«Реал» цього сезону заслуговує характеристики команди-парадоксу. Грає колектив Зінедіна Зідана не дуже якісно (м'яко кажучи), але результат здобуває. Деколи – через суддівські помилки; деколи – через везіння; а деколи – через прозріння того чи іншого футболіста.
В кубковому матчі проти «Севільї» (3:3) «вершкових» врятував Карім Бензема, проти «Гранади» добре зіграв Іско, «Севілью» в першому кубковому матчі підкорив Хамес Родрігес. За рахунок сильних особистостей «Реал» добирає того, чого втрачає через слабкість командних дій.
Дивно, але героєм «Реалу» не дуже часто стає Кріштіану Роналду. Після травми Бейла якось знітився і португалець. Не можна сказати, що Роналду псує каші, але ж і не веде за собою партнерів. Хоча, зважаючи на статус, саме Кріштіану повинен бути двигуном команди.
Але двигуном, без перебільшення, наразі є Серхіо Рамос. І справа не лише у його голах, яких цього сезону назбиралося вже вісім (всього в чемпіонаті Іспанії – 50). Більше – в його відданості команді, вірі в успіх і у величезній силі волі. Рамос – той, хто здатен вести за собою партнерів, хто здатен змінити настрій команди і знайти вихід з безнадійної ситуації.
Його часто критикують. То за неналежну поведінку (окремі іспанські видання «роздули» скандал з начебто плювком Рамоса в Яго Аспаса в матчі «Реалу» проти «Сельти»), то за неправомірні голи (як от вчора, коли свій другий м'яч Рамос провів з офсайду). І часто критика ця не безпідставна. Але інакше бути не може. Інакше Рамос не був би тим, ким він є зараз. Бути хорошим хлопцем в іспанському футболі, - значить, розчинитися у сірій масі. А для Рамоса – це найбільша прикрість.
Ігор Семйон
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
