В чому справа?
З восьми відомих на даний момент товариських матчів збірної України при тренерському штабі Андрія Шевченка шість пройдуть не в Україні. Це вже зіграні зустрічі з Мальтою, Саудівською Аравією, Японією та Марокко, а також майбутні Албанією та Італією (за неофіційною інформацією, матч повинен відбутися на виїзді).
Але зазвичай Україна відіграє навіть не на виїзді, а на нейтральному полі з порожніми трибунами. Іноді в дуже незручний час для українців час – з японцями матч розпочинався в будній день о 15.20.
За винятком Італії та з великою натяжкою Марокко, це посередні за рівнем футболістів суперники – підготуватися через них до офіційних матчів проблематично, а інтерес у вболівальників мінімальний. Така ситуація викликає обурення фанатів національної команди.
І що кажуть у ФФУ?
Як пояснили Tribuna.com у федерації, в більшості таких випадків Україна виступає запрошеною збірною. Наш суперник виконує роль господаря і бере на себе всі питання по організації матчу. Саме тому ФФУ не можна звинувачувати в помилках через можливе скасування матчу з Албанією – вона не займалася його організацією (вчора стало відомо, що зустріч все ж відбудеться). Саме тому матч із Японією починався о 15.20 – господарі підбирали зручний для себе час трансляції.
Найголовніше – організатор бере на себе основні витрати, оплачуючи нашій збірній переліт та проживання у готелі. Якщо тренерський штаб влаштовує суперник, команда їде. А ФФУ таким чином економить.
А інших варіантів немає?
Звичайно, є. ФФУ вкотре обирає найпростіший шлях, де потрібно найменше думати і діяти, а значить менше відповідальності. Економити корисно тоді, коли не можна заробити. Але збірна України – це відмінний об'єкт для маркетингу, її потенціал навіть не намагаються розкрити.
На відміну від більшості клубів УПЛ, інтерес до національної команди є завжди. Вболівальники готові ходити навіть на товариські матчі. У 2016-му на Сербію в Харкові прийшли 20 тисяч глядачів, у 2017-му на Словаччину у Львові – 27 тисяч.
Квитки на «Арену-Львів» коштували від 50 до 250 грн. Легко підрахувати, що навіть при мінімальній вартості – це 1,35 мільйона гривень доходу. Насправді значна частина квитків коштувала дорожче – і їх купували. При цьому обидва матчі проводилися в листопаді з не ідеальною погодою для походу на стадіон. В кінці травня або початку липня в тому ж Львові можна зібрати ще більше глядачів.
Додайте спонсорів, атрибутику (фанати її дуже люблять і готові купувати), рекламу на стадіоні, продаж телеправ команді суперника. І це лише найбільш очевидні способи заробітку на матчах збірної – їх напевно більше. Потрібно працювати над маркетингом – тоді грошей вистачить і на команду, і на організацію матчу, і на оплату витрат для пристойного суперника. Але ФФУ не шукає нові варіанти, а заощаджує, роблячи по-мінімуму.
Що ще не так?
Проблема не лише у фінансовій стороні, яку можна поліпшити. Нашим збірникам доводиться дуже багато літати в Україну на збір, за кордон на матч, потім, можливо, знову в Україну, далі – знову за кордон на матч, і так далі. Граючи більше матчів вдома, кількість перельотів можна мінімізувати. Що прибирає проблеми з акліматизацією, дає більше часу на підготовку і відновлення. Не тільки до матчів збірної, але і до подальших іграх за клуб.
В матчах з японіями і албаніями, які проходять чорт знає де, наші збірники раз за разом повертаються в атмосферу УПЛ з порожніми трибунами. Вони остаточно перетворюють зустріч в сумовитий тренувальний спаринг, де немає настрою працювати і проявляти себе. А 20-30 тисяч на стадіоні в Україні підстьобнуть пахати. Потрібно тільки чергувати міста і не дати вболівальникам звикнути.
Користь видно навіть за останніми результатами України: поразка від Мальти і нічия з Саудівською Аравією на нейтральному полі проти перемог над міцними Сербією і Словаччиною вдома. А за товарняки теж дають очки в рейтинг, що допомагає в подальших жеребкуваннях відбіркових турнірів (правда Мальта в залік не йшла в будь-якому випадку).
Збірна повинна грати в першу чергу для вболівальників, якщо немає турнірних завдань. Кількість легіонерів в команді істотно збільшилася. Тепер українці бачать Ярмоленка, Коноплянку, Малиновського, Зінченко, Яремчука, Селезньова та інших тільки по телевізору. А хотіли б набагато частіше бачити в живу.
Наприклад, у 2018 році збірна проведе тільки 2 з 9 матчів в Україні (ще можливі зміни) – в Лізі Націй. Товариські спаринги – хороша можливість збільшити кількість домашніх ігор. Але зараз таке враження, що збірна грає для ФФУ. Зручність федерації на першому місці.
Найдивовижніше – через пару тижнів стартує чемпіонат світу. Здавалося, Україна повинна бути цікава багатьом його учасникам як мінімум територіально – схожі кліматичні умови, близькість до Росії. Але ми граємо у Швейцарії і Бельгії. Можна зрозуміти, коли шукають відповідний виїзд ранньою весною або пізньою осінню, але не ідеальну футбольну погоду.
Ніхто не говорить, що потрібно всі матчі грати вдома. У виїздів є своя користь, якщо підходити з розумом до вибору суперника – це інший досвід. Але як мінімум ще 2-3 гри в Україні наші вболівальники заслужили – за збірну вони вміють вболівати.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
