«Не розумів логіки Сачка»
- Олександре, в кінці 2014 року ви покинули «Ворсклу». Розійшлись полюбовно?
- У мене закінчився контракт. Про продовження мови не йшло. Мені відразу сказали, що продовжувати співпрацю не стануть.
- Полтавчани повністю розрахувалися з вами?
- Це зараз заборгованості у полтавчан перед гравцями. Тоді становище ще було нормальне. Розрахувалися як належить.
- У липні 2014-го було застрелено президента «Ворскли» Олега Бабаєва. Це і похитнуло «Ворсклу»?
- До кінця року глобально в команді нічого не змінилося. Принаймні, я нічого не відчув. Напевно, почало даватись взнаки трохи пізніше, вже після мене.
- У «Ворсклі» у вас не склалися стосунки з Сачком?
- Не можу сказати, що вони були поганими чи хорошими, бо їх просто не було. Тренер особливо мені нічого не говорив і не пояснював. Я не розумів його логіки. Він брав мене, але я виявився йому не потрібен. Єдине, що він мені сказав: «Я тебе брав, але вийшло ось так». Як, ось так? Ну раз так, значить, так. Не буду ж я лізти йому в душу.
- Він не змінив до вас ставлення, навіть коли зламався ваш конкурент Пердута?
- Якраз ні. Він почав ставити Скляра. Багато хто дивувався, не лише я, і ніхто не розумів ходу думок Сачка. А я не ходив і не питав у нього, чому так. Все одно це нічого не змінило б.
- Далі ваш слід губиться...
- Я став грати за аматорську команду Києво-Святошинського району «Музичі». Це команда мого друга. Він її утримує. Підтримувати форму все одно потрібно. У нас колектив дуже добротний. Багато хлопців, котрі вже достатньо пограли. Це Самборський, Ситник, покоління Паші Яковенко. Шупик з київського ЦСКА.
- На якому місці йдуть «Музичі»?
- На першому.
- Ви говорили, що в Першу лігу принципово не хотіли йти...
- Нічого подібного. Такого я не міг сказати. Були запрошення з Першої і Другої ліги, але вони, не в образу цим командам сказано, були несерйозними. Кудись виїхати в інше місто на мінімальні умови, коли у мене сім'я з дітьми - це безглуздо! Лиш би їхати... Я такого не розумію. Грошей все одно не зароблю. А раптом травму отримаєш, і що? Заради задоволення грати, але далеко від улюбленої сім'ї? Ну так я заради задоволення у «Музичах» граю.
- Хоч щось платять в «Музичах»?
- Про жодні гроші тут мова не йде. Бігаю на великому полі заради задоволення. Емоції кудись треба дівати. Не виплеснеш же їх вдома. А ось на полі - будь ласка!
- Паралельно ніде не підробляєте?
- Ні. Сім'єю займаюся.
- Зараз багато наших в Казахстані, Азербайджані, Білорусі. У ці краї не було можливості поїхати?
- У Білорусь - точно ні. І наскільки я чув, там не заробиш. А в Казахстан і Азербайджан зараз всі хлинули. Усі хочуть там грати, тому що це фінансово привабливо. Але чув, що ті ж казахи вже не роблять тих умов, що раніше. Вони теж в курсі економічного становища в Україні. Свого часу мене туди наполегливо кликали, але я відмовляв, бо грав в «Металісті» або «Арсеналі», точно вже не пам'ятаю. А от коли я вже захотів, то мене не кличуть (посміхається). Є агенти, які телефонують і пропонують туди-то і туди поїхати. Але за свої гроші. Що це за агенти такі? Вони дзвонять, а потім взагалі пропадають, коли хочеш конкретики домогтися. Поїдеш, а потім виявиться, що ти нікому не потрібен. Якби тренер кликав - інша справа.
- Якщо не знайдете професійну команду цієї зими, чим займетеся?
- У «Музичах» я можу довго грати. Зустрітися з друзями, побігати. Це не серйозно. Не той рівень футболу. Буду дивитися по ситуації. Зрозуміло, що хочеться ще побігати. Але куди-небудь, аби на «кусень хліба» - я не зірвуся. Кусень хліба, слава Богу, у мене є. Завершувати кар'єру не планую. Але життя може по-всякому повернутися.
«У «Металісті» не всі легіонери були сильнішими за українців»
- Найкращий етап вашої кар'єри?- Київський «Арсенал». Правда, я там був три або чотири рази, але звідти мене викликали в національну збірну. І перший рік в «Металісті». Це був новий етап, зовсім інший рівень. У «Динамо», хоч і була Ліга чемпіонів, але в кращому випадку я на заміні сидів. А тут брав участь в іграх з ПСВ, «Сампдорією», «Байєром». Звичайно, коли тебе викликають у національну збірну, то ти знаходишся на піку. А які люди грали поруч - Шевченко, Воронін, Тимощук!
