12/01/2018 19:31 43

«Катували струмом та не давали спати» — луганські ультрас про свій полон

Ультрас «Зорі» розповіли про своє перебування в підвалах служби безпеки ЛНР.

10 жовтня 2016 року Владислава Овчаренка та Артема Ахмерова затримали силовики терористичного угруповання «ЛНР». Місцева так звана «служба СБУ» назвала їх лідерами «неонацистського радикального угруповання «Ультрас Зоря чорно-білі». Вони провели лише одну акцію — спалили прапор «ЛНР» і зафіксували це на відео. Однак їм інкримінували шпигунство та диверсії в Луганську на користь «Азова» й «Правого Сектору».

Більше ніж рік Владислав та Артем перебували в «підвалах ЛНР», де чекали на вирок суду. 25 жовтня їм присудили 17 та 13 років в'язниці відповідно. Проте за хлопців «заступилися» інші ультрас «Зорі», які проводили численні акції та марші з проханням внести Овчаренка та Ахмерова у список полонених для обміну. У грудні 2017-го Владислава та Артема обміняли. Зараз колишні полонені проходять реабілітацію в лікарні у Феофанії. Планують поїхати на матч «Зорі» та відвідати фінал Ліги Чемпіонів, який відбудеться в Києві наприкінці травня.

Журналісти «NewWest Media» поспілкувалися з Владиславом та Артемом після звільнення. Як проходить реабілітація колишніх полонених, як допитують у підвалах луганського МГБ та чи були Овчаренко й Ахмеров шпигунами «Азова» — в нашому матеріалі.


Владислав Овчаренко та Артем Ахмеров / Фото Vladislav Ovcharenko via Facebook

— Що таке «підвали МГБ»?

Влад: Підвал — це спецізолятор луганського МГБ. Розташований у колишніх підвалах СБУ та архівному приміщенні. Будівлі переобладнали у щось на кшталт «житлових» приміщень — поставили туалет та камери спостереження. Там утримують усіх, щодо кого ведеться розслідування.

МГБ — Министерство государственной безопасности (аналог СБУ).

— Що саме було в підвалах?

Влад: Катування, побиття, знущання.

— Чому катували — «силовикам» хотілося крові?

Влад: Ну їм же якось потрібно вибивати зізнання.

Артем: Ніхто не скасовував такий показник, як «кількість розкриття» злочинів. А люди там по-іншому працювати не вміють або не хочуть. Тому вигадують надумані причини для затримання, затримують людей і досягають своєї мети в будь-який спосіб. Те, що там відбувається… Напевно, навіть найстійкіша людина підпише те, що вони хочуть.

Влад: Водночас, якщо ти не будеш погоджуватися, ці люди можуть забрати твою сім’ю й посадити їх разом з тобою.

Артем: Маніпуляції, погрози, залякування — їхні методи. Там працюють місцеві, але вони позиціонують себе як «російські офіцери». Тому люблять кидати фрази на кшталт «слово офіцера», однак потім же ганьблять своїми діями цю честь «офіцера».

Влад: Наприклад, моїй мамі один з оперативників МГБ давав «слово офіцера», що нас не б’ють у підвалах. Однак мені зірвали два нігті, вибили два зуби, два струси мозку було. Звісно ж, не від того, що сам там упав.

— Так вибивали зізнання?

Влад: Звісно. Багатьох хлопців били струмом, не давали спати, били до втрати до свідомості, потім приводили до тями й знову били — і так тривало протягом 6–12 годин.

Артем: Перевозили з ізолятора в інший підвал, били там, заливали воду через тканину в рот, щоб людина почала задихатися — це все реалії підвалів МГБ.

— Вашим сім’ям погрожували?

Влад: Звісно, що був тиск і зі сторони МГБ, і з боку пересічних громадян у Луганську. Спочатку в МГБ мені взагалі сказали, що до мене посадять і моїх батьків. Мовляв, вони про все знали і активно це підтримували. Потім, коли все це розкрутилося, усі знали, що ми такі «погані», «помічники карателів», «неонацисти» і так далі, мого батька звинувачували, ледь не доходило до бійок. Тиск був страшний психологічний.

Артем: Приїхали додому, провели обшуки. Сказали: «Як тільки комусь повідомите чи зателефонуєте в Україну — це погано скінчиться». Нам намагалися інкримінувати те, що ми 2 травня були в Одесі, коли були заворушення, і в будинку профспілок загинули десятки людей. І коли оперативники з моєю матір’ю спілкувалися, запитували: «Що ж ви так погано сина виховали, що він палив людей в Одесі?»

— А ви були там?

Влад: Найцікавіше, що 2 травня 2014-го ми були вдома в Луганську і їли піцу з рідними.

Артем: Вони намагалися довести протилежне, але в них не вийшло.

— Чи лишаються досі в підвалах полонені, про яких узагалі нікому невідомо?

Влад: Звісно є. Тому що є сироти, в яких немає рідних, сімей, будь-кого, хто може заявити, що ця людина зникла. Доки йде війна, щодня туди потраплятимуть люди. Якщо сказав слово українською — це вже привід тебе затримати й посадити в підвал. А далі вже можуть “розкачати” й сказати: «Ти — шпигун або диверсант» і далі в цьому дусі. Нам хотіли аналогічно «впаяти» диверсії — підрив пам’ятників у Луганську. Але в них не вистачило для цього доказів.

Артем: У підвалах 100% є люди, про яких ніхто не знає. Ті, які утримуються в СІЗО, про них уже більш-менш відомо — прізвища, первинні дані. А підвал — це місце, з якого дуже складно дати про себе знати.

