Перш, ніж піддатися емоціям - порахуй до десяти
Спалах гніву, удар кулаком по скляних міжкімнатних дверях - і ось швидка везе тебе з блималками в найближчий травмпункт зашивати рвану рану на руці. Ти вже не пам'ятаєш, чого розлютився, але рука буде боліти ще довго.
Приблизно така аналогія виникла, коли програвшого боротьбу Сергія Кравченка (що призвело до голу у ворота «Волині») Кварцяний відразу ж посадив на лаву запасних. Питання викликала не сама заміна, а її змістове наповнення. Замість одного з центрхавів, які вміють притримати м'яч, вийшов «великий» форвард Бохашвілі.
У підсумку в центрі поля у «Волині» стало на одного гравця менше, а два «великих» і, по суті, залежних форварда - Діденко та Бохашвілі стояли і дивилися, як «Сталь» укочує в газон їх команду. До форвардів питань немає, вони грають, як вміють, і Кварцяний прекрасно знає їх ігрові характеристики.
Питання є до тренера «Волині». Він, правда, на них відразу ж і відповів - Бохашвілі провів на полі 22 хвилини, після чого сів на лавку запасних. На поле вийшов півзахисник Мемешев. Баланс відновився.
Незабаром «Волинь» вирівняла гру і забила. Операція в травмпункті пройшла вдало.
«Ворскла»: стабільні результати, нестабільна гра
«Сачко і його тренерський рівень - явно головний винуватець події», - писав Гліб Корнієнко у своєму недавньому аналітичному матеріалі про полтавчан після матчу з «Жиліной». Будь воля Гліба, Сачко, очевидно, був би вже у відставці. Після матчу з «Металургом» прихильників нашого журналіста стало значно більше.
Пам'ятаєте, як у дитинстві найкращий гравець двору (будинку, вулиці), зневірившись дочекатися виразних дій від своїх кострубатих партнерів, брав м'яч і починав водитися сам? Приблизно те саме було і в грі на Славутич-Арені. У «Ворскли» не виходило нічого, крім відвертого примітиву - довгих закидів. Навіть флангових навісів не було. Для цього Сачко випустив у другому таймі Бартуловіча.
Десь із середини тайму то Громов, то Бартуловіч, то Шиндер, як той дворовий Марадона з дитинства, намагалися брати ініціативу на себе, загострювати гру за рахунок індивідуальних дій. Виходило так само кострубато, як і загальний фон гри.
Після двох поспіль нічиїх з «Дніпром» і «Шахтарем» здалося, що «Ворскла» нарешті закінчила петтінг і готова перемагати. Тим більше, суперник був що треба - запорізький «Металург» впевнено носив звання найслабшої команди старту сезону. Але серія з чотирьох нічиїх поспіль не обірвалася і тепер статистикам має бути цікаво - чи стартував у нас хто-небудь з п'яти нічиїх?
Незважаючи на стабільність результатів, «Ворскла» далеко не прогнозована команда, адже кожна з цих світових кардинально відрізнялася від іншої за смисловим наповненням.
«Зоря»: 2 хвилини для Мозку, і привід для Полтави сумувати за Йованом
«Зоря» їхала в Одесу за трьома очками - це було на поверхні, і зміст цієї фрази носив стверджувальний характер на сто відсотків, на відміну від «ми їдемо в Київ за очками» від гравців «Карпат».
Команда Вернидуба домінувала на полі, створила кілька моментів у першому таймі, але в інші 45 хвилин довелося виходити на поле під нервозні нулі на табло, які точно не вписувалися в плани гостей. А в перерві Юрій Миколайович зробив заміну, яка вирішила результат матчу в лічені секунди. Результат почала створювати футбольна особистість, якої на даний момент немає в «Чорноморці» - Любеновичу знадобилося всього дві хвилини, щоб потрапити в голову своєму партнеру таким чином, щоб Петряк, з його 171 см зросту, вдарив просто прямо, навіть особливо не вистрибуючи. Саме після цього вже стало зрозуміло, що у господарів практично не буде шансів на те, щоб відігратися. А подальші події на полі показали, що з виходом розумного серба у гостей з'явилася солідність в центрі поля.
