Зміна тренера зазвичай тягне за собою період піднесення для команди. Бажаючи гарно проявитися перед новим керманичем, футболісти працюють з максимальною викладкою, компенсуючи технічні або фізичні огріхи емоційними сплесками. І лише коли емоції вщухають і настає період звичайної рутинної роботи, можна оцінити реальний рівень співпраці тренера з командою.
Євген Коноплянка, перейшовши минулого літа до «Севільї», кілька місяців розкачувався, а потім видав дуже продуктивний період. Осінні місяці 2015-го стали для Євгена найкращими не лише в його іспанській каденції, а, можливо, й за всю його ігрову кар'єру. Тоді складалося враження, що Євген знайшов свою команду, а Унай Емері знайшов гравця, який здатен втілювати на полі всі ідеї тренера.
Але пройшло небагато часу – і Євген перестав потрапляти до основи, зіткнувшись з проблемою невідповідності тренерським вимогам. Коноплянка зловживав індивідуальною грою, не вписуючись в ту командну модель, яку будував іспанський спеціаліст. В такій боротьбі й пройшла друга половина сезону 2015/16.
І ось «Севілья» вже готується до нового старту, і Євген Коноплянка поки що – один з кращих в команді. В двох матчах заокеанського турне українець відзначився двома м'ячами та однією гольовою передачею. Але навряд чи варто з цього факту робити поспішних висновків, бо напрошується думка, висловлена в першому абзаці матеріалу: новий тренер – нові емоції.
Коноплянка так і не навчився боротися самим із собою (не кажучи вже про перемогу; адже для того, аби перемогти, спочатку варто розпочати боротися). Його перший сезон у «Севільї» – це типовий приклад прояву таланту, не підкріпленого працею. Євгена вистачило рівно на стільки, на скільки вистачило його емоцій. Під керівництвом нового тренера історія розпочинається так само – Коноплянка гарно проявляє себе, розкриваючи грані таланту.
Але ситуація вимагає й наступного кроку: далі Євген, зрозумівши принципи побудови аргентинцем Хорхе Сампаолі гри «Севільї», повинен зламувати себе у відповідності до тренерських вимог. Без цього українця чекає те, що чекало й при Унай Емері. Тепер, тим паче, на руках у Євгена – сильніші козирі. Це і адаптація до іспанського чемпіонату, і можливість пройти з командою передсезонний збір, і вітрина з минулих помилок. Нарешті, в активі Євгена – й довіра нового тренера. Залишається всі супутні фактори зібрали в одну конструкцію і домогтися прогресу, здатного стати для Коноплянки перепусткою до елітної категорії європейського футболу.
А якщо не вдасться? Тоді Коноплянці потрібно підшукати чемпіонат та команду, в яких для стабільного виступу достатньо буде лише емоцій.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
