До речі, український паспорт він все ще не здав і планує зайнятись цим питанням по закінченню сезону. В Україні не заборонено подвійне громадянство, наша держава просто не визнає інший паспорт, якщо ви вже є власником посвідчення з тризубом. Отже формально Тарас навіть ще може зіграти за збірну України, якби в ньому дійсно були зацікавлені...
Романчук народився у Ковелі, де і почав свою футбольну кар’єру. Вітчизняні клуби його талант не розпізнали і на початку 2013-го року у 23 роки він нікому невідомий транзитом через футзал їде грати до «Легіоновії» - це четвертої за силою ліги в Польщі (офіційна назва III Liga).
Не він перший, не він останній. По польських нижчих дивізіонах грає декілька десятків українських гравців. Про них мало хто знає, окрім фанатів футбольної статистики та родичів. Однак за півроку його «Легіоновія» з першого місця підіймається вже до третьої ліги (офіційна назва II Liga – східна група). Звичайно, на такому рівні його ще важко було помітити українським скаутам, хоча вже тоді ним цікавились «Погонь» Щецинь та «Вігра» Сувалки.
Однак Романчук лишається в «Легіоновії» та продовжує робити собі ім’я в Польщі. Його клуб до кінця бореться за підвищення у класі і фінішує четвертим. Влітку 2014-го року на нього звертають увагу вже скаути клубів Ekstraklassa, і Тарас підписує контракт з «Ягеллонією» з Білостоку. Показово, що його спочатку вирішили перевірити у грі, тому перша угода була підписана всього на рік з можливістю подовження ще на два.
Та вже скоро він стає основним гравцем команди і допомагає «Ягеллонії» з третього місця пробитись до Ліги Європи. Власне, ніхто не заважав ще у 2015-му році звернути увагу на молодого українця, що непогано показує себе у сусідній футбольній країні, чемпіонат якої останніми роками постійно прогресує.
«Ягеллонія» не була готова до раннього старту сезону в єврокубках, і загалом сезон 2015/16 було провалено – всього 11-е місце. До того ж клуб гарно заробив на продажі деяких ключових гравців. Продати могли і Романчука, адже ним цікавився турецький «Кайсеріспор».
Криза тривала недовго і вже більшу частину наступного чемпіонату (2016/17) «Ягеллонія» йшла на першому місці. І тільки в фінальній частині плей-офф віддала лідерство столичній «Легії». Успіх скромної команди не залишився поза увагою європейських скаутів і Романчука, як одного з її фундаментальних елементів, почали сватати до турецького «Сіваспора», куди згодом переходить скажімо київський динамівець Сергій Рибалка.
В цьому сезоні скромна «Ягеллонія«знову йде на першому місці в польській першості. Романчука при цьому визнають одним з кращих у чемпіонаті на своїй позиції. Від тренерського штабу національної збірної – нуль реакції.
Втім, цьому є просте пояснення. Ще з 90-х років в у нас так повелось, що найлегше потрапити до національної збірної можуть гравці українських грандів. В 90-ті брали ледь не виключно з «Динамо» Київ, додаючи точково гравців «Шахтаря», «Дніпра», «Чорноморця» чи поодиноких легіонерів. Потім поступово «Шахтар» почав грати краще за «Динамо» і акценти змінились на користь Донецька. Був ще невеликий сплеск «Дніпра», а входження до списку когось з середняків вважалось ледь не сенсацією.
Фактично потрапити до збірної України могли/можуть тільки представники «системних» сил українського футболу. Звичайно, це також пов’язано з тим, що багаті клуби перехоплюють до себе найкращу молодь з інших команд. Проте як і у 90-ті, до збірної легше потрапити з лави запасних «Динамо» чи «Шахтаря», ніж з основи якогось європейського клубу, що не представляє ТОП-чемпіонат.
Можна звичайно скептично ставитись до рівня польського футболу, ось тільки польська Ekstraklassa кожен сезон стабільно постачає гравців до Німеччини, Італії чи Іспанії. В цей же час «Динамо» всього раз на 20 рокі продає лідера за великі гроші, а «Шахтар» навчився вирощувати на продаж до європейських грандів тільки бразильців. Всі інші можуть з легкістю спробувати себе у чемпіонаті Білорусі, Казахстану чи вивчати футбольну географію в Азербайджані.
Українець Романчук, чи вже мабуть правильно писати Romanczuk, у свої 26 років не дочекався виклику до збірної України. Тим прикріше читати, як в ньому вже ледь не зацікавлена дортмундська «Борусія». Якби там не було, але з паспортом ЄС Тарас зможе без обмежень грати в Серії А чи англійській Премьєрлізі, тому «поляк» Романчук набагато цікавіший європейським скаутам, ніж «українець» Романчук.
Доречі, у другій бундеслізі з болгарським паспортом грає колишня юна зірка «Чорноморця» Борис Тащі. А його «Дуйсбург» навіть змагається за підвищення у класі. Хто заважає викликати його на якусь товариську гру? Чи будемо теж спочатку чекати, коли скаути «Борусії» до себе запросять?
Багато людей критикує Романчука за отримання польського громадянства. А як би ви вчинили, якби роками вас помічали чи не хотіли помічати на Батьківщині і при цьому запросили до збірної країни, яка стала другим домом?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
