Любов не купиш. Як і вірність. Їх не посадиш на ланцюг.
Навіть потрапивши у такий культовий клуб, як Реал, маючи там пристойні гроші, гарну пресу та авторитет серед сотень тисяч уболівальників, біс смикав окремих персонажів не просто покинути Мадрид, а вчинити значно гірше – пристати до каталонського двору.
1. Люсьєн Мюллер
Амплуа: півзахисник
Статистика у Реалі (1962-1965): 77 матчів, 2 голи
Статистика у Барселоні (1965-1968): 68 матчів, 3 голи
Мюллер переїхав у Мадрид вже зрілим, 28-річним гравцем, маючи колосальний досвід виступів у Страсбурі, Тулузі та Реймсі. Він закріпився в основному складі і був важливою «цеглиною» в ігровій побудові команди. З Реалом француз тричі ставав чемпіоном Іспанії, але надовго у Мадриді не затримався, вчинивши неочікуваний поворот у напрямку Каталонії.
З Барселоною Люсьєн здобув Кубок ярмарків, ставши першим представником своєї країни, якому підкорився цей трофей. На «Камп Ноу» Мюллер також був основним виконавцем. Невідомо, чи влаштовували йому мадридські інчас нищівні обструкції, називаючи «юдою», але по факту хавбек вчинив некрасиво, примірявши ворожу футболку. Більше того, через десяток років, вже у якості головного тренера, Люсьєн Мюллер очолював Барселону в сезоні 1978/79.
2. Георге Хаджі
Амплуа: півзахисник
Статистика у Реалі (1990-1992): 84 матчі, 20 голів
Статистика у Барселоні (1994-1996): 51 матч, 11 голів
У 1990-му Реал виклав за Хаджі понад 4 мільйони доларів, пристойну суму за мірками тих часів. Ще б пак, крутий диспетчер Стяуа і збірної Румунії, чий удар з лівої наводив жах на голкіперів, вражав своєю результативністю і вже мав у власній колекції Кубок чемпіонів.
Проте на «Сантьяго Бернабеу» у «Карпатського Марадони» все пішло шкереберть. Ні-ні, грав він регулярно, забивав та асистував, але от з престижними трофеями якось не склалося. «Бланкос» пролітали повз чемпіонство Ла Ліги, та й у єврокубках зазнавали невдач. Єдиний здобуток цього періоду – Суперкубок Іспанії-1990.
Щоб отримувати більше, долучайся до паблік-чату Football24 у Viber
Після двох років співпраці сторони вирішили, що з них достатньо. Георге перейшов у Брешіа, клуб італійської Серії Б. Румун зумів вивести команду в елітний дивізіон, однак потім знову опустився в пердив. Зненацька – пропозиція Барселони. «Марадона» спакував речі і мерщій рвонув на «Камп Ноу». Проте й там він накликав нещастя на клуб. Барса пролітала повз титули. За іронією долі, єдиним трофеєм, який Хаджі здобув у складі «блаугранас», став все той же Суперкубок Іспанії.
3. Роберт Просінечкі
Амплуа: півзахисник
Статистика у Реалі (1991-1994): 73 матчі, 12 голів
Статистика у Барселоні (1995-1996): 23 матчі, 2 голи
Якщо за Хаджі «вершкові» виклали 4 мільйони баксів, то за лідера Црвени Звєзди, новоспеченого володаря Кубка чемпіонів, не пошкодували 15 «лимонів» євро. Але мадридський гранд переживав серйозну кризу жанру – ніякі хаджі чи просінечкі не змогли вдихнути в нього свіжу енергію. Транзитом через Ов’єдо, в якому провів один сезон, Роберт опинився у Барселоні. Хорват не зумів закріпитися в основному складі «блаугранас», тож через рік переїхав у Севілью.
Парадокс: при своєму колосальному таланті і шансах, отриманих у європейських суперклубах, Просінечкі найкраще зумів себе проявити вдома, на Балканах, виступаючи за Црвену Звєзду і Кроацію.
4. Луїс Енріке
Амплуа: півзахисник
Статистика у Реалі (1991-1996): 213 матчів, 18 голів
Статистика у Барселоні (1996-2004): 300 матчів, 109 голів
Якщо для Барселони зрадником №1 по праву вважається Луїш Фігу, то для Реала таким «юдою» став Луїс Енріке. У середині 90-х Королівський клуб неможливо було уявити без цього чіпкого хавбека. Здавалося б, ось реальний кандидат у пантеон слави Мадрида – ще кілька років і доросте до рівня легенди. Проте в стосунки футболіста і клубу втрутилися гроші.
На початку 1996-го керівництво Реала взялося реалізовувати непопулярне рішення, яке полягало в урізанні зарплат лідерам команди. Найбільше обурювався Енріке. І вже у березні поповзли чутки, що хавбек перейде у Барселону. Папараці спіймали Луїса в одній із клінік Мадрида: «Енріке проходить медогляд для Барси».
Президент Королівського клубу Лоренцо Санс викликав бунтаря на килим і поцікавився: «Тут про тебе таке розповідають… Скажи чесно: ти підписував якісь документи із Барселоною?» – «Ні, сеньйоре Лоренцо. Жодних». Енріке не лукавив. Угоду із Барсою він підписав лише через два місяці.
«Коноплянка мріє грати в Барселоні? Це – нормально». Правила життя Луїса Енріке
У Каталонії новачка сприйняли з підозрою. Але Луїс настільки гармонійно влився у склад, настільки натхненно відпрацьовував на полі, що вже невдовзі приміряв капітанську пов'язку. До того ж, вражала результативність екс-мадридиста. За Барсу він забивав у кожному третьому матчі, тоді як у Реалі відзначався вкрай нечасто.
Ставши тренером, Лучо знову добряче насолив Реалу. Упродовж трьох років на посаді наставника «блаугранас», Енріке двічі залишав Мадрид без чемпіонського титулу. «Для Барселони немає кращого місця для перемоги, ніж на Сантьяго Бернабеу», – переконаний він.
5. Самюель Ето’О
Амплуа: нападник
Статистика в Реалі (1997-2000): 6 матчів, 0 голів
Статистика в Барселоні (2004-2009): 199 матчів, 130 голів
Видатний камерунський бомбардир потрапив до Реала вже у 16-річному віці, проте не зумів розкритися. Мадрид віддавав його в оренду – спершу у Леганес, потім в Еспаньйол та Мальорку. Саме в останньому клубі Ето’О по-справжньому вистрелив. Острів’яни викупили його контракт, а Реал дуже швидко пошкодував про своє рішення, адже регулярно отримував від Самюеля голи у власні ворота.
У 2004-му камерунець без найменших докорів совісті переїхав на «Камп Ноу», а Мальорка круто на ньому заробила – каталонці виклали 24 мільйони євро. Ето'О продовжив забивати Реалу вже у футболці найлютішого ворога. Той випадок, коли виховав гольового монстра собі ж на лихо.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
