Роберто Моралес: «Футбольне телебачення має стати платним»

Футбол України 20 Листопада, 15:17 1900
Роберто Моралес: «Футбольне телебачення має стати платним» | 19-27
Один із найкращих українських футбольних коментаторів - про проблеми та перспективи коментаторства в Україні.

«Не хочу виглядати експертом зі всього»

– Зі свіжих новин: як оціните чемпіонство Корінтіанса? Все прогнозовано?

– Так, там давно все було зрозуміло, ще влітку. Вони вже самі почали придумувати інтригу та програвати.

– Чому бразильський чемпіонат не пішов на «Футболах»?

– Я так розумію, що питання стояло, зокрема, в економії, але головне – стабільного попиту на нього не було. Можливо, це і логічно, адже особливо пізні матчі в нас не так добре йшли, своя специфіка. Я б не сказав, що з бразильським чемпіонатом все було погано, але взяла своє оптимізація. Найголовнішим завданням було зберегти два топові чемпіонати та Лігу чемпіонів, а фінансово це дуже-дуже-дуже дорого.

– У програмі «Європейський weekend» ви з Авраамом Кампомаром якраз робите акцент на двох топ-чемпіонатах – Англія та Іспанія. Чому так? Чому іншим значно менше уваги?

– В першу чергу, це наявність відео. Не ми вирішуємо, який продукт придбати каналу та які чемпіонати показувати. Але навіть у такій ситуації концентрація на двох, максимум трьох, чемпіонатах – це правильний підхід.

В нас, на жаль, дуже багато всього неспеціалізованого у футбольній журналістиці. Це виникло, коли все тільки починалося. Не було можливості дивитися ігри, люди писали з якихось джерел, десь щось знаходили. Тепер же про речі треба говорити фахово.

Часто наші ветерани, яких перед єврокубковими матчами просять сказати щось мудре, говорять шаблонами. «Німецький футбол – це дисципліна». Яка дисципліна? Та вона зараз вже скрізь! «Італія – це захисний футбол». Бог ти мій! Так не можна! Це жахливо, і тому я не хочу виглядати таким експертом зі всього.

– А скільки матчів у турі повинен переглядати журналіст, щоб впевнено володіти темою? Скільки ви дивитеся?

– Якомога більше. Якщо людина веде один чемпіонат, то повинна дивитися все. Я ж веду два чемпіонати, ще й слідкую за іншими. Скажімо так, переглядаю огляди всіх матчів Англії та Іспанії, це сто відсотків, а в повному обсязі дивлюся стільки, скільки вийде. Звичайно, є матчі, які неможливо пропустити, а далі: чим більше – тим краще.

– Який алгоритм підготовки вашої програми? Є певний план?

– План дуже умовний. Ми приблизно визначаємо матчі, які нам можуть бути цікавими, а потім вже уточнюємо по ходу. Наприклад, вирішили зробити тактичний розбір якогось топ-протистояння, а воно вийшло банальним. І навпаки, в іграх з Ньюкаслом чи Леванте виникають показові речі.

Іноді перед матчами наших команд у єврокубках, якщо є відео, можемо детальніше розглянути суперника. Але тут важлива доступність команди: якщо бачив огляд останньої гри Фейєнорда, матч з Аяксом, то володієш темою, а що можна сказати про Скендербеу?

– Ви раніше вели «Європейський weekend» сам, а тепер з Авраамом. Як комфортніше?

– З Авраамом. Спершу я намагався постійно запрошувати гостей, але важко було знайти людину під кожну програму. Не всі журналісти можуть швидко і добре сформулювати думку на камеру, виникала проблема телевізійності. З часом прийшли до формату з двома ведучими, а потім вирішили спробувати взагалі без гостей.

Нам з Аврамом дорікають, що ми сходимося у своїх висновках, малувато конфлікту. В останній програмі спробували дати більше конфлікту. Він потрібен, але не може бути повністю награним.

«Вболівальники Карпат свого часу, мабуть, були дуже ображені за матч з турками»

– Скільки часу триває підготовка до матчу, на якому ви маєте працювати в ролі коментатора?

– По-різному. До матчів Англії та Іспанії менше, тому що ти постійно слідкуєш за новинами, живеш цим. Наприклад, якщо за 5 хвилин до початку матчу (щось сталося з призначеним коментатором) кажуть, що потрібно його відкоментувати, ти сядеш і не будеш «плавати».

