10 жовтня 2016 року Владислава Овчаренка та Артема Ахмерова затримали силовики терористичного угруповання «ЛНР». Місцева так звана «служба СБУ» назвала їх лідерами «неонацистського радикального угруповання «Ультрас Зоря чорно-білі». Вони провели лише одну акцію — спалили прапор «ЛНР» і зафіксували це на відео. Однак їм інкримінували шпигунство та диверсії в Луганську на користь «Азова» й «Правого Сектору».
Більше ніж рік Владислав та Артем перебували в «підвалах ЛНР», де чекали на вирок суду. 25 жовтня їм присудили 17 та 13 років в'язниці відповідно. Проте за хлопців «заступилися» інші ультрас «Зорі», які проводили численні акції та марші з проханням внести Овчаренка та Ахмерова у список полонених для обміну. У грудні 2017-го Владислава та Артема обміняли. Зараз колишні полонені проходять реабілітацію в лікарні у Феофанії. Планують поїхати на матч «Зорі» та відвідати фінал Ліги Чемпіонів, який відбудеться в Києві наприкінці травня.
Журналісти «NewWest Media» поспілкувалися з Владиславом та Артемом після звільнення. Як проходить реабілітація колишніх полонених, як допитують у підвалах луганського МГБ та чи були Овчаренко й Ахмеров шпигунами «Азова» — в нашому матеріалі.
Владислав Овчаренко та Артем Ахмеров / Фото Vladislav Ovcharenko via Facebook
— Що таке «підвали МГБ»?
Влад: Підвал — це спецізолятор луганського МГБ. Розташований у колишніх підвалах СБУ та архівному приміщенні. Будівлі переобладнали у щось на кшталт «житлових» приміщень — поставили туалет та камери спостереження. Там утримують усіх, щодо кого ведеться розслідування.
МГБ — Министерство государственной безопасности (аналог СБУ).
— Що саме було в підвалах?
Влад: Катування, побиття, знущання.
— Чому катували — «силовикам» хотілося крові?
Влад: Ну їм же якось потрібно вибивати зізнання.
Артем: Ніхто не скасовував такий показник, як «кількість розкриття» злочинів. А люди там по-іншому працювати не вміють або не хочуть. Тому вигадують надумані причини для затримання, затримують людей і досягають своєї мети в будь-який спосіб. Те, що там відбувається… Напевно, навіть найстійкіша людина підпише те, що вони хочуть.
Влад: Водночас, якщо ти не будеш погоджуватися, ці люди можуть забрати твою сім’ю й посадити їх разом з тобою.
Артем: Маніпуляції, погрози, залякування — їхні методи. Там працюють місцеві, але вони позиціонують себе як «російські офіцери». Тому люблять кидати фрази на кшталт «слово офіцера», однак потім же ганьблять своїми діями цю честь «офіцера».
Влад: Наприклад, моїй мамі один з оперативників МГБ давав «слово офіцера», що нас не б’ють у підвалах. Однак мені зірвали два нігті, вибили два зуби, два струси мозку було. Звісно ж, не від того, що сам там упав.
— Так вибивали зізнання?
Влад: Звісно. Багатьох хлопців били струмом, не давали спати, били до втрати до свідомості, потім приводили до тями й знову били — і так тривало протягом 6–12 годин.
Артем: Перевозили з ізолятора в інший підвал, били там, заливали воду через тканину в рот, щоб людина почала задихатися — це все реалії підвалів МГБ.
— Вашим сім’ям погрожували?
Влад: Звісно, що був тиск і зі сторони МГБ, і з боку пересічних громадян у Луганську. Спочатку в МГБ мені взагалі сказали, що до мене посадять і моїх батьків. Мовляв, вони про все знали і активно це підтримували. Потім, коли все це розкрутилося, усі знали, що ми такі «погані», «помічники карателів», «неонацисти» і так далі, мого батька звинувачували, ледь не доходило до бійок. Тиск був страшний психологічний.
Артем: Приїхали додому, провели обшуки. Сказали: «Як тільки комусь повідомите чи зателефонуєте в Україну — це погано скінчиться». Нам намагалися інкримінувати те, що ми 2 травня були в Одесі, коли були заворушення, і в будинку профспілок загинули десятки людей. І коли оперативники з моєю матір’ю спілкувалися, запитували: «Що ж ви так погано сина виховали, що він палив людей в Одесі?»
— А ви були там?
Влад: Найцікавіше, що 2 травня 2014-го ми були вдома в Луганську і їли піцу з рідними.
Артем: Вони намагалися довести протилежне, але в них не вийшло.
— Чи лишаються досі в підвалах полонені, про яких узагалі нікому невідомо?
Влад: Звісно є. Тому що є сироти, в яких немає рідних, сімей, будь-кого, хто може заявити, що ця людина зникла. Доки йде війна, щодня туди потраплятимуть люди. Якщо сказав слово українською — це вже привід тебе затримати й посадити в підвал. А далі вже можуть “розкачати” й сказати: «Ти — шпигун або диверсант» і далі в цьому дусі. Нам хотіли аналогічно «впаяти» диверсії — підрив пам’ятників у Луганську. Але в них не вистачило для цього доказів.
Артем: У підвалах 100% є люди, про яких ніхто не знає. Ті, які утримуються в СІЗО, про них уже більш-менш відомо — прізвища, первинні дані. А підвал — це місце, з якого дуже складно дати про себе знати.