Проти АЗ в Лізі Європи
- Найвище досягнення: срібло молодіжного Євро-2006 чи чвертьфіналу Ліги Європи з «Металістом»?
- Важко так порівнювати. На кожному етапі призи та досягнення мають свою цінність. Не забувайте, що було ще чемпіонство з «Динамо» при Сьоміні. Це теж дещо значить. 1/4 фіналу Ліги Європи - це окремий успіх. У тому розіграші я пограв лише на груповому етапі - з АЗ, з «Аустрією», але все одно приємно згадати.
- Конкуренцію ви вели з Фінінью. Найсильніший опонент у плані боротьби?
- Ще був Пшеничних. Не можна сказати, що хто-небудь з нас випадав. У різні моменти Маркевич вирішував по-різному. Грали один, другий, третій. У «Динамо», вважаю, конкуренція була сильнішою. Коли я став потрапляти в першу команду, на моїй позиції грали Несмачний і Ель-Каддурі. Як я міг конкурувати з ними? Я лише вчився у них! Молодому гравцеві складно конкурувати з такими майстрами. На жаль, розкритися повною мірою в «Динамо» мені завадили травми.
- Мирон Маркевич в «Металісті» заслужено довіряв більше латиноамериканцям, ніж українцям?
- Це дивлячись, про кого йдеться. Звичайно, були хлопці на зразок Соси, Шав'єра, чиє місце не обговорювалося. Але були й такі латиноамериканці, які грали швидше за бажанням тренера. Напевно, для підтримки інших латиносів. Не хочу нікого ображати, але були українські хлопці, які як мінімум були не гірше деяких латиносів.
- Взимку 2011-го вас віддали у «Волинь». Несподівано?
- І це незважаючи на те, що в епоху Маркевича як тренера збірної ви якраз найбільше грали у збірній?
- Першим мене покликав Блохін. Був період з Калитвинцевим, який теж пару разів викликав. Але, в принципі, за Маркевича я дійсно найбільше грав.
Встиг пограти проти Ленса
Той самий матч із бразильцями
- Який матч у збірній України вам особливо приємно згадувати?
- По-перше, перший мій матч. Товариська гра з Ізраїлем. Мандраж відчув такий, що під час гімну руку тримав не на серці, а на животі. Дивлюся зараз фотографії і смішно стає. Але найбільш пам'ятний матч - з Францією, в 2007 році, коли Шевченко зрівняв і 2:2 зіграли. У французів був такий склад, що дух захоплює - Рібері, Анрі, Гову, Бензема, Тюрам, Абідаль. Коли їх побачив, то на футбол став дивитися по-іншому.
- Був ще матч проти збірної Бразилії, коли грали Джуліано з Андре...
- Там на моєму фланзі грав Дані Алвеш і ще якийсь молодий гравець. Запам'ятав, бо майка Дані Алвеша у мене залишилася. Зовсім випадково, до речі. Тайсон попросив передати свою футболку бразильському другу, якого якраз тоді покликали у збірну Бразилії. Я цього гравця в обличчя не знав. І після гри підійшов до Дані Алвеша. Почав йому пояснювати на пальцях, щоб передав футболку. Алвеш подумав, що я хочу обмінятися футболками. І віддав мені свою. Весело вийшло. Але в підсумку я знайшов того гравця і віддав майку Тайсона.
«Арсенал» залишився винен за вісім місяців»
- Після «Волині» у вас була сімферопольська «Таврія», далі - «Арсенал». Що відчуває футболіст, коли кожні півроку починає в новій команді?
- У першу чергу, це не кращим чином впливало на мою сім'ю. Не було стабільності через постійні переїзди. Втім, у Криму мені дуже сподобалося. І колектив хороший, і тренер чудовий. Я розумів, що з «Металістом» мені нічого не світить. Лужний мене сам набрав, запитав, чи не хочу я пограти в «Таврії». Я його добре знав по «Динамо» і, звичайно, погодився. У Лужного був дуже цікавий тренувальний процес. Час пролетів прекрасно!
Я приїхав на другий збори. А це мова про перші. Я багатьох іноземців не застав. Аделейе справді був у порядку. Не - хороший, Рубен Гомес - теж. Але були й протилежні приклади. Аді, наприклад. Мені от цікаво, за що його «Динамо» купило? Агенти якісь темні справи вели. Хлопці розповідали, що більша частина іноземців «Таврії» на рівень навіть українського футболу не тягнула.
