1927.kiev.ua подивився фільм та знайшов як мінімум п’ять причин для того, щоб ви зробили те саме. Чому? Розповідаємо нижче.
Унікальні кадри хроніки та зіркові герої
«Лобановський назавжди» - далеко не перше документальне кіно про Валерія Васильовича. Але якщо ви думаєте, що вже чули всі історії від футбольних персон про роботу з Метром, то дуже помиляєтеся.
По-перше, творці фільму звернулися до Центрального державного кінофотофоноархіву України, де знайшли та використали не лише рідкісні кадри футбольної хроніки, але й зафіксовані на плівці переломні моменти життя Радянського Союзу та вже незалежної України. Усе це дозволяє зануритися в атмосферу вболівання та загалом життя різних епох, на фоні яких жив та працював Валерій Лобановський.
По-друге, героями фільму стали 25 сучасників Лобановського, які знали його, працювали разом із ним чи під його керівництвом, або ж грали проти його команд. Ребров і Шовковський, Блохін і Шевченко, брати Суркіси та Леонід Кравчук, Анчелотті та Платіні, а також багато інших відомих усім персонажів у своїх спогадах наводять маловідомі факти про те, яким вони запам’ятали Валерія Васильовича.
До речі, фрагменти інтерв’ю, які не потрапили до фінальної версії фільму, його автори викладають для загального доступу на офіційній сторінці YouTube.
Режисер із Росії
Так, фільм про видатного українського тренера зняв 37-річний російський режисер Антон Азаров, уродженець Санкт-Петербурга, який до початку роботи над проектом мало цікавився футболом. Під час Революції гідності він переїхав до Києва та пов’язує своє подальше життя, в тому числі творче, з українською столицею. І тепер, після двох років, протягом яких тривали зйомки та монтаж «Лобановський назавжди», Азаров вже не виключає можливості, що коли-небудь візьметься за художню картину про Метра.
Тож ми побачимо Лобановського не очима шанувальника київського «Динамо», для якого Валерій Васильович – це бренд, легенда та найуспішніший футбольний тренер країни, а свіжим поглядом режисера, для якого це, перш за все, особистість. «Лобановський назавжди» - це драматична історія, яка розповідає про героя свого часу та не лише перемоги, але й проблеми, з якими йому довелося стикатися на шляху до успіху.
Фільм не покажуть на ТБ
За словами режисера Антона Азарова та продюсера Дмитра Сімонова, жоден із провідних українських телеканалів наразі не зацікавлений у показі фільму та навіть не побажав переглянути трейлер. Це незалежне кіно, яке не фінансувалося з кишень грандів кінематографу. Проте, на думку авторів «Лобановський назавжди», такий нерадісний факт пішов лише на користь фільму, адже на екрани вийшов саме той результат, який вони хотіли показати глядачам.
Тому поки що єдина можливість побачити картину – прийти сьогодні, 25 жовтня, на спеціальний показ у рамках фестивалю «Молодість» або ж дочекатися виходу в широкий прокат, який запланований на 1 грудня.
«Гусь» та «Гітлер»
«Лобановський назавжди» не робить із Валерія Васильовича супергероя, а показує живу людину, яка допускала помилки (але завжди аналізувала та виправляла їх) та досягала великих перемог шляхом копіткої роботи. Лобановського-гравця називали «Гусем» через високий зріст, він конфліктував із Масловим через нелюбов до бігової роботи на тренуваннях – а пізніше змінив підхід до футболу не лише в київському «Динамо», але й став прикладом для деяких закордонних тренерів, вичавлюючи зі своїх гравців максимум. Підопічні «за очі» звали його «Гітлером» та ледве дихали після тренувань. Але при цьому не мали проблем із мотивацією та вигравали у таких грандів, як «Реал» і «Барселона».
Лобановський виділяв лише два матчі, невдачі в яких він не міг пояснити – поразка збірної СРСР від Бельгії на ЧС-1986 у Мексиці (3:4) та поєдинок із «Баварією» (3:3), який залишив київське «Динамо» за крок від фіналу Ліги чемпіонів у 1999 році.
Він не шкодував своїх гравців на футбольному полі, проте завжди відстоював їх інтереси перед керівництвом. Він не терпів, коли журналісти або навіть партійна верхівка вказували йому, як потрібно грати у футбол. Він двічі очолював київське «Динамо», тричі повертався до збірної СРСР та був запрошений до збірної України – тому, що рівних йому на той час не було. Немає й досі…
Замість сучасного «Динамо»
Тривалість фільму – 93 хвилини. Погодьтеся, непогана альтернатива безрадісному перегляду матчу улюбленої команди, яка вчергове засмучує своєю грою. У фільмі – той футбол, від якого складно відірватися, і те «Динамо», яким захоплювалися й за межами Києва, України та СРСР. «Динамо», про яке, врешті-решт, через роки знімають кіно, і тренер, який виховав трьох володарів «Золотого м’яча». 100 тисяч людей на «Республіканському» з «факелами» із газет, а не кілька тисяч відчайдухів, які, попри все, приходять підтримати на ігри чемпіонату нинішнє «Динамо».
Вихід фільму «Лобановський назавжди» співпав із застоєм у грі киян та з перехідним періодом в українському футболі загалом. Дуже хочеться, щоб київське «Динамо» також подивилося його у повному складі. Можливо, не потрібно шукати мотивацію у закордонних чемпіонатах чи нових контрактах, а варто згадати приклад видатних людей, для яких невдачі були лише стимулом працювати ще важче та підіймати свою планку ще вище.
«Все будемо починати спочатку».
Олена Лукічова
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