— У звинуваченнях вам приписували діяльність у складі «Правого сектору», «Азова» та інших праворадикальних організаціях. Ви з якоюсь із них були пов’язані?

Влад: Ні. Були тільки знайомі з цих організацій, і все. Офіційно ми з ними пов’язані не були.

— Для того, щоб вас додали в списки на обмін, проходили численні марші футбольних ультрас. Вам про це було відомо? Чи доходила ця інформація в підвали «ЛНР»?

Артем: Після винесення вироку в нас були побачення з рідними. Під час цих зустрічей нам розповіли, що за нас люди виходили на вулиці, робили банери, наклейки, що це все було масштабно. Коли ми вже після виходу спілкувалися з футбольними фанатами, вони жартували, що ми «рано вийшли», тому що ця історія могла б набути більшого резонансу. Цей весь рух міг би реально нагадувати рух за звільнення Павліченків або інші схожі за масштабом акції.


— Чи спілкувалися ви з фанатами, які організовували марші за ваше звільнення?

Влад: Зустрічалися буквально днями з хлопцями, які організовували марші тут, у Києві. Усі вітають зі звільненням, ну ще б не вітати.


Обмін полоненими / Фото УНІАН

— Для чого в Луганську затримують україномовних чи незгодних — бояться?

Влад: Так, вони бояться інакодумців. Там не визнають, що щось може інакше. Є «ЛНР», є Росія — все, це добре. А інші — терористи та зрадники Батьківщини. Коли нас везли на обмін, один з конвоїрів нас запитував: «Хлопці, ви розумієте, що зрадили своїх предків?» У сенсі? Яких предків? Я народився 1996-го в Луганську на території України. Кого я зраджував? Але вони навіть не знають своєї історії — вважають, що Росія пішла від Київської Русі.

— Перед затриманням ви спалювали прапор «ЛНР». Вам було страшно, ви розуміли всю небезпеку таких акцій?

Влад: Знаєте, ми це робили, тому що хотіли показати, що тут, у Луганську, є люди, які намагаються щось робити, продемонструвати, що тут — не всі сепаратисти. На українських каналах часто можна почути, що Луганськ і Донецьк — «російські» міста, що там нічого українського немає. Але такими акціями ми хотіли довести протилежне, що є здорові люди, які люблять свою Батьківщину.

Чесно, до кінця, можливо, ми й не думали, що можуть бути такі наслідки божевільні за ті відео, за ті фотографії, але проживаючи в Луганську, ми розуміли, що все одно рано чи пізно можемо там опинитися.

Артем: Так, за українськими ультрас там відбувалося активне стеження. З 2014-го ми розуміли, що нас у будь-який момент можуть затримати й почати інкримінувати нам усе, що їм буде вигідно. Затримання — це створення інформаційного приводу та території невизнаної республіки. Вони затримують, роблять із цього величезну подію, запрошують російські ЗМІ — і це все роздувається до просто небачених масштабів.

— Скільки правоохоронців перейшло на бік сепаратистів?

Влад: Більша частина. Багато хто з них працював в українській правоохоронній системі, а зараз вони «перевзулися», стали «незалежними республіканцями» і звинувачують нас у зраді Батьківщини. Хоча, звісно, є чимало міліціонерів, які пішли воювати в АТО на боці України. Частина з них виїхала з Луганська, вони лишилися вірними своїй присязі та українському народу.

Артем: Більшість працівників МГБ навіть не приховують, що перейшли на бік ворога.

— Чи були ви раніше, до свого звільнення, в Києві? Чи здивували вас якось кияни, українці?

Влад: За той час, що ми привели з 2014-го в Луганську і з 2015-го у в’язниці, люди за межами ОРДЛО дуже змінилися. Відчувається єдність нації. Ми — єдині. Раніше такого не було. Кожен був сам по собі. А зараз всі намагаються одне одному допомогти. Наприклад, одному зі звільнених у Феофанії знадобилися речі теплі, я зателефонував знайомому, він написав тільки пост у ФБ — і через 3 години приїжджає автомобіль, просто забитий теплими речами. Це не передати словами.

Артем: Ми не чекали, що нас так тепло зустрінуть і простягнуть руку допомоги.

— Як проходить реабілітація?

Влад: У поліклініці Державного управління справами у нас був первинний огляд. Там послухали, подивилися, зробили рентген, а далі направили в поліклініку «Феофанії» для подальшої реабілітації. Там проходить фізіологічне та психологічне відновлення. Лікарі вже дивляться, кому потрібно лікувати травми, кому — робити масажі, кому відвідувати психологів.

— Чи є вже прогрес у лікуванні?

Влад: Багатьох хлопців зараз готують до операцій. Хлопці, яким потрібна була серйозна психологічна допомога, уже стають більш відкритими. Спочатку вони, ну справді, дуже погано почувалися морально — зараз уже набагато краще, спілкуються з усіма, навіть усміхаються.

— Що далі?

Влад: Будемо навчатися. Плануємо вступати до університету. Нас прийняли до лав «Азова», будемо там підробляти. Нам активісти «Азова» допомогли винайняти квартиру. Тепер ми точно співпрацюємо з ними. А то нас звинувачували — так тепер хоч буде за що.

Читайте першими новини про світовий футбол на каналі 1927 у Telegram
Loading...
Для того, щоб залишати коментарі, потрібно увійти на сайт або зареєструватися
| Реєстрація
Показати більше