УПЛ-16. Чому «ні» і чому «так»?

Футбол України 7 Листопада, 21:01 1085
УПЛ-16. Чому «ні» і чому «так»? | 19-27
Про ситуацію із розширенням Прем’єр-ліги, яке не відбулося, але не зняте із порядку денного.

Давайте відразу домовимося – це не стаття із категорії «футбольна політика». Насправді тема формату чемпіонату – вона набагато важливіша від поточної «батрахоміомахії» між суб’єктами футбольного господарювання. За своїм впливом вона сягає значно далі турніру, склад учасників та календар розіграшу якого вона визначає.

І перш ніж викласти на стіл аргументи pro et contra, ми повинні розібратися, а на що ж впливає формат і кількісний склад учасників чемпіонату і чому ми задекларували, що він є настільки суттєвим.

Уявіть собі, що футбол – це невеличкий «симулятор» реального життя. Тут є своя структура – держава із бюрократичним апаратом, громадянами шкільного та пенсійного віку, платниками податків та претендентами на пенсії, субсидії та пільги. Так от, для такого «мурашника» критично важливо мати прогнозовану кількість місць під сонцем. З огляду на це, сіпання форматом і числом учасників – це, в принципі, завжди погано.

Щороку ДЮСШ та академії випускають певну кількість футболістів-початківців. Десь глибоко в голові вони, безперечно, тримають думку, що їхні вихованці будуть затребуваними. Але при зменшенні кількості клубів (як у вищому дивізіоні, так і загалом у чемпіонаті) зменшується і кількість робочих місць. Отже, вчорашні учасники дитячо-юнацької футбольної ліги виходять у широкий світ, де їх ніхто не чекає.

Мінус 4 команди в УПЛ – це, на секундочку, біля 250 робочих місць тільки для футболістів (у заявочному списку клубу УПЛ, для трьох його команд, зазвичай 60-70 гравців). А катастрофа стає очевиднішою, якщо врахувати, що клубів стало менше загалом по всій країні. І якщо порівнювати з серединою 90-х, їх ледве не вдвічі менше. Формат же впливає не лише на футбольне безробіття чи працевлаштування випускників ДЮСШ, він загалом задає потребу в фахівцях різних футбольних професій.


І ось увесь цей повільний, неповороткий апарат довго-довго перебудовується від однієї реальності до іншої, а в цей час нові реформи, потім ще урізання-збільшення, потім ще якісь нововведення… Словом, якщо мати поняття, що український футбол – це не тільки одна, найвища, ліга, то з’являється десь відчуття відповідальності за часом поспішні, часом непродумані рішення. На жаль, помітити їх зі сторони, оком вболівальника чи журналіста, буває непросто. І наслідки рішення у всій красі проявляються лише через кілька років. Тому ще більш виваженими і обережними треба бути при кожній реформі, а тим більше – тій, яка впливає на всю піраміду футболу.

Тепер – до теми розширення. Моє особисте враження – розширяти УПЛ хотіли б усі футбольні чиновники. Їм не вистачає таких міст, як Дніпро та Харків, вони не проти бачити й клуби інших обласних центрів, якщо вони стабілізуються й знайдуть кошти для розвитку. Але «хочеться і колеться» – це саме про таку ситуацію. Вони бояться нових людей, тим більше, що цього літа ми вже побачили, як клуб може завоювати право зіграти в УПЛ і тут же від нього відмовитися.

Звідси – найпоширеніші мінуси, які приписують розширенню кількості клубів УПЛ.

  • Сюди зайдуть непідготовлені клуби із скромною фінансовою базою, із проблемною інфраструктурою, із неадекватним керівництвом

Стоп-стоп-стоп, а серед нинішніх клубів найвищого дивізіону всі – такі сучасні управлінці із закордонною спортивною освітою та успішними кейсами в роботі зі вболівальниками та спонсорами?

  • Загальний рівень УПЛ (говоримо суто про нинішню – часи купівель за 15-25 млн. євро в стороні) впаде

Із чого такі висновки? Від Олімпіка, Олександрії та Маріуполя, які невдовзі після підвищення в класі побували в єврокубках? Чи від півфіналіста Кубка України СК Дніпро-1, який, ще не вийшовши в УПЛ, другий рік поспіль матиме кубкову весну?

  • Розмиється клас учасників УПЛ за рахунок гравців, які раніше ніколи не грали на такому рівні

Залишивши за дужками грандів, беремо склади інших команд. Суто на око, передивившись протоколи всіх матчів недавнього туру, окрім Класико, я нарахував 59 гравців (десь біля 40% від усіх гравців у цих 5 іграх), які раніше грали в нижчих лігах, у складах всіх інших клубів УПЛ. Багато з них відбулися саме в нижчих лігах. Нинішні збірники, учасники єврокубків. Гравці команд УПЛ, які досить-таки впевнено йдуть у горішній шістці.

