Дитячий футбол України мовою цифр

Динамо Київ 30 Жовтня, 19:12 4495
Дитячий футбол України мовою цифр | 19-27
Роздуми щодо принципів побудови системи українського футболу

Роман Сиволап. 1927.kiev.ua

У професійному футболі України обертаються величезні гроші. Навряд чи в якомусь іншому виді діяльності двадцятирічний юнак зуміє заробити мільйон євро за рік. Незважаючи на серйозні вкладення в професійний футбол, система підготовки юних футболістів залишається недосконалою, можливість отримання якісного навчання футболу для багатьох недоступна. Ми спостерігаємо контраст, коли блиск багатих клубів Прем’єр-ліги сусідить з убогістю дитячого футболу. Про таку проблему хочу поговорити в цьому матеріалі.

Вища ліга дитячого футболу. У 2001 році сталася знакова для розвитку футболу в Україні подія – стартував перший чемпіонат Дитячо-юнацької футбольної ліги (ДЮФЛ). З’явився турнір, який дав можливість зібрати найкращих юних футболістів, де вони зможуть проявити свої вміння для відбору найяскравіших у професіонали. Це вершина піраміди дитячого футболу.

На сьогоднішній день ДЮФЛ являє собою турніри вищої ліги в чотирьох вікових категоріях: U-14, U-15, U-16, U-17. Турнір першої ліги – у двох вікових категоріях U-15 і U-17.  Разом у ДЮФЛ відіграють у цьому році 315 команд. Тобто в чемпіонаті ДЮФЛ беруть участь близько 6 тисяч дітей.

Саме на плечах цих шести тисяч юнаків Україна намагається ввірватися в еліту світового футболу.

Не кількістю, а якістю? Якщо усереднити, то виходить по півтори тисячі на один рік народження. Чи багато це? Наскільки мережа клубів охоплює територію нашої держави? Для оцінки ситуації по всій Україні потрібен час. Піду легшим шляхом. Як приклад візьму мою рідну Дніпропетровщину. При цьому необхідно розуміти, що за наявністю ресурсів Дніпропетровська область  дійсно в числі лідерів. Тому ситуація в цілому по Україні навряд чи буде відрізнятися в кращий бік – у більшості регіонів становище гірше.

У вищій лізі виступають дніпропетровські команди «Дніпро», «УФК», «Інтер» та криворізький «Кривбас». У першій – дніпропетровські ДЮСШ – 12, МДЮСШ, ІСТА та криворізький «Шахтар». Шість команд представляють Дніпропетровськ і дві – Кривий Ріг. Разом вісім команд. Негусто. 250-тисячний Дніпродзержинськ (рідне місто Литовченко, Багмута, Кравця), 120-тисячний Нікополь (тут починали свій шлях у футбол Павло Яковенко, Кудрицький, Топчієв, Беженар, Медін, Закарлюка), 110-тисячний Павлоград (брати Мирослав та Максим Ромащенко, діючий гравець «Чорноморцю» Антонов) команд ДЮФЛ не мають. Що вже говорити про менші міста – Новомосковськ, Марганець, Жовті Води, Орджонікідзе, Синельникове. Це можна було б пережити, якби в області проводився регулярний обласний турнір. Але про таке доводитися тільки мріяти. Так, проводяться щорічні турніри серед ДЮСШ. Але цього явно недостатньо. Тисячі хлопців виявляються відрізаними від футболу. Найбільш цілеспрямовані намагаються пробитися до складу академій «Шахтаря», «Динамо», «Дніпра», «Металіста». Більшість же, не бачачи перспектив, просто зав’язують із футболом. Скільки при цьому Україна втратила Протасових, Литовченків і Яковенків?

Згідно даних офіційного сайту ФФУ в нашій країні футболом займаються 337 тисяч дітей віком від 8 до 14 років, тобто десь 48 тисяч дітей на один рік народження. Дані звісно значно завищенні, але інших немає.

Пишуть, що в Нідерландах налічується до 4 тисяч клубів, кожен з яких має по кілька команд одного віку. Навіть якщо порахувати по одній команді кожного віку, вийде більше 50000 юних футболістів одного року народження. Про систему побудови голландського дитячого футболу читайте тут http://1927.kiev.ua/news/view/3703. Нехитрі розрахунки дозволяють скласти таку таблицю.

Країна

Кількість дітей, що займаються футболом у віці 8-14 років на кожен рік народження

Населення країни, млн. чоловік

Кількість дітей, що займаються футболом на 100 тис. населення

Україна

48140

45,372

106

Нідерланди

50000

16,803

298

Тобто в Голландії футболом займаються в розрахунку на 100 тисяч населення практично в три рази більше дітей чим в Україні. Про якість навчання поки промовчимо.

Фантазії пересічного вболівальника. Повернемося до ДЮФЛ. У багатьох містах є матеріальна база для створення команди ДЮФЛ: стадіони, тренувальні поля, наявність досить кваліфікованих тренерів, транспорту для виїзних матчів. Заявка команди в лігу не вимагає захмарних сум: 1250 гривень – на заявочний внесок, близько 2500 гривень – на суддівство. Упевнений, що міська влада зможе організувати транспорт для виїздів, а десь батьки допоможуть… Звичайно, тренерам необхідно оплачувати їхню працю, але, думаю, будь-який тренер місцевих ДЮСШ буде радий навіть невеликій сумі до своєї жебрацької зарплати. Крім того, існує перспектива зірвати куш, виховавши гравця для професійної команди. М’ячі, форма… Разом у 30-40 тисяч гривень на команду однієї вікової групи можна вкластися. Тобто створити й фінансувати протягом року по одній команді першості ДЮФЛ у 10 містах буде коштувати не більше однієї місячної зарплати деяких гравців київського «Арсеналу». При цьому соціальний ефект від таких діянь буде набагато більш значущий. Виміряти його мовою цифр навряд чи вдасться. Тому що не можна вирахувати ефект від появи сенсу життя для дітей та їхніх батьків. У суто футбольному плані Україна може отримати десятки непогано підготовлених футболістів щороку, дитячі тренери матимуть можливість для творчого зростання і шанс заробляти на вихованні футболістів-професіоналів. Крім того, при мудрому підході в майбутньому можна досягти самоокупності подібних дитячих футбольних клубів. Питання тільки в тому, хто зрушить із мертвої точки процес розвитку дитячого футболу.

Замість висновків. Україна після розпаду СРСР втратила масовий спорт, у тому числі й дитячий. У футболі завдяки створенню ДЮФЛ, роботі академій «Динамо», «Шахтаря», віднедавна «Металіста», «Дніпра» та інших клубів Прем’єр-ліги вдалося отримати якісніший рівень підготовки найбільш талановитих дітей. Але без розвитку масового дитячого футболу значного прогресу не буде.

Недалекі ті часи, коли в меценатів футболу не буде можливості витрачати нечувані суми на утримання футбольних клубів. Перший дзвіночок у вигляді «Арсеналу» і «Кривбасу» вже пролунав. І справа не тільки в політичній кон’юнктурі. Україна не настільки багата країна, щоб смітити грошима без віддачі. Без виробництва власного продукту прогресу в українському футболі не буде. Поки що наші «меценати-олігархи» витрачають щорічно захмарні суми на придбання легіонерів і мріють про перемоги в єврокубках. Але чи потрібен нам і нашим дітям такий футбол?