Дивно, але з цим твердженням де-факто згодні навіть київські вболівальники. У цьому році «Динамо» приймало «Дніпро» і «Зорю», далеко не пересічних суперників, і ці матчі відвідали відповідно 14 096 і 6919 глядачів. Звичайно, низька відвідуваність чемпіонату України викликана в тому числі і нефутбольноми факторами, але Київ-то міг би зібрати побільше на свою чемпіонську команду. Аж надто великий контраст між відвідуваністю єврокубків і поєдинків чемпіонату!
Однак є і зворотна сторона медалі. Оцінюючи відвідуваність, ми гірко киваємо в бік загальної кризи, але ж і діяльність футбольних клубів, навіть грандів, поставлена в жорсткі рамки - як фінансові, так і політичні, про що окрема розмова. У «Динамо» вже немає можливості витрачати на переходи футболістів десятки мільйонів євро. До Києва навряд чи привезуть нових Бангура, Ідейє або Мбокані - зауважу, що кожен з них на якийсь час чудово оживляв динамівську «групу атаки». Нові умови змушують робити ставку на українців, в тому числі молодих, звідси і зміни в стилі гри «Динамо».
Наш же футбол, не будемо приховувати, завжди був своєрідною копією італійського (хіба що тактики з технікою поменше, а фізики побільше) - власне, чому нам завжди важко було грати проти опонентів з «чобота»! Кращі українські команди, включаючи «Динамо» і збірну кінця 90-х, незважаючи на шикарний підбір нападників, славилися в першу чергу контратаками. Це - природа, від цього нікуди не дінешся. Лише «Шахтар» з його атакуючої філософією вирощує покоління «бразильських українців» на чолі з Коваленко, і за протистоянням молодіжних шкіл двох наших грандів буде дуже цікаво спостерігати. Але це знову тема для окремої розмови.
«Динамо» ще з радянських часів міцно асоціювалося зі словом «прагматизм». У цьому сенсі повернення до витоків сталося якраз при Реброві, а аж ніяк не при Блохіні. Але ж ні, команда Блохіна, чого вже там, була цілком видовищною: вона могла винести 9:1 «МетаДон» або 5:0 «Зорю», а потім пропустити три м'ячі від «Шахтаря» або «Металіста». При Блохіні кожен матч «біло-синіх» в чемпіонаті України було цікаво дивитися - ось тільки це аж ніяк не комплімент динамівцям. Між іншим, в кінці 90-х матчі «Динамо» теж не викликали особливого інтересу і саме через «чого ми там не бачили» - несподіванки були вкрай рідкісними, і навіть рідкісна розсип зірок далеко не завжди дозволяла команді Лобановського збирати солідну аудиторію!
До чого я веду? Нинішнє «Динамо», яке мінімально перемагає «Зорю» і «Маккабі», а великими перемогами балує не так вже й часто, виглядає органічно. Воно цілком відповідає рівню чемпіонату, навіть заточене під нього. По класу виконавців кияни в будь-якому випадку відверто перевершують усіх суперників, крім «Шахтаря», а велика кількість українських футболістів - «заглушка» від таких неприємних речей, як низькі самовіддача і концентрація. Умовно кажучи, Юнеса Беланда або Ленса спробуй ще налаштувати на матч з «Олімпіком», а ось Микита Бурда піде в атаку на останній хвилині і заб'є вирішальний м'яч, тому що йому ця перемога в рази потрібніша, ніж приїжджим зіркам, які ще й не впевнені в перспективах клубу.
До речі, є чудовий, «сферичний у вакуумі» приклад неорганічної (зате більш ніж видовищною) команди - «Шахтар» зразка весни-2015. «Гірники», маючи в складі критичну масу бразильців, намагалися виїжджати на старому багажі: техніка, ефектні награні перепасування - фірмовий стиль, який так чудово виглядав у період з 2010-го по 2013-й. Підходив він команді, яка змушена жити далеко від рідного міста? Відповіддю стали результати: нічиї 2:2 з «Металістом» і «Карпатами», поразка 2:3 від другого складу «Дніпра» (в трьох перерахованих матчах «Шахтар» вів у рахунку), можна і 0:7 в Мюнхені згадати. Або ще краще - безбашенні 7:3 в Ужгороді. Зрозуміло, команда, що дозволяє «Говерлі» відігратися з 0:3, не повинна ставати чемпіоном.
Характерно, що в «Шахтарі» це швидко зрозуміли, і в нинішній команді багато українців. Звичайно, процес українізації «помаранчево-чорний» носить в тому числі вимушений характер, а Тейшейра досі грав би за «гірників», якби не божевільна пропозицію від китайців, але ж нинішній «Шахтар» боєздатніша команди річної давності, це факт! Динамівцям, до слова, простіше було зісковзнути на нові, «антикризові» рейки - провал Блохіна спрощував завдання Реброву, а існуючу ігрову модель не потрібно ламати через брак такої.
Загалом, дорога ложка до обіду. Пора забувати про «гонку озброєнь» епохи розквіту чемпіонату України: тепер актуальніше стає не знання американського футбольного ринку, а вміння дати хід місцевим футболістам та вичавити максимум з решти легіонерів. Так, така «ложка» може здатися глядачам грубуватою і не дуже естетичної, але «Динамо» вже насолодилос «обідом» з довгоочікуваних чемпіонства і плей-офф ЛЧ. Як брати Клички добували свої титули, використовуючи перевагу в зрості та довжині рук, так і «Динамо» не винаходить велосипед, а бере перевірені і, головне, доречні рецепти.
За матеріалами dynamo.kiev.ua
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