До таких ігор готуєшся не те щоб мало, просто непередбачувано скільки. Це більше залежить від обставин, оскільки в тебе є напрацьований масив інформації. А от якщо трапляються єврокубкові матчі з командами, які ти не відслідковуєш, то тут потрібно 2-3 години стовідсотково.

– Як відбувається розподіл матчів серед коментаторів? Враховуються побажання?

– В принципі, якщо забажаєш, тобі дадуть цей матч. Але ситуація не виглядає так, що всі бігають і просять. Це повністю розподіляє керівництво. Вони ще дивляться на твоє завантаження. Ніхто не поставить тобі в один день перший матч о 13-й, а другий о 22-й, навіть якщо вони тобі дуже цікаві.

Немає такого процесу, щоб коментатори визначали собі матчі, але якщо вони мають побажання, то їм йдуть назустріч, оскільки ніхто не нахабніє.

– На «Футболах» всі матчі збірної України та топові єврокубкові поєдинки за участю українських команд коментує Віктор Вацко. Він позиціонується як коментатор №1 на каналах?

– Не знаю, чи №1. Він – коментатор, який веде збірну України. Визначилися, що буде один постійний. Загалом люди, які роблять програму «Головна команда», а він в їх числі, незмінні. Для них роблять спеціальний одяг, вони ведуть цей проект від початку до кінця.

– Пригадайте свій найбільший коментаторський фейл. Було щось епічне?

– Фейл? Не знаю-не знаю. Хіба ще коли я в Запоріжжі працював на місцевому телебаченні на матчах Металурга. Була виїзна гра з Таврією, а мене щось заклинило. Весь час Таврія в мене була гостем, хоча трансляція велася з Сімферополя.

Стосовно іншого: вболівальники Карпат свого часу, мабуть, були дуже ображені за матч з турками (матч-відповідь кваліфікації ЛЄ-2010/11 проти Галатасарая – прим. авт.). Команда вийшла в груповий раунд Ліги Європи, а емоційної складової не було.

Я запам’ятав цю історію, вона мене дуже здивувала. Адже коли відпрацював матч, то в 99 відсотках випадків ти сам знаєш, добре чи погано. А там не було відчуття, що вийшло погано. Суто психологічно я знав, що «супер» не вийде, але був переконаний, що все буде на нормальному рівні. Коли ж переслухав це… Справді, завершення таке драматичне, а я абсолютно не акцентовано провів кінцівку. Тут, безсумнівно, мінус мені.





– Неодноразово чув, що ваш головний мінус при коментуванні – занадто довгі паузи. Ви це помічали за собою?

– Десь воно, можливо, й таке буває. Просто є два різні підходи: багато говорити і менше говорити. Це питання смаку кожної людини.

Якщо відбувається щось динамічне, коментатор має підтримувати цей темп. Коли темп падає, звичайно, не потрібно зовсім замовкати, але певні паузи, щоб передати атмосферу, можливі. Ними також даєш можливість передихнути глядачу. Це нормально.

«Всі українські коментатори – самоучки»

– На відміну від друкованих видань, коментаторам важче мати зворотній зв'язок зі споживачами їхнього продукту. Читаєте якісь відгуки про свою роботу?

– НІ. Чесно кажучи, я не шукаю відгуки про себе.

– Як тоді відбувається самовдосконалення коментаторів? Переслуховувати свої трансляції?

– І переслуховувати також. Все одно певні зауваження та побажання тобі будуть робити оточуючі, або ж в соцмережах. Якусь думку стосовно своєї роботи все одно отримуєш, а далі працюєш над собою.

Є речі, які не відразу помічаєш, а з досвідом. Наприклад, наскільки важлива робота голосу. Деякі люди цікаво розповідають, але в них недостатня впевненість у голосі. Це катастрофа.

– Таким людям зав'язувати з коментаторством?

– Ні, голос напрацьовується. Це просто механічна робота. Існує низка вправ для вдосконалення голосу. Зрозуміло, що вони кардинально не змінять те, що дано від природи, але зроблять його рівнішим, додасться варіативність, людина не буде задихатися.

