Матч – це війна, на яку ідеш убивати
«Це дає тобі енергію, ти йдеш на війну вбивати своїх противників у бойовому забарвленні», – найпопулярніший оригінал у світі футболу старої школи так описував свою любов до прикрашання обличчя корпспейнтом (чорно-білим гримом, характерним для дез-металістів). Прикрашання? Чимало його суперників могли б оскаржити таке визначення. А згодом і не тільки суперників. Але кого хвилює їхня думка, вони ж бо заангажована сторона, люди, які не змогли вписати своє ім'я в історію, на відміну від нашого футболіста-рокера Даріо.
Герой підпілля
Він пограв за Мідланд, Лугано, Юпанкуї, Рієстру, Кануелас, Депортіво Парагвайо, Вікторіано Аренас. «Відомі» клуби, чи не так? Тим не менше, нашому герою вдалось завоювати шалену популярність у Буенос-Айресі в 1990-х. Він поєднав насправді не дуже поєднувані речі: футбол і важкий метал, ставши героєм аргентинського андеграунду. Його вбили у 2008 році, а він досі залишається живим у своїх послідовників і людиною, як викликала жах у футбольних чиновників. Від ідеї «вмерти молодим» у металістів зовсім інші відчуття, ніж у більшості людей. Дюбуа встиг прожити своє життя настільки інтенсивно, щоб ні про що не шкодувати. Він створив групу під назвою спочатку Dubois Dei, а згодом Tribute Rock, яка ставала відрадою у часи.
Профі до мозку кісток, але без любові до своєї професії
Аргентинські футболісти завжди вирізнялись своєю любов'ю до довгого волосся. Деяких навіть відлучали від футболу, аби змінити це «неподобство». Але волелюбність брала гору. Дюбуа провів за кар'єру 146 матчів, забивши 13 голів. Також не вражаючі показники, але на заваді ставали травми і ... відверте бачення своїх перспектив та бажань. Хоча насправді це був профі, якого можна поставити у приклад більшості сучасних зірок, які не байдужі до чарки чи цигарки, а то й усього на купу.
«Я не люблю грати у футбол. Я футболіст лише через те, що це чудовий майданчик для суперництва і завдяки цьому я багато тренуюсь. Я не їм червоного м'яса, не курю, не п'ю алкоголь і не вживаю наркотиків. Я ніколи цього не робив. Крім цього, футбол дає мені можливість підзаробити грошенят, адже без нього моя фінансова ситуація є катастрофічною».
Від шоку до заборони
На футбольних аренах Даріо ніколи не зраджував собі. Він гримав у двері суддівської кімнати, аби накласти свій грим, адже грав на такому рівні, що нерідко дзеркало було привілеєм лише команди рефері. Виходив на поле «вбивати» суперника. Як у захисті, так і у нападі Дюбуа здавався монстром, і його «мейкап» у стилі рок-банди Kiss, дійсно додавав йому і партнерам енергії, а у суперника відбирав. По суті, правилами не було заборонено фарбувати своє лице у будь-яких тонах. Однак аргентинська федерація була настільки нажахана і шокована таким популярним явищем, як образ Даріо Дюбуа, що внесла деякі роз'яснення і заборони.
Постановили, що суддям стає важче ідентифікувати подібних розмальованих гравців. Нібито таких персонажів було тисячі... Однак, хоч він і не любив футбол, та любив свій Феррокарріл Мідланд, був готовий «померти за цю футболку» і не хотів йому зашкодити. Утім відмовлятись від пропаганди важкого металу не став. Дюбуа носив під формою футболки улюблених гуртів та інші екстравагантні атрибути рокера.
