Автори Нікіта Дмитрулін та Вадим Скічко
17 років тому Джон Кар’ю разом з Валенсією грав у фіналі Ліги Чемпіонів. Зараз він – актор та грає головну роль у першому міжнародному серіалі “Джонатан Форт”. За сюжетом 80% проекту буде зніматися в Києві та Одесі. Кар’ю зіграє колишнього боксера після завершення спортивної кар’єри, який отримав нову і небезпечну роботу в норвезькому посольстві в Києві.
– Я дуже був радий бачити Кличка. Я думав, що я дуже великий та міцний, але в порівнянні з ним – я був як маленький хлопець. Я його великий фанат.
– Щодо мого персонажу: Він звик жити у тіні, він професійно займається боксом та працює у норвезькому посольстві у Києві. Це цікава історія.
– Чому ви вирішили стати актором?
– В мене було бажання зробити це довгий час. Коли я завершив з футболом, то я був радий розпочати нову кар’єру.
– Коли ви були гравцем ви думали, що станете актором?
– В кінці кар’єри я вже думав про це. Вже працював над цим, ходив на акторські курси.
– Для вас легко бути актором?
– Це ніколи не легко. У тебе має бути запал до цього. Ти маєш бути готовим до того, що доведеться багато працювати.
– Акторські таланти були в нагоді на футбольному полі?
– Ні, в мене не дуже добре виходило бути актором на футбольному полі (сміється).
– Коли ви отримаєте Оскар?
– Я не думаю, що це може статися. Перш за все, я цим займаюся, тому що мені це подобається.
І ви знаєте, як кажуть, «Що станеться, то станеться». Я сподіваюся, що буду залучений у великі проекти. Я сподіваюся, це моя мрія.
– Ви знімались у фільмах жахів, які відчуття?
– Ні, я грав у драмі, у великій драматичній стрічці. І я грав у фільмі про гангстерів. І так, в Канаді, це був фільм трохи схожий на жахи, але скоріше трилер. Це була моя перша стрічка. Але це було добре, це було весело.
– У вас є роль, яку мрієте зіграти найбільше в житті?
– Я не впевнений. Важко сказати, тому що все змінюється постійно. Можливо, якогось поганця в фільмі про Джеймс Бонда, чи щось схоже.
– Хто для вас кумир з акторів?
– Багато. Тому що ти захоплюєшся багатьма акторами, тим як вони працюють і що вони роблять. Я можу назвати так багато, але виділю Аль Пачино та Дензела Вашингтона. Такі люди дуже надихають. І я сподіваюся, що одного дня я зможу зробити щось, як вони. Вони дуже надихають, коли дивишся на них.
– 19 років тому ви грали за Русенборг проти Динамо Киів. Які ваши спогади про цей матч?
– Я пам’ятаю, що було дуже холодно. Я думаю, що Сергій Ребров забив. Він забив переможний гол. Він зіграв фантастичну гру. Мені довелося бути знайомим з ним ще з часів коли він грав у Англії за Тоттенгем, ми були друзями. Він вельми добра людина. Але спогади дуже холодні, вони перемогли нас 2-1. А коли я грав за Ліон, у 2006 році, ми перемогли 4-1. Був листопад, було також холодно (сміється). Завжди було дуже приємно приїжджати сюди грати, але дуже важко, тому що Динамо Київ дуже сильна команда.
– Ви кажете, що було дуже холодно в Україні, але ви ж з Норвегії?
– Так, але ми не граємо взимку, сміх…
– Вам довелося пограти в четвірці найкращих чемпіонатів Європи. Які ваші враження від них? Який чемпіонат був найважчим і який найлегшим?
– Всі з них були важкі, але деякі з чемпіонатів були кращі, подобалися мені більше. Наприклад, Іспанія. Футбол в Іспанії класний. Але Найбільше мені подобалося грати в Англійській Прем’єр лізі. Тому що футбол в ній дуже атакувальний і інтенсивний. Іспанський – більш технічний. Італійський – дуже організований, там не з’являлось дуже багато можливостей на футбольному полі. Франція – це щось посередині. Але ліга у Франції не така сильна, як іспанська. Якщо вибрати мої дві найулюбленіші ліги, то це Англія та Іспанія.
– Чому ви не поїхали до Німеччини, щоб заповнити пробіл і пограти в усіх п’ятьох найкращих чемпіонатах Європи?
– Це життя. Я майже поїхав туди в 2010 році до Шальке, але щось не склалося. Було б добре, якби поїхав.
– Ви погоджуєтеся, що час великих за розмірами та високих нападників вже пройшов?
– Я не думаю, що час пройшов. Можна завжди знайти баланс. Як звати того нападника з Польщі?
– Левандовськи?
– Так, він не маленький . Він, напевно, 190 см на зріст. Є високі нападники, які вміють комбінувати. Якщо подивитись на минуле, то 15 років тому нападники також були габаритні. Якщо у вас є Тьєрі Анрі, він завжди буде одним з найкращих. Якби він виступав зараз, то він все одно би грав фантастично. Він був як атлет, високий атлет на футбольному полі.