Можна трішки посадити голос. Не обов'язково має бути «джигурда», але якщо в людини «мишачий пискіт» – це не те, цього не хоче споживач.

Звичайно, штучно не зробиш голос оригінальним, але стабілізувати його реально. Це робота на рівні гімнастики.

– Три найкращі українські коментатори за версією Роберто Моралеса.

– Босянок, Михайлюк і Вацко. Також відзначу, як працює Олексій Іванов.

– Оцініть коментаторство в Україні за 10-бальною шкалою.

– Не скажу, що все погано. В нас дуже популярно в спортивній журналістиці розводити зраду, говорити, що всі погані. Але це не так. Просто з часом стаєш вимогливішим, виникає більше претензій.

Суттєва проблема нашої журналістики полягає в тому, що ведучими та коментаторами стають молоді люди, адже на зрілих у каналів не завжди вистачає коштів. В тій же Англії важко знайти коментатора не те що до 30, а до 50 років. А це впевненість, поставлений голос. Не просто ж вони витягують якихось дідусів.

Там ця професія сформована поколіннями, є вимоги, критерії для навчання. А що в нас? Будемо відверто говорити: всі українські коментатори – самоучки. Тому різниця є і буде, але я б не сказав, що вона катастрофічна.

Наприклад, робота в парі. В Англії все чітко розписано за шаблонами, а в нас – це завжди експеримент, немає чіткого розподілення ролей, що не є добре. В нас з цим відверто слабко.

– Сумуєте за парним коментарем? Як вам працювалося з Ігорем Цигаником?

– З Ігорем взагалі працювалося комфортно, інша справа, наскільки це потрібно глядачеві. Коментування в парі не завжди виправдане. Я і після того коментував в парі на «Футболах», і можу загадати, можливо, два матчі, які сподобалися, а спроб було не один десяток.

– А до пар в складі коментатор + колишній футболіст на нашому телебаченні як ставитеся?

– Колишніх футболістів треба готувати, а не просто садити на матч. За кордоном люди вивчають: що, коли, де і як казати, вони проходять курси риторики. Там є серйозні контракти, які передбачають серйозні вимоги, а тут експертам платять якісь гроші, але це не основний їхній заробіток.

«Футбольне телебачення має бути платним, інакшого виходу я не бачу»

– В Україні є хоч якісь перспективи наближення до зразка?

– Трохи чогось є, просто… Трохи! Це буде великою системою, коли футбольне телебачення буде платним, інакшого виходу я не бачу. Коли споживач платитиме гроші – він буде більш вимогливим. А що зараз глядач, який за копійки отримує картинку, може сказати? Які вимоги висунути?

– Канали «Футбол 1» і «Футбол 2» самоокупні?

– Я не можу надати офіційної інформації, але зараз в Україні жоден телевізійний канал не заробляє (насправді в Україні є профіцитні канали, серед них 24-й канал – прим. ред.). До Революції Гідності були канали, які щось мали, але зараз українське телебачення перебуває в дикому стані.

– Поясніть, будь ласка, детальніше, що ви маєте на увазі.

– Можуть бути хороші програми, можуть бути хороші ведучі, однак телебачення неструктуроване. Воно не має серйозної платформи, щоб певні канали ставали платними. Це біда.

За сьогоднішнього рівня попиту має бути максимум десяток каналів, а їх є під сотню. Вони існують просто заради того, що вони існують.

– Більшості людей цікавіше подивитися серіал, ніж спортивну подію, тому канали відмовляються від купівлі дорогих трансляцій. Свого часу від переформатування постраждав «Мегаспорт»…

– З «Мегаспортом» склалася така ситуація, що власники вирішили довести канал до системи, коли є касети і є людина, яка їх ставить, крутить і виймає. Зрозуміло, що це значно менші витрати.

Нішові канали повинні бути платними, це єдиний шлях. Щоправда, люди в нас не звикли платити ні за телебачення, ні за будь-що інше. «Як це я не можу подивитися якийсь матч?!» А от не можеш, в першу чергу, треба заплатити. Звичайно, спочатку будуть обурюватися, кричати, але інакшого виходу немає.

– Візьмемо таку ситуацію: матч іспанського чемпіонату, маєте на вибір українську, англійську та іспанську звукові доріжки. Яку оберете для перегляду?

– Звичайно, іспанську. Вони про свій чемпіонат розказують краще, ніж будь-хто.

