П’ять історій матчу Ісландія – Україна

Збірна України 6 Вересня, 12:30 1054
П’ять історій матчу Ісландія – Україна | 19-27
Виділяємо найцікавіші моменти гри збірної України проти Ісландії (0:2) через індивідуальні історії окремо взятих учасників матчу.

ІСТОРІЯ ПЕРША. АНДРІЙ ШЕВЧЕНКО

Неправильно завжди ділити світ лише на чорне та біле. Проте у деяких випадках прості висновки просяться самі, й від них важко відійти. Слідом за найкращим матчем у відборі Україна зіграла найгірший. Інколи таке буває.

Очікувати легкої гри та простої перемоги над Ісландією навіть після упевненого успіху проти Туреччини від самого початку було помилкою. І справа тут не в другому матчі за три дні чи важкому перельоті, кожен матч має свою історію. Часто доводиться почути, мовляв, якщо команда зіграє так як в попередньому матчі, то обов’язково переможе й в наступному. Дуже гарні слова, аби їх використовувати у передматчевих розмовах. Майже філософія, з якою сперечатись важко.

Проте беззаперечними ці слова будуть лише в одному випадку: якщо уточняти, що команда зіграє не просто точнісінько так, а зробить це точно так же сильно.

Андрій Шевченко та його помічники безумовно розуміли, що без змін у складі, у тактичному плані на гру перемогти Ісландію слідом за Туреччиною буде неможливо. Структура гри мала залишатись такою ж, незважаючи на повернення до складу раніше дискваліфікованого основного захисника Ярослава Ракицького та зміну Руслана Ротаня на більш молодого Руслана Маліновського.

Артем Бєсєдін замість Артема Кравця був якраз тією заміною, яка говорила про зміну тактичного плану та способів ведення гри. Бєсєдін – більш фактурний форвард, який вміє зіграти після довгих передач та вести багато силової боротьби.

Україна готувалась до важкої гри та суперника зі своїми сильними якостями, проте все одно не зуміла правильно підготуватись. Справа якраз не в самому факті поразки, а в тому, що Україна не знала, як треба перемогти. Максимально успішним результатом для гостей у цьому матчі була б нічия 0:0. Не тому що Україна грала на цей результат та намагалась його зберегти. Навпаки, – і це якраз не так вже й добре – Україна намагалась перемогти. Проте вона не знала як.

За планом Шевченка було помітно, що команда хоче контролювати м’яча, виходити в атаку через пас та уникає силової боротьби. Ісландці взагалі не намагалась заважати українцям тримати м’яч на своїй половині поля, не перекривали постійну адресу поміж Євгеном Хачеріді та Ярославом Ракицьким, а потім вже всередині поля зустрічали жорстко та не давали спокою Віктору Коваленку та Руслану Маліновському.

Шевченко не сам програв цей матч, але його вказівок не вистачило для того, щоб справитись з Ісландією. Показовим прикладом була перерва. Після повернення до гри лише одна команда почала діяти краще. Не Україна.

Для збірної України та її молодого тренера це буде гарний урок того, як можна перемагати з позиції аутсайдера. Ісландія так навчити вже могла за ці роки багатьох.

ІСТОРІЯ ДРУГА. ВІКТОР КОВАЛЕНКО

Ніякий не секрет, що з Віктором Коваленком щось не так. Це почалося не сьогодні, триває від самого початку 2017 року та навряд чи закінчиться вже завтра.

Ще рік тому Віктор Коваленко був головною молодою надією українського футболу, наступником Генріха Мхітаряна та Алекса Тейшейри в своєму клубі. А зараз він не потрапляє до стартового складу Шахтаря та не повинен потрапляти до стартового складу збірної України.

Можливо, у попередніх словах знаходиться й відповідь щодо невдач Коваленко. За часів Мірчі Луческу, коли молодий Коваленко тільки з’явився в команді, новий Мхітарян/Тейшейра був потрібен, спеціально для цього навіть позиція на полі була створена, під нього була заточена гра. Але Паулу Фонсеці треба дещо інше, що Коваленко не може дати. Від цього проблеми, гостра невпевненість в своїх силах та усі ці невдачі.

Навкруги усі розумні, але всередині команди також не дурні люди.

Андрій Шевченко прекрасно розуміє, що цей Віктор Коваленко не повинен грати у стартовому складі збірної України. Сам Коваленко це розуміє.

Проте в грі з Ісландією він знову вийшов. Він старався, але все одно виглядав слабко та багато помилявся. Увесь цей тиждень у повітрі лунають запитання та навіть звичайнісінькі емоційні зойки: «Чому грає Коваленко?»

Навряд чи на це запитання є складна відповідь, яка б влаштувала усіх. Насправді все має бути простим: Шевченко бачить лише Коваленко на цій позиції. Як свого часу Луческу в Шахтарі, тренер збірної України зробив модель позиції на полі, під яку краще за всіх підходить Коваленко навіть у такому стані.

Одним з двох центральним півзахисників, який грає вище за Тараса Степаненка має бути динамічний гравець з великим обсягом роботи, гарними біговими характеристиками та умінням грати бокс-ту-бокс. З десяти центральних хавбеків, яких Шевченко викликав на це збір, окрім Коваленка, так можуть грати лише Сергій Сидорчук (він якраз виходив зі Степаненком та Зінченком у першій гри з Ісландією) та Денис Гармаш, який у цьому році грає набагато вище.

Шевченко просто вибирає Коваленка перед Сидорчуком.

