здається, потрібно проводити хоча б невеликі свята, зустрічі для любителів футболу. На жаль, цей матч ми проводимо не на честь якоїсь радісної події, а у пам'ять про таких молодих хлопців, які залишили нас так рано...
Але за свій короткий життєвий шлях вони залишили дуже яскравий слід. Про це говорить і кількість прибулих для участі в цьому матчі. І, звичайно ж, я сподіваюся, шанувальники футболу і київського «Динамо» заповнять повний стадіон. Хотілося б бачити в неділю на стадіоні «Динамо» якщо не аншлаг, то, принаймні, близьку до аншлагу аудиторію.
- До речі, з приводу місця проведення матчу сумнівів не виникало?
- Однозначно. Це місце святе, це місце динамівське, наше. Ми завжди приїжджали сюди, навіть ще будучи молодими, до кінця не сформованими хлопцями. І кожен із нас залишав тут якийсь слід. Інше місце навіть уявити неможливо. Стадіон «Динамо» - для нас як рідний дім, якщо не сказати більше. Тут вся наша родина, тут все наша життя.
- Крім прославлених ветеранів у матчі планується участь сина Андрія Гусіна?
- Так, але з ним ще на цю тему розмовляють, і Олександр Хацкевич, і інші хлопці. Він ще не знає, яке рішення прийняти, не впевнений, наскільки він буде себе комфортно почувати на полі, чи варто йому виходити на гру. Але ми дуже хотіли би його тут бачити. У всякому разі, запрошення отримають всі родини цих хлопців. До того ж, я розмовляв і з Адою Панкратівною Лобановською – і вона, і Світлана Лобановська теж, швидше за все, будуть присутні.
- Розкажіть, будь ласка, детальніше про програму меморіального матчу.
- Перед грою ми будемо покладати квіти і на Байковому кладовищі, і до пам'ятника Валерію Лобановському біля стадіону, тому що практично всі хлопці, які будуть брати участь у цьому матчі грали під керівництвом Валерія Васильовича, хтось – у «Динамо», хтось – у національній збірній. Потім у нас буде невелика прес-конференція і вихід команд на поле на урочисту церемонію відкриття. Після матчу для учасників буде організована спільна вечеря пам'яті хлопцям.
- Зрозуміло, що всіх учасників матчу, які вийдуть на поле, самих можна називати почесними гостями. Але на матчі будуть і інші почесні гості, зокрема Президент України?
- Рішення про склад почесних гостей приймає Ігор Михайлович. Запрошення розіслані і Президенту, і меру міста, і іншим представникам влади. Важливо, щоб у них в цей день не було заплановано інших, можливо, більш важливих для країни заходів.
- Формат матчу буде стандартний – два тайми по 45 хвилин? Вже відомо, хто судитиме зустріч?
- Матч складатиметься з двох таймів по 40 хвилин. Взагалі, вся організаційна частина знаходиться під контролем Олексія Михайличенка – склади команд, список арбітрів. До речі, ми розбиваємо команди не за поколіннями – команда 80-х проти команди 90-х, а робимо змішані склади, бо різниця в 10-15 років відчувається. Уявіть, вийдуть на поле старші ветерани, а проти них – Ребров і Шевченко (посміхається). Так що ми вирішили зробити змішані склади, щоб матч був більш цікавим та інтригуючим.
- Але ж до трагічної звістки про загибель Андрія Гусіна планувався матч команд двох різних епох?
- Дійсно, було так. Планувався матч між командою друзів Валентина Белькевича і командою друзів Андрія Баля. Вони обидва грали під восьмими номерами, і ми збиралися зробити так, щоб усі гравці вийшли в футболках із восьмими номерами. Але бачите, як все сталося...
- Ви будете коментувати зустріч разом зі знаменитим представником «коментаторського цеху» Валентином Щербачовим?
- Так, Валентин у мене спитав, як я дивлюся на таку пропозицію. Я відповів, що якщо у мене буде можливість, я із задоволенням складу йому компанію, допоможу вести цей матч.
- Для вас такий досвід не зовсім новий, адже ви вже неодноразово виступали у ролі експерта у футбольних передачах...
