За кілька днів, а саме 7 квітня, Ірина відправиться до Непалу, аби розпочати нове рекордне сходження, аналогів якого в Україні ще не було. У травні вона планує піднятися на гору Лходзе (висота 8 516 метрів – четверта за висотою вершина світу) без кисневої маски. Якщо завдання буде виконано, це буде перше для українських жінок сходження без кисню в гірську «зону смерті», яка починається після 8000 метрів.
.jpg)
У середу, 4 квітня, у мультіспейсі Klitschko Expo відбулася прес-конференція, присвячена майбутній експедиції Ірини. У перс-конференції також взяли участь альпініст Дмитро Семеренко, який відправиться в експедицію разом із Іриною, експерт Національного Реєстру Рекордів України Віталій Зорін, а також керівник PR-відділу мережі АЗК KLO, яка є енергетичним партнером ФК «Динамо», Анна Самойленко.
Під час прес-конференції Ірина розповіла про мотиви, які надихнули її на спробу підкорення нової вершини:
- Сьогодні ми представляємо експедицію Еверест плюс Лходзе 2018. Вершина Лходзе знаходиться дуже близько до Евересту, з вершини якого я її побачила. Вона мені дуже сподобалася, тому я вирішила взяти участь у цій експедиції. Два роки після мого сходження на Еверест мене не покидала думка, чи змогла би я на нього піднятися без кисневої маски. Це набагато важче випробування для альпініста, тому що ту дистанцію, яку він долає з маскою за годину, без маски він проходитиме три години, тому що нестача кисню впливає на організм людини. У мене є причини спробувати зробити це, тому що я провела рекордно довгий час на висоті 6400 метрів. Перед штурмом вершини я знаходилася там десять днів та дев’ять ночей, не покидаючи табір, що вже саме по собі є дуже важким випробуванням для альпініста. Але я себе дуже добре почувала, в мене не було втрати ваги, що є звичним явищем для альпіністів на такій висоті. Тож я прийняла рішення, що зможу без кисню піднятися до «зони смерті». Мені дуже цікаво буде побачити Еверест з боку Непалу, цей підйом більш «культовий», у той час як я сходила на вершину з боку Тибету.
Своє сходження на нову вершину в таких екстремальних умовах Ірина вирішила присвятити улюбленому з дитинства футбольному клубу – київському «Динамо».
- Любов до київського «Динамо» в мене з самого дитинства. Мій батько дуже любить футбол, тому довелося і мені почати його любити. З дитинства я їздила на матчі з батьком, продовжила і тоді, коли почала навчатися в Києві, а він до мене приїжджав. Зараз він вже не так часто може вирватися до Києва. Але я намагаюся жодного матчу не пропускати, постійно дивлюся їх на стадіоні. Вболіваю за «Динамо» незважаючи ні на що, як під час перемог, так і в періоди невдач. Я знайома з багатьма гравцями «біло-синіх», а також їх дружинами – ми займаємося в одному тренажерному залі. Навіть деколи, після якогось не надто вдалого матчу, можу покритикувати команду. Найбільше ж мені запам’ятався перший матч «Динамо» з «Говерлою». Я його дивилася у фан-секторі «біло-синіх», проте у цей день підтримувала обидві команди, адже я родом із Закарпаття.
Ірина переконана, що всі види спорту мають спільні риси, і досягти успіху в будь-якому з них можна лише завдяки важкій праці:
- Вважаю, що всі види спорту мають якісь схожі риси, адже всюди присутні сила волі, численні тренування. Головне – ставити перед собою якусь ціль. Коли я готувалася до сходження, я вставала кожного дня о шостій ранку і, незважаючи на погоду, навіть у сильний мороз, йшла на вулицю бігати, кожного дня займалася в залі, навіть кілька разів довела себе до того стану, що доводилося викликати швидку допомогу. Так само і в футболі футболісти ставлять перед собою певну мету, заради якої важко працюють. Це такий мотиватор. Якби не було чемпіонатів, всіляких Кубків та трофеїв – це був би зовсім інший футбол.
Під час прес-конференції президент офіційного Фан-клубу ФК «Динамо» Київ Сергій Михайленко зробив Ірині символічний презент – шарфик київського «Динамо», який слугуватиме спортсменці своєрідним талісманом під час сходження на вершину:
- Від імені нашого клубу, від імені наших вболівальників бажаємо Ірині удачі під час підкорення вершини. Вона є нашою відданою вболівальницею, яка відвідує практично всі домашні матчі «біло-синіх», її завжди можна зустріти на трибунах. А тепер наша черга вболівати та тримати за неї кулаки під час цього нелегкого сходження, на яке вона наважилася!
Ірина подякувала улюбленому клубу за увагу та підтримку, запевнивши, що це надасть їй додаткових сил та мотивації під час екстремальної експедиції:
- Сподіваюся, що динамівський шарф мені допоможе здійнятися на вершину, де я його з гордістю підійму!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