Змінити схему? Перебудувати гру команди в центрі поля під нових виконавців, наприклад, двох племейкерів? Можливо, це було б і правильним. Але, здається, Шевченко бачить у Коваленкові важливого гравця для команди, а тому говорити про його виведення зі стартового складу, ніби очікувати побачити в запасі Ярмоленка, Коноплянку, Пятова чи Степаненка.

Нехай при цьому Коваленко грає й погано та не повинен грати у старті.

ІСТОРІЯ ТРЕТЯ. ГІЛФІ СІГУРДССОН

У збірній Ісландії Ларса Лагербека усі ролі були розписані. Як уся гра команди була побудована на простоті та чіткості виконання, так і ролі всередині цієї команди були простими. В центрі півзахисту грала зв’язка Арона Гуннарссона та Гілфі Сігурдссона, це класичний центр поля для баталій команд аматорських ліг. Один з гравців – справжній ватажок команди, який здатен компенсувати усі свої недоліки характером та силою волі, інший – просто найкращий гравець.

Хеймір Хадльгрімссон дещо змінив схему гри команди. Він відмовився від двох нападників та перевів Сігурдссона ближче до воріт суперника. Його проста філософія відрізняється від лагербековської – найкращий гравець повинен мати більше свободи та вільнодумства.

Для Сігурдссона ця позиція та функції не нові. Усі свої найкращі матчі за Редінг та Свонзі він якраз грав у ролі вільного художника, тоді як за більшої кількості функції у захисті чи десь на фланзі відверто губився.

Незважаючи на те, що Хадльгрімссон ніби відмовився від двох форвардів, саме Сігурдссон забив обидва м’ячі в ворота України з позиції центрального нападника. Перейшовши на улюблену позицію та отримавши більше свободи, Гільфі не сів команді на голову. Він все ще багато працює на команду, приймає активну участь у відборі м’яча та бігає не менше, ніж в центрі поля.

Але тренер ісландців однією перестановкою зробив один тактичний та разом з тим психологічний момент. Тепер після відбору Сігурдссон отримує м’яча не в центральному колі з 10-12 гравцями різних команд попереду, зазвичай він тепер з м’ячем у тій зоні, звідки може постійно загрожувати ударами та гострими передачами. Це краще і для нього самого, і для команди.

Усі будуть грати краще, якщо їх правильно використовувати.

ІСТОРІЯ ЧЕТВЕРТА. РУСЛАН МАЛІНОВСЬКИЙ

Минулого літа Андрія Шевченка нав’язали у помічники Михайлові Фоменку на фінальну частину Євро-2016. Цього разу потрібно було зробити крок у відповідь та повернути Фоменка на один матч в штаб збірної. Немає кращого тренера для збірної України на виїзний матч проти Ісландії, ніж попередник Шевченка.

Аби перемогти Ісландію, потрібно було багато працювати, не програти боротьбу, грати простіше та чекати на свій шанс. Це все уміла робити команда Фоменка. На цей матч він би поряд з Тарасом Степаненком виставив Сергія Сидорчука та Дениса Гармаша. Принаймні, він би ніколи в житті не поставив на цю гру Руслана Маліновського.

Україна Шевченка повинна була грати інакше. І саме цю інакшість мав реалізувати Маліновський своєю розумною грою в центрі поля, гравець зі швидкою думкою та точною передачею. Він грав з Фінляндією на початку літа, а цього разу розділив ігри з досвідченим Русланом Ротанем. Маліновський потрібен був для того, щоб перетворювати контроль м’яча на гострі атаки, знаходити вільні зони у щільному захисті ісландської команди.

Але жоден з цих тактичних моментів не спрацював через те, що Україна була занадто повільною у своєму контролі м’яча, тому Маліновському частіше доводилось не віддавати вирішальні передачі, а боротись в центрі поля. Цього він не любить робити та не дуже вміє.

От і вийшло, що Маліновський взагалі випав в гри двічі. Спершу як плеймейкер, а потім як повноцінна бойова одиниця в центрі поля.

ІСТОРІЯ П'ЯТА. АРОН ГУННАРССОН

Арон Гуннарссон – посередній футболіст. Це чиста правда.

Серед його найкращих якостей є вміння боротись, фізична сила та стійкий характер. З м’ячем він краще вправляється, коли кидає аути, ніж віддає передачі в центрі поля. Фактично всю свою кар’єру він відіграв у Кардіфі, середняку Чемпіоншипа, який якось виходив до Прем’єр-ліги, але швидко вилетів. Гуннарссон у тому сезоні не був гравцем основи команди.

Гуннарссон – звичайний гравець.

Але тільки не тоді, коли мова заходить про те, що для нього дійсно важлива справа. В матчах за збірну Ісландіі він перетворюється на воїна, який веде свою військо на смертельний бій.

Добре. Без епітетів та метафор.

Щодо сили команди часто роблять неправильні висновки, окремо оцінюючи індивідуальні можливості гравців. Якби це мало дійсно таке велике значення, то Ісландія б ніколи не грала на чемпіонаті Європи та програвала Україні. Але в командному виді спорту не так важливо, що проти 25-мільйонного новачка дортмундської Борусії грає запасний Брістоль Сіті, якого влітку намагались продати, але не змогли.

Дурні фрази на кшталт «командна хімія» насправді мають велике значення. Команда – це не просто набір гравців. Можна набрати 11 ліонелеймессі та нічого не вигравати, тоді як 11 гуннарссонів будуть перемагати, хоча кожен з гравців першої команди буде індивідуально більш сильним, ніж другої.

Тому й виходить, що зібрана з посередніх футболістів Ісландія перетворюється на сильну команду, якою, наприклад, не є Україна.