Формат чемпіонату – це поверхова проблема, вирішення якої не виведе український футбол з кризи. Сама по собі зміна формули в нинішніх умовах – це все одно, що лікування нежитю при двосторонньому запаленні. Вона нічого не дасть. З іншого боку, ми ж умиваємо обличчя навіть тоді, коли хворі тілесно. Тобто, слідкуємо за зовнішнім виглядом і тоді, коли не все гаразд зі станом внутрішнім.
«Повинна бути інтрига» – це головний аргумент лобістів нової формули чемпіонату, яка, очевидно, передбачатиме наявність раундів плей-офф. Іншими словами, чиновники та функціонери намагаються створити привабливе для глядацького ока шоу. Напрямок думки – безсумнівно, вірний. Інша річ, чи є розуміння того, що подібні мірі не є самодостатніми самі по собі? Вони можуть мати ефект лише у комплексі з іншими кроками.
Проблеми футболу не можна розділяти від проблем економічно-соціальних, які накрили країну. Економіка держави страждає через війну та через бездарне керування нею тими, хто не боїться вершити долі простого люду. Зрозуміло, що в таких умовах – не до розваг. Але за цією логікою занепад повинен простежуватися в кожній сфері, не лише у футболі. А ми маємо позитивний приклад навіть не з іншої сфери, а з футболу. Влітку 2016-го року рейтинги переглядів чемпіонату Європи були високими. Люди дивляться також Лігу чемпіонів та матчі збірної в рамках кваліфікаційної кампанії. Тобто, навіть у важких життєвих умовах людям потрібна розрада і цією розрадою може бути футбол. Але футбол не такий, який зараз спостерігається на полях чемпіонату України. Це – не шоу, це муки. Тому змінювати реально щось потрібно.
Ще один приклад – це кіно. Кіноіндустрія зараз переживає не найліпші часи, але й в занепаді не перебуває. Принаймні, ті, хто займається кінобізнесом, заробляють кошти і, відповідно, отримують можливості для саморозвитку. А сфери схожі: ціни на квитки до кінотеатру приблизно рівні цінам на футбол, обидві сфери спрямовані на фіксацію уваги глядачів, обидві мусять задовольняти сучасні вимоги споживачів і швидко реагувати на зміни. Але у кіноіндустрії це виходить, у футболу – ні.
Ми поспілкувалися з менеджером одного з кінотеатрів Ужгорода. Поспілкувалися про ситуацію в кіноіндустрії у глобальному масштабі, аби спробувати змоделювати деякі нюанси на ситуацію у футболі (також в глобальному масштабі). І після цього спілкування лише утвердилися в думці – зміни потрібні; і ці зміни повинні сприяти вищому інтересові до футболу глядачів. Можливо, навіть всупереч якимось закоренілим нормам чи традиціям. Зараз такий час, що консерватизм лише зашкодить.
Менеджер на ім'я Василь відразу зауважив: у їхньому кінотеатрі, мовляв, гурмани не знайдуть для себе нічого цікавого. Тим, хто отримує задоволення від глибокого, душевного, атмосферного кіно, варто відвідувати кінофестивалі. Класичні міські кінотеатри – це показ блокбастерів, екшенів, фільмів, чеснотами яких є спец-ефекти, висока динаміка і легкість сприйняття. Глибина сюжету чи культовість акторів / персонажів не просто не допомагає залучати людей, можливо, навіть шкодить.
Звичайно, кіно в плані залучення глядачів має перед футбол одну величезну перевагу: кіно «виїжджає» на імпортній продукції, просто пливучи за течією, яка формується точно не в Україні. Тобто, в кінотеатри на українські фільми ніхто не ходить. Ходять на імпортне кіно. І тут посередникам, у ролі яких і виступають бізнесмени зі сфери кіно, не особливо потрібно витрачатися навіть на рекламу. Наш співрозмовник навів простий для розуміння приклад. Зали його кінотеатру були заповненими під часу показу другої частини фільму «П'ятдесят відтінків сірого» при тому, що самим кінотеатром майже не проводилася рекламна кампанія цього фільму. Люди підходили до кас і цікавилися наявністю квитків навіть тоді, коли фільму не було в розкладі на сайті кінотеатру.
