Я народився у Дніпропетровську, в Україні. Я завжди знав, що це – Україна, не Радянський Союз. Я проїжджав кордон між Росією і Україною, знав: ось, я вдома. Ось у мене в душі це було. Будинки інші, дерева інші, пофарбовано біленько, парканчики акуратненькі, а там руїни стоять.
Росія – це вже не кровний брат, ні. Можливо – далекий родич, який може дозволити собі прийти до тебе в будинок, якщо ти захворів, і почати там господарювати, виселяти тебе. Путін розрізав пуповину, що з'єднувала наші народи.
Я завжди кажу: мій перший план – не мати ніяких планів.
Життя – це супермаркет: бери що хочеш, але каса – попереду.
Правильність і законність не завжди співпадають. Іноді бувають такі моменти, коли потрібно самому вирішувати – або груди в хрестах, або голова в кущах.
Належу до того типу бізнесменів, які розуміють, що економіка краще працює тоді, коли її менше чіпають руками.
Ми не втратили – ми недозаробили.
Моя жорсткість – це зовнішня свинцева, бронебійна оболонка, а всередині я великий романтик.
За великим рахунком, у мене немає особистих конфліктів. Якщо це бізнес, то особистих конфліктів взагалі не може бути.
У бізнесі неможливо зупинитися, неможливо вийти. Повірте: є вхід, але немає виходу. У тебе постійно якісь незавершені проекти.
М'яч круглий, ви ж бачите, що у виграшній грі взяли і віддали очко супернику. Хтось не добіг, хтось вже про відпочинок думав. А 5 хвилин залишилося і нам забили. У сучасному футболі маленька розконцентрація – і ти отримуєш. Ще могли і другий пропустити. Тобто, вони вже святкували, продумували, в які нічні клуби підуть, хто затримається в Києві. За це і поплатилися.
Чи спілкуюся із футболістами особисто? Нечасто. Але я в курсі всіх справ у клубі.
Навіщо нам тримати Каніболоцького півроку, платити йому зарплату, щоб він сидів на лавці? Нехай йде у «Шахтар». Нехай сидить за ті ж гроші на лаві у «Шахтарі».
У нас були такі випадки, коли деякі футболісти перебували під впливом своїх дружин. Але якось залагоджували ситуації і зараз прекрасно виглядають.
Хуанде Рамос – максималіст, перфекціоніст. Тому який сенс мені ставити йому завдання? Він не комсомолець і ми не на комсомольській будові.
Я завжди казав, що Мирон Маркевич – тренер №1 в Україні, особливо серед українських фахівців, та й іноземних теж. Я завжди хотів бачити його у своїй команді. І навіть були такі моменти, коли Рамос вередував, я думав про Маркевича.
Свого часу я лобіював призначення Маркевича на пост тренера збірної України, хоча тоді він був тренером «Металіста». Але я переконав Григорія Михайловича, щоб дати йому можливість, тому що Ярославський був проти, поєднувати. Григорій Михайлович погодився, але потім схаменувся і вирішив його прибрати, тому що це не збігалося з інтересами київського «Динамо».
Вихід «Дніпра» у фінал – це перемога всієї країни. Хочу присвятити цей успіх всім вболівальникам нашої улюбленої команди і, особливо тим, хто не зміг, і вже не зможе порадіти цьому історичному успіху. Тим, хто не дожив до нього, захищаючи Батьківщину.
Коноплянку я дуже поважаю, як футболіста, як людину, як патріота, але щодо «Дніпра», вважаю, несправедливо відбулося.
Клуб («Дніпро» – «Футбол 24») не буде жити в тому режимі, що раніше. Ненормально витрачати шалені гроші при коефіцієнті корисної дії, який дорівнює нулю.
Ахметов захоплений футболом. Страждає через футбол. Він же поїхав не в Москву, а в Київ.
Для Ахметова його «Донбас Арена» – це як його дитина. Він туди грошей вклав разів у десять більше, ніж я в «Дніпро».
Я взагалі невибагливий. Я не їм чорну ікру практично. Картопляне пюре – найулюбленіше, або смажена картопля з цибулькою.
Для мене немає значення, яке авто. Мені заїхати в аеропорт і все. Машина – це не розкіш, а засіб пересування.
Як відпочиваю? Це секрет. Частина комплексу особистості. Потім будуть вороги розуміти плюси, мінуси, слабкості. Тому я цього не розголошую.
Чи є у мене вороги? Не знаю. Є, напевно, як і у всіх. Конкуренти точно є.
У самому бізнесі я взагалі ні про що не шкодую. Можна навіть говорити про життя в цілому. Але мені було б, напевно, цікаво прожити інше життя. Адже чим ми займаємося? Тиражуванням грошових знаків.
У кожної людини завжди є свій фінал і півфінал, в залежності від можливостей того, чим він займається по життю.
Ми говоримо про принципи Кубертена «важлива не перемога, а участь», але ніхто в це не вірить. Всі хочуть перемоги.
Олег Бабій
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
