- Як із хлопчика з Черкаської області виріс гравець збірної України?
- У Смілі мене батьки відправили на футбол. Я тренувався зі старшими, тому що там нема з ким іншим тренуватися. Там всі в одній команді працювали: і пенсіонери, і ветерани, і молодь. Там я провів три роки - з шести до дев'яти років. Після цього мене відправили в Київ.
У Києві мене прихистила родина хлопця з команди. Жив в іншій родині, мої батьки платили щомісяця за житло - грошей знімати квартиру не було. Потім поїхав до іншої сім'ї. Це смішно, але так вийшло. Іншого виходу не було. Хотілося футболом займатися, і батьки це розуміли.
- Тобто батьки вірили в твій футбольний талант?
- Напевно, так. Але я розмовляв з ними, сказали, що в кінці не сильно вірили. Я був маленький, а поруч зі мною людожери ходили, яким ще й паспорти підробили. Я, 1994 року народження, граю проти такого ж хлопця, дивлюся - а в нього діти з дружиною дивляться футбол. Знищували, було складно фізично. У сім'ї думали, що буде важкувато. Але потім само собою пішло. Пробився.
- Як ти, будучи в Києві, опинився в «Зорі»?
- В кінці десятого класу мене запросили на фінал чемпіонату України, який проходив в київському РУФК (нині - Олімпійський коледж імені Івана Піддубного - прим. Footballua.tv). У нас була хороша команда, яку тренував Деревінський Олег Михайлович, який свого часу, до речі, судив матчі Прем'єр-Ліги. У дубля «Динамо» тренером був Олександр Хацкевич, який після матчу шістьох хлопців з нашої команди взяв на перегляд. Мене - ні. Я так це запам'ятав. Начебто добре грав, думав, буду на коні, а виявилося - під конем. Але Олег Михайлович зателефонував і сказав, що є кілька варіантів, серед яких - донецький «Металург» і «Зоря». Дублі, звичайно. Після школи я поїхав, пройшов двотижневий перегляд, зачепився. Головний тренер дубля Нікітін Володимир Богданович сказав: «Залишайся. Будемо підписувати з тобою контракт». Батько приїхав, контракт підписали.
- Яка зарплата за контрактом була?
- 300 доларів. Я відчував себе володарем життя.
- Тобі легше працювати під керівництвом іноземця або вітчизняного тренера?
- Свого нинішнього тренера, Сергія Станіславовича Реброва, можу записати до переліку іноземців.
- Що такого іноземного в ньому з'явилося?
- По-перше, він грав в Англії і в Туреччині. Крім цього, він постійно вчиться і розвивається. У нього підхід інший, зовсім не такий, як у наших тренерів. Він дуже багато працює над тактикою.
Одного разу ми виграли гру, все було добре. На розборі він вказав мені на те, що я буквально два метра не звузив, і через це пройшла небезпечна передача в розріз. Я ніколи не міг подумати, що за таке Сергій Станіславович мені щось скаже. До того ж він грамотно підказує. Підхід у нього європейський.
- Сергія Реброва в команді люблять?
- Так.
- До земляка поблажки є?
- Які поблажки? Струси (сміється - прим. Footballua.tv). Жартую.
- Тобі гарантовано місце в основі?
- Звичайно, ні. Про це навіть мови не йде.
- Штрафує Сергій Ребров?
- Поки що не штрафував. У нас більше капітан штрафує. У команді всі хлопці сумлінні, якщо винні - здають грошики. Я, до речі, вже потрапив на хороші гроші. Запізнився на півтори години і заплатив штраф 100 тисяч форинтів, тобто 10 тисяч гривень. Я вибачився, все добре.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