Те, що глядачам цікаве, вони шукатимуть навіть без реклами. Цю ситуацію можна змоделювати на футбол і таки погодитися з паном Палкіним: нашим людям потрібні матчі «Динамо» - »«Шахтар» / «Шахтар» - «Динамо». Поокремо на київського і донецького грандів ходять лічені тисячі глядачів (навіть якщо це матчі проти третьої, четвертої чи п'ятої команд першості), на їхні очні поєдинки – десятки тисяч (останній поєдинок – більше 50-ти тисяч глядачі на стадіоні). Тому зараз логічно і правильно збільшити кількість цих матчів, але з однією умовою: до, під час і в найближчий після матчу час з вболівальниками проводити роботу, спрямовану на популяризацію інших матчів. Яку? Це вже запитання для організаторів.
Наприклад, кіно. Так, сфера банально женеться за європейською та світовою модою, але робить і самостійні кроки для залучення глядачів. Менеджер Василь розповів про наявність у них в кінотеатрі трьох залів, в кожному з яких проводиться показ фільмів різного жанру. Хочете комедію? – Зал 1. Хочете пригодницький? – Зал 2. Хочете трилер? – Зал 3. Щотижня кінотеатр оголошує «день глядача», коли відвідувачі можуть переглянути фільм (чи фільми) за зниженими цінами, отримати харчові або розважальні подарунки, стати учасниками якоїсь глобальної акції. Все це дає свої ефекти. Нехай не колосальні, але дає.
Кінотеатри спрямовані на те, або максимально задовольнити потреби відвідувачів у зручний для них час. Ведеться статистика наповненості кінозалів (річна, тобто, за порами року, тижнева, тобто, за днями тижня, добова, тобто, за часом доби) і під цю статистику підганяється менеджмент. Тобто, на вихідних кінотеатри і прилеглі до них розважальні зали залучають до роботи додаткових співробітників, урізноманітнюють продавану продукцію, покращують комфорт приміщень. Влітку, коли зазвичай рівень відвідуваності кінозалів найнижчий, проводяться організаційні або ремонті заходи. Це – втілення в життя приказки «готуй санки влітку, а воза – зимою». У футболі, на жаль, цього немає. У футболі наші чиновники керуються прислів'ям «доки півень не клюне»…
Звичайно, треба додавати перцю і змінювати формат чемпіонату, але зміни проводити з розумінням того, що це – тимчасові заходи порятунку. І паралельно з цієї роботою здійснювати глобальні кроки: поліпшувати інфраструктуру, визначати оптимальний час проведення матчів, позбуватися чиновників сумнівної репутації і так далі і тому подібне. Зміна формули чемпіонату сама по собі нічого не дасть. Вона повинна відіграти роль обезболюючого: зберегти функції життєдіяльності футболу на час процесу терапії, очищення і реабілітації.
Відповідальність повинна бути і у клубів. Кожен клуб – наче окремий кінозал. Прем'єр-ліга не повинна займатися організацією акцій та інтерактивів під час, або до матчів тієї чи іншої команди. Цим повинен займатися клуб. Терпеливо і прискіпливо. Не вийшло з однією акцією – робити іншу. У клубі повинен працювати цілий відділ з моніторингу потреб активного населення міста. Наприклад, якщо в тому чи іншому місті популярністю користується кінотеатр, то на футболі потрібно розігрувати квитки до того кінотеатру. Якщо в місті постійно збирають аншлаг музиканти чи комедіанти – потрібно розігрувати квитки на їхні виступи.
В Україні серед команд елітного дивізіону продуману стратегію роботи з вболівальниками має лише «Шахтар». Хоча і його роботу не назвеш досконалою. Але це хоча б щось. «Гірники» нещодавно надали своїм вболівальникам можливість висловити любов до клубу графічним малюнком на стіні, «гірники» постійно організовують дитячі змагання та турніри – це як приклади біль-менш ефективної роботи з уболівальниками в наших реаліях. Перші кроки здійснюють «Карпати», в Першій лізі можна відзначити «Верес», серед аматорів – новостворений «Металіст 1925». Інші – мовчать, сподіваючись що цю роботу за них виконає хтось інший.
Ефект дасть лише злагоджена комплексна робота, спільне розуміння глибини проблеми, правильність розкладених акцентів і переймання досвіду інших. На жаль, ми поки що далекі від усього цього.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