– А якщо вибирати між двома іншими?

– Швидше за все, англійський. Безглуздо не погоджуватися, що тут величезна різниця між рівнем коментування. У трансляціях матчів і коментаторстві англійцям немає рівних, вони фактично генерують кожен наступний крок, а всі за ними повторюють.

«Уткін приїжджав в Україну вже на спаді»

– Залучення Уткіна та Розанова – це позитивний досвід для українського коментаторства?

– Не певен. Зараз я категорично не слідкую за російським телебаченням, а на той час регулярно дивився їхні трансляції. Розанов – це реально №1, набагато сильніший за всіх інших, а от Уткін приїжджав до нас вже на спаді. Вони сильні коментатори, однак перейняти від них якусь систему неможливо, бо вони також самоучки. Талановита людина не може передати талант. Навчити іншого зможе лише той, хто пройшов школу сам.

Насправді, в них є така штука, яку я називаю «грою в літєратурщину» – коли заради «красного словца» коментується ну зовсім не те. Можливо, воно комусь і звучить, але якщо вдуматися, то там ні про що. Всі російські коментатори почали повторювати таку манеру за Уткіним і Розановим. Але ті вміли це зробити цікаво і природньо. Інші ж роблять штучно, це вже схоже на цитати видатних людей, які або перекручують, або ліплять будь-куди. Інколи це просто треш-угар!

– Пішли Уткін і Розанов, і зараз у нас все коментаторство україномовне. При цьому, деякі коментатори в повсякденному житті російськомовні, відтак вимова у них специфічна, часто ріже вуха. На вашу думку, краще така українська, ніж якісна російська?

– Я вважаю, що краще така українська, в усьому. Чому наш телевізійний ринок був повністю колонізований російськими продюсерами? Через мову. В усіх сферах все повинно бути українським. Шлях до хорошої української лежить через погану українську. Ну не через російську! Не вийде так!

– Ви правильно кажете, але все ж, хіба немає винятків? Ваш напарник Авраам – класний спеціаліст, однак слухати його українську буває просто боляче. Зрозуміло, що старається, що мова не рідна…

– Російська для нього також не рідна.

– Так, але значно краща.

– Я б не сказав, що це проблема. Так, він вставляє деякі російські слова, дещо бере вже з іспанської, тому глядачам може звучати коряво. Авраам, до речі, дуже додає, він всього навчиться.

В журналістів українська не досконала, але ми повертаємося до того ж самого. Якби було платне телебачення – були б інші вимоги.

«Касільяс для мене – не Ікер, він «коробка»

– Вам комфортно коментувати українською, але хіба це ваша рідна мова?

– Я народився в Запоріжжі, яке є зовсім не україномовним містом. Просто кожне літо я проводив у бабусі. Там було достатньо україномовне середовище, ті села (Запорізька область на кордоні з Донецькою) менше зазнали впливу переселення.

А вдома розмовляв російською, оскільки батько українською не говорить. Він приїхав з Чилі в СРСР, а тут на всіх заводах була лише російська.

– Коментуючи українською мовою, іспанські прізвища ви все одно вимовляєте на іспанський манер. Чому так?

– Так звик. Мені так простіше, бо багато прізвищ походять від якихось слів, і я знаю, як вони вимовляються.

Якось взявся прокоментувати з «нашою» вимовою. Ніхто мене не змушував. Пішло через раз. Тому що в голові стала конструкція, тому що Касільяс для мене – не Ікер, він «коробка» (casilla). Це в голові, це спрацьовує автоматом. Коли починаю говорити, як звикли в нас, то виникає плутанина.

– При підготовці до матчу проглядаєте тільки факти чи продумуєте конкретні фрази?

– Тільки фактаж. Коли десь гра провисає чи щось прив’язується до цього фактажу – видаєш його. Продумувати конкретні речення доцільно хіба що для програм чи вступу в єврокубкових матчах. Там 2 хвилини, і ти маєш активно вступити та зацікавити, а потім рекламна перерва.

– Деякі коментатори в єврокубках і в матчах збірної України трактують деякі епізоди з вболівальницької точки зору…

– Я вважаю, що це неприйнятно. Не можна чорне називати білим, і навпаки. Я проти такого.