У той же час, у нижчих лігах є тренери-володарі Кубка України, медалісти Вищої ліги. Є гравці, які переходять в УПЛ із клубів-аутсайдерів нижчих ліг. Само собою, є навіть аматорські команди, які вже можуть собі дозволити дати гравцеві зарплату, співставну якщо не з УПЛ, то з лідерами Першої ліги. Ну, таке життя. Нехтувати такими гравцями, гидливо розділяти їх на касти – це щось типу расизму. Такі реалії нашого нинішнього ринку, що різниця між пересічними учасниками УПЛ і лідерами Першої і навіть Другої ліги стає все меншою й меншою.

  • Впаде інтрига в чемпіонаті

+8 очок після 14 турів – ви серйозно?

Плюсами називають такі речі.

  • Розширення географії УПЛ

А є така гарантія? Дуже часто в нашому чемпіонаті, скоріше, з’являються в лізі додаткові клуби того ж міста. Серед лідерів Першої ліги, до речі, відразу два клуби з Києва й столичної області. Якщо не цього сезону, то наступного вони цілком можуть претендувати на підвищення у класі.

  • Повернення гучних брендів

Тут теж не так просто. Сучасне спортивне право жорстко обмежує можливість «успадкування» історії попереднього клубу. Обнулившись і додавши до назви ще одне слово чи цифру – не означає стати клубом, який припинив існування. Відвідуваність таких нових клубів зазвичай суттєво нижча, ніж їхніх попередників.

  • Поява нових імен

І це не факт: нерідко клуби після підвищення в класі відсувають в запас тих, хто здобував цей результат, а набирають новачків із цієї самої когорти, яка мігрує між командами УПЛ, плутаючи їх назви й не затримуючись ніде довше, ніж на рік-півтора – поки є гроші.

  • Підвищення інтересу до подорожей по країні в рамках чемпіонату

А спробуйте дістатися в який-небудь віддалений райцентр, з яким нема регулярного сполучення, де нема готелів, а особливо, якщо про дату й час початку календарного матчу ви не зможете дізнатися наперед, щоб скоригувати свої плани.

Це абсолютно ненормально й протиприродно, коли в таку важливу тему, як формат, втручається популізм. Аргументи на кшталт «Стільки-то команд мало для країни з 45-мільйонним населенням» залишимо тим, хто віддавав би чемпіонство світу з футболу Китаю – суто за кількістю жителів. Але ще неприємніше, коли формат виявляється часткою сторонніх питань. Коли ми починаємо сезон без впевненості, а за якими правилами ми його завершимо.


Якби наші футбольні власті не сіпали такими фундаментальними питаннями, як формат, кількість учасників і футбольна піраміда, якби наші клуби знали, що місце в чемпіонаті України дається за суто спортивними показниками й завойовується важко, тоді значно більше цінували б свій зароблений працею статус. Тому наступна реформа повинна, зобов’язана бути продуманою. І розписуватися на роки вперед: «У такому-то сезоні ми маємо стільки-то команд. На розвиток дитячо-юнацького, масового футболу клуби відрахують стільки-то. Від учасників ліги ми будемо вимагати ось це і це, а через рік – більше, а ще через рік – ось стільки. А виплати солідарності будуть такими. А кожен клуб матиме зобов’язання створити відділ маркетингу, продемонструвати прогрес в роботі з уболівальниками, виконати норматив за залученням фанів, створенням клубного членства і так далі».

Але ж ні, у нас люблять сім разів відрізати, а потім поміряти.

Чого бояться футбольні чиновники, якщо дистанціюватися, знову ж таки, від поточних політичних розкладів? Передовсім, вони бояться фактору «другого сезону». Припустимо, в поточному чемпіонаті особливих проблем із тим, щоб зачерпнути із Першої ліги 3 чи навіть 5 претендентів, не буде – бажаючі є. Звичайно, не безпроблемні, але готові вирішувати ці питання. Дехто будує новий стадіон, інші готують масштабні реконструкції, всі разом потихеньку вчаться вести документацію, звітуватися за стандартами УЄФА.

Тут же питання: а чи, взявши цього року, образно кажучи, чотири клуби, наступного сезону вдасться набрати стільки ж і наступного сезону, і ще через рік? У кулуарах його задають часто.

І, якщо чесно, добре знаючи ситуацію в українському футболі, неможливо впевнено і твердо відповісти – «так».