Повернення, межа смерті і «банда щурів»
Відмовившись від гриму, став не потрібен клубу, який вирішив не відповідати взаємністю. Керівництво оскаржувало його в клоунаді, а він сухо відповідав: «Ви просто заздрите, адже не можете похвалитись такою увагою з боку преси». Минуло 3 роки, і йому якимсь дивом вдалось повернутись. У березні 2002-го отримав моторошну травму, виступаючи за Мідланд. Зіткнувшись із суперником, отримав серйозне пошкодження голови, з вух текла кров. Сувора реальність 3-4 дивізіонів, звідки не судилось піднятись. «Банда щурів, я ледь не здох на полі, але підтримки від них не дочекався», – так Дюбуа описував Федерацію футболу Аргентини, яка вміло лише забороняла, а ось допомогти людині духу не стало.
У напрямку однодумців Жардела і Друловіча
Якогось похмурого дня, коли на дворі стояв 1999-й, а «кінець світу» був ось-ось близько, Дюбуа несподівано вирішив спробувати себе у Португалії. Нерозуміння з боку улюбленого клубу і пошук однодумців привели його у напрямку країни, де легендарні футболісти Маріо Жардел і Любінко Друловіч вирішили також розмалювати собі лице. Бразилець і серб загримувались у клубні кольори Порту перед фінальною грою сезону. Їх ніхто не став карати, але Даріо так і не зумів себе реалізувати в новій країні.
Договірні матчі і реклама? Краще у багнюці повалятись і плюнути в лице
Друга пригода у Мідланд протривала рівно сезон. А через рік, у 2003-му, Дюбуа знову порвав ЗМІ відвертим зізнанням. Президент клубу-суперника Хосе Кастро (за сумісництвом аргентинський політик) запропонував йому гроші за програш у матчі. «Я наплював у лице цьому недорозвинутому щуру і порадив їсти траву». Принциповість і чесність – лише так можна завойовувати все нових прихильників у світі, де керують негідники.
Якось наш бунтар вирішив заклеювати логотип спонсора, який обіцяв платити премії в обмін на перемоги. Обіцянки-цяцянки, але з нашим героєм таке просто так не минеться. Реклама й надалі красувалась на футболках його партнерів, проте Дюбуа заклеював її чорною стрічкою. Якось він забув її вдома, але не міг допустити, аби «спонсор сміявся з нас». Даріо скористався з того, що йшов дощ, і вивалявся у багнюці, аби тільки не рекламувати ганебних ділків. На нього дивились, як на дивака, намагались дискваліфікувати, але безуспішно.
Весела «крадіжка» грошей з кишені судді
Якось він заробив вилучення внаслідок другого попередження. «Коли арбітр витягнув червону картку, у нього з кишені випали 500 песос. Усі намагались мене зловити, а я бігав по полю і кричав, що це ціна за моє вилучення, сучий ти сину». Схаменувся і віддав судді гроші лише після погроз про суворе покарання.
Кінець кар'єри і трагічна смерть
2000-і були дуже важкими у його житті,хоча цього оптиміста було важко зламати. Спочатку довелось зав'язати із кар'єрою через розрив зв'язок коліна у 2004-му. Банально не було грошей на лікування, та й 34 роки – і так поважний вік для футболіста. Керівництво Федерації футболу Аргентини з радістю відмовило й у проханні профінансувати лікування. Нарешті з цим безкомпромісним «клоуном», який постійно створював проблеми чиновникам, можна було покінчити.
Зосередився на своїй похмурій музиці, але так і не вийшов за межі бару і концертного залу Ізідро Казанова, що у передмісті Буенос-Айреса. А у 2008 році його застрелили грабіжники. Дюбуа їхав з роботи на мотоциклі разом зі своєю дівчиною. Злочинці вистрелили у ногу та живіт. Через 2 тижні Даріо не стало. Грабіжники поцупили рюкзак, мотоцикл і мобільний. Не змогли забрати головного – слави безстрашного оригінала, ідеаліста та блек-металіста. Його міфічна слава жива настільки, що в Аргентині навіть працюють над документальним фільмом про Дюбуа, створили групу на його честь The Dario Dubois Duo. Врешті-решт, пам'ять про нього жива у серці племінниці, яке досі болить.
Тарас Котів
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