– Ви колись трішки жили в Чилі, а зараз слідкуєте за місцевою спортивною пресою?

– Інколи читаю.

– Наскільки критично там ставляться до футболістів? Як оцінили невихід Чилі на ЧС-2018, алкогольні скандали Відаля? У нас на минулому Євро була ситуація, коли Федерація звинуватила ЗМІ в тому, що ті не підтримували збірну на чемпіонаті, а розпалювали негатив навколо неї. Чи не звідти наші чини підгледіли лояльність преси?

– Ні, там все жорстко. Перемагаєш – молодець, програєш – розривають. Але це не проблема преси, преса живе настроєм публіки. Там немає такого, що повинні підтримувати збірну, кожен грає в своє. Журналісти просто висвітлюють те, що є, і розставляють свої акценти. Ніхто не говорить, що «преса вбила наших хлопців».

Яскравий приклад з Італією. Вже після першого матчу преса просто розірвала команду на шмаття. Не так як в нас: «Не треба наших хлопців критикувати, давайте потім». Взагалі ніде немає такої ідеї «давайте», кожен робить, як хоче.

«Коли постійно хочеш залишатися «фіндіпєрцовим» – то перетворюєшся на людину-мем»

– На якому каналі було найцікавіше та найкомфортніше працювати? Обласне телебачення, «Новий канал», «Мегаспорт», «Футболи»?

– Напевно, найяскравішим був період на «Мегаспорті». Там створювався канал, все робилося з нуля. Є нюанси, але ти сам береш участь у побудові цієї структури. Там був кураж, такого куражу більше ніде не зустрічав. А загалом, кожен досвід роботи щось дав, кожна робота, яка була тривалою, залишила приємні спогади.

– Зараз на «Футболах» у вас є впевненість у завтрашньому дні?

– Проект з каналами «Футбол 1» і «Футбол 2» робився тривалий час, в це було вкладено багато фінансів, тому він не може швидко зникнути.

Стосовно своєї роботи, я почуваюсь комфортно. Прогнозів ніколи для себе не роблю, але з часом про це вже не задумуєшся. Просто знаєш, що вмієш у цьому житті щось робити, і навіть якщо прийде час змін, то просто знайдеш щось інше.

– Під час військової служби в АТО ви на тривалий час випали з футболу. Важко було повертатися в ритм?

– Не скажу, що було важко. Просто перший час коментуєш зовсім по-іншому, змінюєш акценти, шукаєш аналогії не з останніми місяцями, а з тим, що бачив раніше. Насправді, після служби я дуже багато дивився футболу, мені цікаво було зрозуміти цей божевільний сезон з чемпіонством Лестера.

– Маєте амбіції спробувати себе в неспортивній тележурналістиці?

– Можливо, хотів би. Взагалі я людина широких поглядів, чому б ні.

– Ви час від часу пишете статті на різні інтернет-ресурси. Це фінансові інтереси, чи просто бажання висловитися?

– Сам розумієш, що фінансова складова тут мінімальна. Є думки, є можливість це все формулювати. Коли сидиш і думаєш, як висловитися, це розвиває тебе, як коментатора. Деякі написані речі потім використовуєш у трансляціях, вчишся швидко опрацьовувати матеріал. Мало знати – головне вміти розповісти.

– У 2009 році ви казали, що головне спортивне медіа країни – журнал «Футбол». Зараз, на вашу думку, інтернет повністю перехопив ініціативу?

– Так. Колись «Футбол» був сильним і ще більше оригінальним. Я дуже давно не читав цей журнал, але те що бачив востаннє… Якісь закручені речення заради закрученості, де втрачається зміст. Я не кажу, що там не було хороших статей. Але якщо ти пишеш щодня – це важко, а коли постійно хочеш залишатися таким «фіндіпєрцовим» – то перетворюєшся на людину-мем.

– Ви до останнього вірили, що в Росії відберуть ЧС-2018. Вже змирилися?

– Швидше за все, вже не відберуть. Я бачив, що відповідна робота велася і досі ведеться, але просто залишилося вже дуже-дуже мало часу.

– Ну і наостанок 3 фаворити майбутнього чемпіонату світу від Роберто Моралеса.

– Бразилія, Німеччина і Іспанія або Аргентина. Якщо Сампаолі встигне змінити команду під себе – це буде дуже сильно.