Лужний додавав: «Я задоволений грою тільки Рубена Гомеса, Свенссона і Буссаїді». Нам дуже не вистачало Свенссона у другому колі. Він справжній професіонал. Де у нього не виходило з технікою, він брав бажанням, напором. Неймовірно старанний і працездатний футболіст. Людина з великою душею.
- Хто, по-вашому, був лідером «Таврії»?
- По-перше, були Калініченко та Назаренко. Через них все одно все будувалося. Можливо, їм не завжди вдавалась гра на захист, але атакуючий потенціал багато в чому від них залежав. Тунісець Буссаїді дуже старався. Він десять років в Україні грав, все знав, спокійно російською розмовляв, допомагав «Таврії». Те ж саме можна сказати про Рубена Гомеса. Вони не просто заради грошей грали, а вкладали душу, в колективі їх вважали «своїми», тому що ви самі знаєте, що між українцями та іноземцями в силу зрозумілих причин рідко можуть скластися дружні стосунки. Свенссон хоч і не розумів мови, але не нахабнів і пахав. Неймовірно працьовитий футболіст. Може, йому не вистачало технічних навиків, проте він брав бажанням і працьовитістю.
- Коли ви зрозуміли, що «Арсеналу» не жити?
- Коли нам сказали, що платити не будуть. Це відбулося в червні. Але ми все одно їздили і грали, і навіть готові були безкоштовно дограти чемпіонат.
- По фінансах «Арсенал» залишився вам щось винен?
- Ой, багато. Ще за перший період залишилися борги, коли був інший президент. А за другий - місяців вісім. Команда оголосила себе банкрутом. Хто заплатить?
- Один з останніх матчів ви програли «Шахтарю» 0:7. Завдань вже не було?
- У такому психологічному стані на це вже ніхто не звертав уваги. Мало того, що не платили, так вже було відомо, що команди не буде. «Арсенал» навіть не дограв до зими. Потрапили під каток. «Шахтар» був на божевільних обертах.
Вилучення Романчука у фіналі молодіжного Євро-2006
Проти Хунтелара на молодіжному Євро
«Мріяв потрапити на Євро-2012»
- Якби вам запропонували почати кар'єру з фіналу молодіжного Євро з Голландією, де ви отримали червону картку, багато б змінили?
- У моїй кар'єрі так складалося, що не я планував, а ситуація визначала, що і як. Після того успішного Євро здавалося, що ось-ось почну грати в «Динамо», але через перелом ноги випав на десять місяців. Потім мене запросили в оренду в «Арсенал», щоб хоч якось пограти. Потім був «Металіст». У мене навіть не було агента. На мене завжди виходили керівники клубів, і вони між собою визначали мою долю. Домовлялися завжди через Ігоря Михайловича Суркіса, в «Металісті» - через Краснікова. Прикро мені лише за Луцьк. Мене туди теж кликав тренер. У мене була мрія повернутися в збірну України, тому що це був рік Євро-2012. Я думав, якщо пограю півроку на видноті, то буде шанс потрапити хоча б до заявки. Але з першої ж гри життя все розставило інакше. Я зламався і повернувся на поле лише на останній тур чемпіонату.
- Цікаво, згадаєте, на кому сфолили у фіналі?
- На капітані Хофсі, так?
- Правильно. Знаєте його долю?
- Ні.
Поруч з Хофсом
Проти Кастелена
- Хофс у 30 років закінчив кар'єру, виснажився грати на високому рівні. З червня 2013 року тренує молодіжну команду «Вітесс». Один з лідерів нашої збірної Олександр Алієв грає зараз за аматорів. Як гадаєте, чому лідери молодіжних збірних не змогли реалізувати свій потенціал навіть наполовину?
- Доль багато, у кожного вона своя. Я ось згадую Кастелена з тієї голландської збірної. По тому чемпіонату, мені здавалося, що цього гравця чекає не просто гарне майбутнє, а він стане зіркою футболу. Таких яскравих гравців я у своїй кар'єрі не зустрічав. Він був різкий, з божевільною швидкістю, неймовірним дриблінгом. Але він зламався і роки два-три не грав. Зараз дограє в Австралії. А тому нашому поколінню молодіжки було складно пробитися в національну збірну, тому що в першій команді грали Шевченко, Ребров, Тимощук. Нинішній молоді в цьому плані простіше. Склалася така ситуація - і економічна, і футбольна, що легіонерів майже не залишилося в Україні. Втім, навіть якщо взяти той склад молодіжки, то багато хто досі грає і на солідному рівні!
Валерій Пригорницький
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
