Куди поділись бомбардири, і чи вони хоча б на підході?
Збірна – не єдина команда нашого футболу, яка зовсім не покладається на нападників. Не менші проблеми у національній молодіжці. Є Назарій Русин, однак він після непоганого початку в ролі джокера Динамо, вже не видає результативної гри півтора місяця. Андрій Борячук також ніяк не виросте зі штанців вічно перспективного – форвард Маріуполя, який належить Шахтарю, у 2018 році забиває раз на 2-3 місяці, погіршивши свою статистику.
Здавалось, хоча б у збірній U-19 з'явився яскраво виражений гострий форвард, але Владислав Супряга ніяк не знайде себе після переходу в Динамо. Тобто фактично, якщо відкинути все ще великі сподівання на останнього, і перспективи особливої не видно.
А що ж з клубами УПЛ?
Найкращий бомбардир елітного дивізіону чемпіонату України – бразилець Шахтаря Жуніор Мораєс (10 голів, 4 асисти). А що ж з нашими? Про атакувальну катастрофу свідчить хоча б той факт, що наступні в списку бомбардирів – півзахисники Марлос (7) і Банада (6). Найближчий чистий форвард, 32-річний Руслан Фомін забив 4 рази.
Юрій Коломоєць, який дебютував за збірну тренера Шевченка проти Словаччини, взагалі кудись зник – востаннє забивав ще в минулому сезоні. Є його партнер по Ворсклі Владислав Кулач, який забив 3 в УПЛ і 1 в Лізі Європи – декілька його забитих м'ячів могли б претендувати на гол українського сезону, проте й тут стабільності для виклику в збірну не вистачає.
Так, є 21-річний Мар'ян Швед, який тупо тягне молодіжку останнім часом. Однак і тут цікавий момент – гравець Карпат більше крайній форвард, ніж дев'ятка. На позиції нападника він оформив дубль у ворота Динамо, але в обох випадках забігав з правого флангу. Ніхто з наших форвардів не володіє таким дальнім ударом і дриблінгом, але чи зможе Мар'ян закрити позицію в центрі? Це така наша надія на найближче майбутнє, а поки на краях атаки конкуренція така, що місця просо немає.
Легіонери
Роман Зозуля забив 2 голи і віддав 1 гольовий пас за 8 матчів нинішнього сезону в другій за класом іспанській лізі. У минулому сезоні було 9+3 за 30 матчів, тобто графік приблизно такий же. За Україну під керівництвом Шевченка зіграв 4 неповні матчі, віддав асист.
Артем Бєсєдін травмувався, але й без того результативністю не вражає: 1 гол за 11 матчів при Шеві, гол плюс 2 асисти за 10 матчів сезону в Динамо (при тому, що очікуваних 3,15 гола і 0,54 гольового пасу, тобто реалізація не на рівні). У минулому сезоні було ще непогано: 8 голів і 6 результативних пасів за 36 матчів.
Євген Селезньов забив 4 голи за 7 матчів сезону у Туреччині. При цьому йому серйозно завадила дискваліфікація на 3 гри. «Царя» викликали на матчі проти Чехії та Словаччини, а зараз проігнорували. Це вже звична історія, але Шевченка зрозуміти можна: суха серія 33-річного Євгена у збірній становить 512 хвилин, або 11 матчів.
Є ще зовсім екзотичний персонаж Адерінсола Есеола. Він забиває найбільше серед наших (16 голів за 25 матчів), але в чемпіонаті Казахстану. Чи той це рівень для виклику в національну команду? Відповідь дає Андрій Шевченко, який наразі результативного форварда зовсім не помічає.
Збірна – як шанс на відродження для тих, хто не грає?
Ось і виходить, що нібито дивний виклик Артема Кравця, який зіграв 52 хвилини за 2 місяці сезону в чемпіонаті Туреччини за скромний Кайсеріспор (про голи говорити також не доводиться), є в чомусь виправданим. За каденції Шевченка він забивав середньо у кожному другому матчі: 4 голи за 8 ігор, але й грав значно більше за всіх.
Щось схоже проходили нещодавно Андрій Ярмоленко а Олександр Зінченко. Вони небагато грали за клуби, але у збірній себе показали, після чого отримали більше шансів та практики і в Англії. Кравець – з тих, що заслуговують на шанс, яким би дивним цей виклик не виглядав. Очевидно, що йому пора покидати клуб (а може, й країну – в Туреччині якось зовсім не склалось), де на нього не розраховують. А гарно проявити себе у збірній України – не просто чудова, а супер мотивація для того, хто не грає, але може.
Безсумнівний гравець основи
Одним з небагатьох нападників, хто станом на сьогодні більш-менш виплив, потрапивши у серйозний закордонний футбол, є екс-динамівець Роман Яремчук. Форвард Гента не відзначився результативними діями у своїх перших двох матчах за збірну України. Не забиває він і в бельгійському клубі з серпня (практично 2 місяці минуло), хоча раніше відзначився 2 рази в чемпіонаті та 1 – у кваліфікації Лізі Європи. Однак серед усіх викликаних Шевченком гравців збірної у нього пристойне 5-е місце за сумарним рейтингом якості моментів та пасів у клубах – 4,78 очікуваних гола+асиста, а це краще, ніж навіть у Ярмоленка і Коноплянки.
Плюс він добре вписався в рухливий комбінаційний футбол Шевченка. Моментів вистачало, порозуміння з вінгерами більш ніж, настав час забивати дебютний гол? Принаймні наразі Яремчук – головний і ледь не єдиний претендент на основу. Не відомо тільки, що буде після звільнення головного тренера Гента. Українські легіонери частенько ставали заручниками подібних ситуацій в різних лігах.
На фоні все ще доволі міцної Італії, яка пропустила більше одного гола лише від Франції та Аргентини за останні 11 матчів (натомість не пропускали за рік тільки двічі – від Швеції та Албанії, при Манчіні італійцям забиває навіть Саудівська Аравія), буде дуже цікаво оцінити якість та перспективи української атаки.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
