Сьогодні, у місті Борисов, відбудеться третій офіційний матч на території Білорусі між місцевою національною командою та збірною України. Перший виїзд нашої збірної у Білорусь на офіційний матч відбувся у далекому 2001 році. Журналісту 1927.kiev.ua вдалось поспілкуватись з людиною, яка споглядала той матч безпосередньо на трибуні стадіону «Динамо» у Мінську.
- Це був мій перший виїзд. Зараз, через 13 років потому, можу сказати з упевненістю, що цей виїзд один з найбільш пам’ятних. Так, усі футбольні подорожі по своєму цікаві, але ця стоїть попереду усіх. Можливо, тому що це перший виїзд.
- Яким чином ви діставались до Білорусі?
- Тоді організували фанатський поїзд сполученням Київ – Мінськ. Якщо мені не зраджує пам’ять, було 18 вагонів з фанатами плюс вагон з «Беркутом», які нас супроводжували та охороняли наші вагони у Білорусі. Як прийнято у фанатських потягах – був старший, який дивився за порядком.
- Які були у вас взаємовідносини з місцевими вболівальниками та міліцією?
- З боку супроводжуючого «Беркуту» ставлення було непогане. Всі думали, що будуть якісь утискання з боку нашої міліції, а виявилось навпаки. Навіть, у деяких моментах, захищали від місцевих буйних фанів.
Що стосується білоруських міліціонерів, то поводили вони себе жорстко. Це і не дивно, адже їм розказували, що до них у гості їде потяг розлючених фанатів збірної України. Також, їм розповідали, що на кожній станції, на якій ми зупинялись, усе було догори дригом. Короче, «бандерівці» їдуть.
З місцевими фанами конфлікт був на рівні перекидування пляшками та камінням, адже одразу по приїзду в Мінськ, нас взяли в тісне оточення місцеві міліціянти і повели на стадіон. Але, перекидування усіляким непотребом завершилось декількома розбитими головами з боку українських фанатів.
Вже на вході на стадіон кожного приїжджого перевіряли дуже ретельно. Деяких, навіть, не пропускали на стадіон без пояснень. Якщо ти обурювався – крутили руки, але згодом відпускали. Здається, врешті решт, після усіх пригод на стадіон пройшли усі, хто приїхав.
- Вчора та сьогодні, при перетині кордону, у багатьох українських фанатів були проблеми з перетином кордону. Як у вас це відбувалось і чи всіх пропустили?
- Проблем, таких, як у цей раз, у нас не було. Кордон перетинали глибоко вночі в той час, коли небагато людей могли розмовляти. Від нас потрібно було лише пред’явити свій паспорт та зробити серйозний вираз обличчя. Хоча, не всі могли це зробити, адже на той час багато хто випив не одну пляшку. Тоді і виникало питання, а чи ця людина зображена на фото у паспорті. Звичайно, було багато людей, яким ця процедура була не до вподоби і прикордонники дізнались про себе багато чого нового та цікавого. В цілому, кордон пройшли нормально та без яких-небудь серйозних проблем.
- Наскільки мені відомо, на сьогоднішній матч поїхало дуже багато хлопців з ультрас рухів різних клубів. Як було з активною підтримкою збірної на тому матчі проти Білорусі?
- На той час я взагалі нічого не знав про ультрас, але під час дороги познайомились з хлопцями і з їх розповідей зрозумів, що вони і є тими самими ультрас. Розповідали про цікаві подорожі не тільки по Україні, але і про свої європейські вояжі.
Що стосується підтримки, то вона була на дуже гарному рівні. Нас приїхало близько тисячі. Але, навіть таку кількість фанатів, не зміг перекричати забитий до відказу стадіон «Динамо» у Мінську. Підтримка була неймовірною. Після матчу, як в наших, так і в білоруських ЗМІ багато розповідали про фанатів «жовто-блакитних» та їх неймовірну підтримку своєї команди.
- На останок, чи можеш пригадати якусь цікаву історію?
- Багато чого було цікавого. По-перше – знайомство з фанатами різних поколінь. Багато дізнався, чого на той час не знав. Всю дорогу розмови про виїзні матчі та про пригоди на них.
Одна з найбільш пам’ятних історій сталась, коли ми стояли на якійсь станції. Мій друг, з яким я їхав на матч, разом з ще одним фанатом якимось чином, прорвавшись через щільний кордон міліції та перелізши товарні потяги, які стояли на коліях поруч, потрапили в магазин та придбали дві пляшки. Після їх повернення на перон, на якому стояв потяг, усі вважали їх героями, зустрічали під бурні овації. Ну, а після зустрічі наших героїв, усі разом заспівали гімн України - це було дійсно круто.
Також, дуже пам’ятним був марш з вокзалу до стадіону. Тоді ми розгорнули великий прапор України і під різні заряди йшли до стадіону.
Вже повертаючись додому з перемогою, усі були настільки щасливі, що ми усі були неначе браття. Стільки щастя і радості було у нас. Хоча, цю братську атмосферу зіпсувало повернення до Києва. Адже одразу на пероні сталась бійка між різними групами фанатів, які разом їздили до Білорусі і підтримували збірну. Але, суть проблеми так і залишилась мені невідомою.
Розмовляв Олександр Ушаков
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