- Так, колись було. Однак коментувати – це одна справа, а вести матч – зовсім інша. Виступити в ролі експерта, запрошеного гостя, сказати пару фраз, обговорити моменти – це одне, а от провести весь матч... Я колись намагався, але це вже давно було.
- Наостанок не можемо не запитати, якими запам'яталися вам кожен із трьох загиблих динамівців – Андрій Баль, Валентин Белькевич і Андрій Гусін?
- Почну зі старшого, Андрія Михайловича Баля. Хоч він трохи старший, але мені все одно не вдалося з ним пограти, він прийшов у «Динамо» тоді, коли я вже завершив кар'єру. Тому наші шляхи перетиналися вже коли ми були дорослими людьми. Він залишив дуже яскравий слід своєю променистою посмішкою – подивіться, навіть на афіші до матчу він посміхається. Він ніколи не сумував, можливо, приховував це у собі. Швидше за все, так і є, інакше як могло так статися, що серце в один момент дало збій... Просто він цього на вигляд не виставляв. Для всіх оточуючих Андрій завжди був добродушним, відкритим, у нього завжди були заготовлені якісь жарти. Він володів чудовою пам'яттю, завжди міг пригадати якісь речі, які, здавалося б, діставав з такого «нафталіну». Ці моменти його характеризують. Ось чому люди до нього тягнулися.
У кожну епоху, у кожному поколінні футболістів з'являлися такі хлопці, навколо яких панувала аура приємного спілкування. В нашому поколінні це Віталій Хмельницький, який завжди збирав навколо себе інших. Також і навколо Андрюхи Баля. Я неодноразово говорив хлопцям, які з ним грали, що по-доброму заздрю їм, тому що у них покоління було дуже дружнє, вони завжди збиралися, разом щось відзначали. Ну а судячи з цієї його серцевої хвороби, він приховував, накопичував у собі якісь негативні моменти, а оточуючим людям дарував тільки позитив.
Із Валентином я, на жаль, не так довго попрацював в дублі. Сам, будучи півзахисником, можу сказати, що Валік був навіть не одним з кращих, а найкращим півзахисником. Його бачення, його мислення, його здатність приймати нестандартні рішення на полі... Навіть ми не могли передбачити, що він у наступний момент буде робити. Деколи можна дивитися футбол і читати всі ходи будь-якого футболіста наперед, коли він з м'ячем. А у Валіка таке було мислення, він настільки все бачив, читав, розумів... На футбольному полі для нього не існувало нерозв'язних проблем. Я його виділяю особливо, він був видатний футболіст, найвидатніший. У нас грало багато видатних хлопців, але він серед них усіх, принаймні, півзахисників, - особливий.
Андрюша Гусін з'явився у нас у період 90-х років, як раз коли я працював у молодіжній олімпійській збірній. Правда, він 72-го року народження, а у мене найстаршою була група 73-го року. Андрій тоді вже був на олівці у керівників «Динамо». І тоді він поступово, помалу проходив ці ступені, пробивався до першої команди. Звичайно, шлях у нього був непростий. Будучи нападником, він мав прагнення стати лідером атаки. Але Валерій Васильович різко перемістив його із розряду нападників у півзахисники, причому знайшов йому таку позицію, яка, дійсно, розкрила його повністю.
А зараз тільки якась необережність його згубила. Останнім часом він був якийсь неспокійний, йому не вистачало адреналіну. Звичайно, якщо б він на цей період був зайнятий своєю професією, тренерською діяльністю, цього могло не статися.
Наш тренерський цех втратив достатньо кваліфікованих тренерів, через два-три роки і Валентин, і Андрій стали би хорошими фахівцями. Я з ними багато спілкувався і бачив у них дуже багато такого, що вони могли передавати і чому навчати молодих хлопців. Але, на жаль, життя розпорядилася по-іншому...
Сподіваюся, що матч у неділю ще раз підтвердить любов і повагу людей до цих трьох хлопців. Найдобрішу і найглибшу повагу і нашу любов до них. Несправедливо відбувається в житті, коли старші ховають молодших, коли батьки ховають своїх дітей... Коли залишають життя молоді – це так нечесно. Здається, все життя перевернулося, все йде проти природи.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