— У звинуваченнях вам приписували діяльність у складі «Правого сектору», «Азова» та інших праворадикальних організаціях. Ви з якоюсь із них були пов’язані?
Влад: Ні. Були тільки знайомі з цих організацій, і все. Офіційно ми з ними пов’язані не були.
— Для того, щоб вас додали в списки на обмін, проходили численні марші футбольних ультрас. Вам про це було відомо? Чи доходила ця інформація в підвали «ЛНР»?
Артем: Після винесення вироку в нас були побачення з рідними. Під час цих зустрічей нам розповіли, що за нас люди виходили на вулиці, робили банери, наклейки, що це все було масштабно. Коли ми вже після виходу спілкувалися з футбольними фанатами, вони жартували, що ми «рано вийшли», тому що ця історія могла б набути більшого резонансу. Цей весь рух міг би реально нагадувати рух за звільнення Павліченків або інші схожі за масштабом акції.
— Чи спілкувалися ви з фанатами, які організовували марші за ваше звільнення?
Влад: Зустрічалися буквально днями з хлопцями, які організовували марші тут, у Києві. Усі вітають зі звільненням, ну ще б не вітати.
Обмін полоненими / Фото УНІАН
— Для чого в Луганську затримують україномовних чи незгодних — бояться?
Влад: Так, вони бояться інакодумців. Там не визнають, що щось може інакше. Є «ЛНР», є Росія — все, це добре. А інші — терористи та зрадники Батьківщини. Коли нас везли на обмін, один з конвоїрів нас запитував: «Хлопці, ви розумієте, що зрадили своїх предків?» У сенсі? Яких предків? Я народився 1996-го в Луганську на території України. Кого я зраджував? Але вони навіть не знають своєї історії — вважають, що Росія пішла від Київської Русі.
— Перед затриманням ви спалювали прапор «ЛНР». Вам було страшно, ви розуміли всю небезпеку таких акцій?
Влад: Знаєте, ми це робили, тому що хотіли показати, що тут, у Луганську, є люди, які намагаються щось робити, продемонструвати, що тут — не всі сепаратисти. На українських каналах часто можна почути, що Луганськ і Донецьк — «російські» міста, що там нічого українського немає. Але такими акціями ми хотіли довести протилежне, що є здорові люди, які люблять свою Батьківщину.
Чесно, до кінця, можливо, ми й не думали, що можуть бути такі наслідки божевільні за ті відео, за ті фотографії, але проживаючи в Луганську, ми розуміли, що все одно рано чи пізно можемо там опинитися.
Артем: Так, за українськими ультрас там відбувалося активне стеження. З 2014-го ми розуміли, що нас у будь-який момент можуть затримати й почати інкримінувати нам усе, що їм буде вигідно. Затримання — це створення інформаційного приводу та території невизнаної республіки. Вони затримують, роблять із цього величезну подію, запрошують російські ЗМІ — і це все роздувається до просто небачених масштабів.
— Скільки правоохоронців перейшло на бік сепаратистів?
Влад: Більша частина. Багато хто з них працював в українській правоохоронній системі, а зараз вони «перевзулися», стали «незалежними республіканцями» і звинувачують нас у зраді Батьківщини. Хоча, звісно, є чимало міліціонерів, які пішли воювати в АТО на боці України. Частина з них виїхала з Луганська, вони лишилися вірними своїй присязі та українському народу.
Артем: Більшість працівників МГБ навіть не приховують, що перейшли на бік ворога.
— Чи були ви раніше, до свого звільнення, в Києві? Чи здивували вас якось кияни, українці?
Влад: За той час, що ми привели з 2014-го в Луганську і з 2015-го у в’язниці, люди за межами ОРДЛО дуже змінилися. Відчувається єдність нації. Ми — єдині. Раніше такого не було. Кожен був сам по собі. А зараз всі намагаються одне одному допомогти. Наприклад, одному зі звільнених у Феофанії знадобилися речі теплі, я зателефонував знайомому, він написав тільки пост у ФБ — і через 3 години приїжджає автомобіль, просто забитий теплими речами. Це не передати словами.
Артем: Ми не чекали, що нас так тепло зустрінуть і простягнуть руку допомоги.
— Як проходить реабілітація?
Влад: У поліклініці Державного управління справами у нас був первинний огляд. Там послухали, подивилися, зробили рентген, а далі направили в поліклініку «Феофанії» для подальшої реабілітації. Там проходить фізіологічне та психологічне відновлення. Лікарі вже дивляться, кому потрібно лікувати травми, кому — робити масажі, кому відвідувати психологів.
— Чи є вже прогрес у лікуванні?
Влад: Багатьох хлопців зараз готують до операцій. Хлопці, яким потрібна була серйозна психологічна допомога, уже стають більш відкритими. Спочатку вони, ну справді, дуже погано почувалися морально — зараз уже набагато краще, спілкуються з усіма, навіть усміхаються.
— Що далі?
Влад: Будемо навчатися. Плануємо вступати до університету. Нас прийняли до лав «Азова», будемо там підробляти. Нам активісти «Азова» допомогли винайняти квартиру. Тепер ми точно співпрацюємо з ними. А то нас звинувачували — так тепер хоч буде за що.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