Дивлячись на гру Любеновича в останні роки півтора-два, якось згадався інший віковий серб, Йован Маркоскі: коли бачиш, як захисники «Ворскли» бездумно луплять м'яч вперед, граючи проти нинішнього «Металурга», починаєш сумувати за 35-річним Йованом, який рівним рахунком, як і Любенович, грав і серцем, і розумом. Вже зараз є всі підстави вважати, що Сачко рано списав Маркоскі з рахунків, тому що кожній команді потрібен Мозок. А Любенович і Маркоскі - вони такі.
«Шахтар»: до вимкнення «Тейшейри» виявилися не готові
Трохи несподівано, але «Шахтар» зазнав своєї першої поразки в нинішньому сезоні. На перший погляд, такому результату знаходиться чимало пояснень: добре зіграв «Дніпро», у гірників напередодні Ліга чемпіонів, команда Мірчі Луческу поки не готова «тримати удар» по 10 турів поспіль і т.д, і т.п.
Але самим донеччанам варто визнати - до деяких моментів вони опинилися просто неготовими, вважаючи непотрібним підготувати «план Б». Напевно, в стані оранжево-чорних не думали, що Маркевич наважиться фактично зіграти Федорчуком персонально проти Тейшейри, і що сам Валерій зможе зіграти цю роль бездоганно. А Маркевич таки наважився, та й Федорчук - далеко не останній футболіст української Прем'єр-ліги...
Таким чином, «Шахтарю» наче «відсікли одну з голів триголового змія». Спочатку здавалося, що підопічні Луческу можуть впоратися з «Дніпром» і при такому сценарії, але виявилося - ні.
У першу чергу перевірку на міцність провалили фланги. Коли Тейшейра волочився з Федорчуком і Дугласом на плечах, основну ношу в атаці повинні були взяти на себе Тайсон і Марлос. Але вони виявилися вельми пасивними і не запропонували опонентам швидкої гри і динаміки, коли бразильці звично відкриваються/забігають/обіграють/гостро прострілюють. В результаті Гладкий сидів майже на голодному пайку, а вся атака «Шахтаря» лише ходила навкруги дніпровської штрафної.
У другому ж таймі фланги «Шахтаря» на пару з центрбеками провалили ще один тест, чого ні в якому разі не можна було допускати. Коли Марлос і Тайсон за підтримки Срни і Шевчука все-таки включилися, в тилу донеччан утворилося занадто багато вільних зон, які Ордець і Ракицький просто не встигали перекривати. А «Дніпро» тільки цього й чекав...
«Карпатам» не вистачило настрою
Якщо ти граєш в гостях проти свідомо більш сильного і досвідченого Суперника, то варіантів досягнення позитивного результату не дуже багато. Головна умова - неймовірна самовіддача, яка при належному збігу обставин може компенсувати колосальну різницю в класі футболістів.
На дисципліні, настрої і самовіддачі «Карпати» вичавлювали «максимум» під час попередніх візитів до Києва. Зараз традиційний козир не спрацював. Ми не знаємо точно, чи то традиційний енергетичний заряд від Ігоря Йовічевіча не спрацював, чи то футболісти злякалися власних успіхів в попередніх трьох матчах. Загалом, жоден з вийшовших на поле у складі «Карпат» не стрибнув вище голови, а деякі лідери на кшталт Артура Карнози зіграли нижче свого потенційно дуже непоганого рівня.
Так чи інакше - анонсованого натяку на сенсацію не сталося і близько, багато в чому - через відсутність у гравців «Карпат» готовності виривати все навколо. Цілком можливо, що і такий настрій не допоміг би, але, як мінімум, все виглядало б не настільки односторонньо.
Тепер же розмови про третє місце «Карпат» виглядають не те, щоб безглуздо - ні (таке цілком можливо через рік-два), а скоріше - передчасно. Навіть в УПЛ, яка стала слабкішою, розрив між першим місцем і потенційним третім не такий гігантський. Принаймні, поки що.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
