Тренерський млин, або Чи є життя після «Динамо». За мотивами призначення Реброва

Динамо Київ 22 Червня, 10:41 1492
Тренерський млин, або Чи є життя після «Динамо». За мотивами призначення Реброва | 19-27
Сергій Ребров швидко працевлаштувався після «Динамо», але не в Європі.

Після Валерія Васильовича Лобановського багато чого в «Динамо» змінилося. На спад пішли результати, загубилися самобутність та самодостатність команди, кілька разів змінювалася філософія та стратегія клубу. «Динамо» перетворилося на млин. Не лише для гравців, але й для тренерів. Перемолоти і виплюнути – таке гасло можна прив'язати до київської команди.

Власне, у площині роботи з футболістами нічого надзвичайного і особливого у цьому немає. Футболісти приходять і йдуть – це звичний процес розвитку. А ось текучість кадрів на тренерському містку повинна насторожувати. Тим паче, що після «Динамо» більшість наставників сходили з великої сцени.

Після останньої каденції Валерія Лобановського «Динамо» очолювали дев'ятеро тренерів. Хацкевич буде десятим. Двоє іноземців – семеро українців. Троє протягом цього періоду двічі очолювали команду (по дві каденції). Сергій Ребров – чи не єдиний з тренерів «Динамо» після епохи Лобановського, який міг проторувати шлях до Європи. Проте ні… Принаймні, поки що.

Юрія Сьоміна та Валерія Газзаєва логічно виносити за дужки – вони іноземці. Хоча варто сказати, що після першої каденції в «Динамо» Юрій Сьомін відразу влаштувався до рідного для себе «Локомотива». Власне, київська каденція й була перерваною через бажання Сьоміна повернутися до рідних пенатів. Проте в тому сезоні Сьомін не досягнув успіху у Москві. Клуб ініціював дострокове розірвання контракту, після чого Сьомін знову очолив українське «Динамо». «Друге пришестя» тривало майже два роки. Але після серії невдалих результатів Сьоміни звільнили, що викликало доволі високий резонанс. Після того Юрій Павлович рік попрацював у «Габалі», рік – у «Мордовії», кілька місяців – у «Анжи», а серпні 2016-го вкотре повернувся до «Локомотива». І останній рік працював добре, завоювавши Кубок Росії.

Інший росіянин, який грозився за три роки виграти з «Динамо» Лігу чемпіонів, після від'їзду з Києва повноцінною тренерською діяльністю не займався. Були управлінські посади, президенство у «Аланії» і 15 матчів на чолі цієї команди. Валерій Георгійович Газзаєв зі своїм сином крутили-вертіли «Аланією», допоки та не відійшла у небуття.

Йожеф Сабо та Олег Лужний були, так би мовити, екстрено-пожежними тренерами для «Динамо». Йожеф Йожефович тричі очолював київську команду в період між двома каденціями Лобановського (між 1990-м та 1997-м рокам), а також двічі керував командою вже після смерті Валерія Васильовича. Власне, в часи незалежності України Сабо працював лише з двома командами – «Динамо» та національною збірною. Востаннє тренував у 2007-му році – місяць роботи з «Динамо». Далі було погіршення стану здоров'я і поступова перекваліфікація в медіа-експерта.

Олег Лужний в загальній кількості пропрацював головним тренером «Динамо» п'ять місяців, будучи для киян перехідним етапом. Після «Динамо» був рік суперечливої роботи у «Таврії» і півроку в «Карпатах», проведених на дуже дивній посаді – головний тренер клубу. Такий собі споглядач за роботою тренерів трьох професійних команд. Нічого здорового з того експерименту, звісно ж, не вийшло.

Олексій Михайличенко після смерті Лобановського підхопив узди правління командою, пропрацювавши головним тренером «Динамо» більше двох років. Робота в Динамо відкрила перед Михайличенком двері до збірних команд. Спочатку – молодіжної, потім – національної. Свої особливості Михайличенко як тренер мав і проявляв їх, проте перебування в зоні комфорту завадило динамічному розвиткові тренерської кар'єри. Нині Михайличенко працює в структурі «Динамо», але не тренером.

Анатолій Дем'яненко очолив «Динамо» після провалу Буряка і на контрасті з попередником виглядав небезнадійно – але не більше. За підсумками сезону 2006/07 вдалося виграти чемпіонат і Кубок країни, але провали на міжнародній арені підривали довіру до Анатолія Васильовича. Врешті, восени 2007-го Дем'яненкові вказали на двері. Він швидко після того, - в січні 2008-го, - знайшов нову роботу, але в «Нефтчі» надовго не затримався. Потім був простій, перерваний пропозицією «Насафа». Рік в Узбекистані важко назвати надто вдалим… Далі – посада у «Волині» і дострокове звільнення (не допрацював до кінця сезону). На тому тренерська кар'єра Дем'яненка призупинилася.

Нарешті, Буряк і Блохін – двоє найбільш провальних тренерів «Динамо» після смерті Валерія Васильовича Лобановського. Буряк запам'ятався епічною поразкою від «Туна» в кваліфікації Ліги чемпіонів. Терпіння лопнуло дуже швидко – Леонід Йосипович не пропрацював й двох місяців. Далі була тривала перерва і така ж невдала, як і з «Динамо», спроба з «Олександрією». Знову лише лічені місяці і матчі, знову безславне звільнення. Після того – порожнеча.

Олег Блохін. Залишивши заради «Динамо» збірну України на півшляху, Олег Володимирович підірвав свою репутацію. Але то були квіточки. Занепад, який кияни пережили з Блохіном, висвітлив Блохіна-тренера з якнайгіршого боку. Після звільнення Блохін зосередився на відпочинкові, на своїй сім'ї, але для повернення до роботи й особливих варіантів не було. Лише чутки про зацікавленість в послугах спеціаліста команд з далеко не провідних чемпіонатів – Греції, Китаю, а також збірної Ізраїлю.

Що чекає на Сергія Реброва? Ну, найперше, варто сказати про те, що Сергія Станіславовича з «Динамо» не звільнили, а він сам пішов після завершення контракту. Ребров міг продовжити кар'єру в київській команді, проте вирішив змінити вектор. У Європі працевлаштуватися не вдалося, хоча були повідомлення про зацікавленість з боку ПАОКа. Ну, врешті, Ребров – молодий тренер і навряд чи планує завершувати кар'єру в «Аль-Ахлі». Саудівська Аарвія – це лише можливість перевести подих, поліпшивши при цьому фінансове становище та не позбавившись тонусу. Але, як то кажуть, поживемо побачимо.