– У нас в Україні є проблема з нападниками в національній збірній. Яку пораду ви можете дати для нас, щоб ми правильно готували нападників?
– Вам потрібно запитати Шевченка, він був найбільшою зіркою (сміється).
– Але ж він зараз тренує…
– Так, він тренер. Дуже важко сказати. Футбол зараз як дуга (показує). 10-20 років може бути хороше покоління, потім 10-25 років покоління погане. Але це нормально. В дев’яностих роках, в 1994 році Норвегія була учасником чемпіонату світу і також в 1998. І в 1998 році ми перемогли Бразилію в останній грі на груповому етапі. Норвегія була дуже сильною. Зараз все навпаки. Іноді це важко, іноді є якісь талановиті гравці і вони усі збираються в один час і тоді ми маємо добре покоління. Напевно, зараз погані часи. Можливо, через 5 років у вас буде 2-3 топ-нападники. Важко сказати. Я думаю, що це просто питання збігу обставин.
– Ви виступали за легендарну Валенсію, яка грала у фіналі Ліги Чемпіонів? Яким був секрет цієї команди?
– Всі гравці доповнювали один одного. І у нас була дуже сильна команда фізично. Не просто фізична сила. Ми були командою, яка бігала найбільше в Європі. Всі гравці дуже багато бігали і працювали дуже важко. Я думаю, в нас не було таких зірок, як в Реалі, але в нас були фантастичні футбольні гравці і ми бігали більше всіх, більше всіх опонентів. І я думаю, що саме це було секретом. Гарна команда, але перш за все дуже працьовита. Ви можете побачити, що у півфіналі, крайні ліві та праві захисники бігали вперед-назад постійно протягом матчу. І в кінці гри опоненти не могли зупинити їх. Це фантасти бути частиною Валенсії.
– Найкращий гравець, з яким ви колись грали?
– Тотті. Франческо Тотті. Він міг зробити все: міг забити лівою, правою ногою, зовнішнім та внутрішнім боком. Він чудово бачив поле. Він був неперевершений. Грав атакувального півзахисника, а не нападника, але забивав 25-30 голів щосезону. Це було фантастично.
– У Франції ви грали з Жуніньйо. Знаєте його секрет, як виконувати штрафні?
– Ні. Він особливий. Але у нього дуже маленька ніжка. 36-37-й розмір. Це дуже маленька ніжка. У мене, наприклад, 46-й. І це нормально. Якщо в тебе маленька нога, то в тебе з’являється особливий контакт з м’ячем. Вважаю, що в цьому і є маленький секрет, а решта – талант.
– Ви грали за Вест Гем у Чемпіоншипі. Ця ліга вважається однією з найжорстіших…
– Це було дуже важко. Велика фізична напруга. Мені це не подобалось.
– Той період не був для таким яскравим, як у Валенсіїї…
– Я не люблю той момент. Я був радий закінчити кар’єру після того сезону. Краще я буду робити щось інше.
– Ви знаєте якихось сучасних українських гравців?
– Небагатьох. Останні 3 роки я не маю багато часу, щоб дивитись футбол. Тому що я дуже багато працюю над собою. Я повністю зосереджений на своєму розвитку, як актор. Шукаю натхнення та відвідаю майстер-класи. Іноді, я дивлюсь Чемпіонат Норвегії, залюбки можу подивитись матчі Барселони з Реалом, а також Чемпіонат Світу. На інше у мене немає часу.
– Якби у вас була можливість випити чашку чаю з будь-якою людиною на планеті. Хто б це був?
– Обама. Тому що він історик, а також перший чорношкірий президент в Історії США. Але посунемо це в бік. Він дуже цікава та розумна людина. Він один з найкращих спікерів у світі. Він дуже сильно надихає. Якби я випив чашку чаю з ним – я би чогось навчився.
– А якщо брати світ спорту?
– Роджер Федерер. Тому що він виграв все. Але все рівно зберігає мотивацію вигравати далі. Він стільки років зберігає натхнення і емоції від перемог. Він міг закінчити 10 років тому, і залишитись одним з найкращих в історії, але зараз він став старшим і все одно зберіг натхнення і здобув все, що можна.
– Ми побачимо вас у фільмі на стадіоні?
– Дуже високі шанси. Адже ми розпочнемо знімати навесні, у квітні-травні, вже буде спекотно і це добре.
– Національна Збірна України та Динамо грають всі матчі на цьому стадіоні, можливо, що ми побачимо вас на цих матчах?
– Обов’язково. Якщо зможу потрапити на матч, то приїду.
– Найбільш божевільна річ, яку ви бачили у вашій кар’єрі?
– Дербі Фенербахче – Бешикташ. Це просто божевілля. Але ми виграли той матч.
– Ви хвилювались за власне життя?
– Ні, але напруга відчувалась дуже сильно. Ми виграли 4:3. А Матч йшов так: 1:0 Фенербахче, 1:1, 1:2 Бешикташ, 2:2, 3:2 на користь Фенербахче, 3:3, наш кіпер отримав червону картку. Нас було 10 на полі і ми виграли 4:3. Це було божевільно. Турки кажуть, що це була найкраща гра у Туреччині за останні 40 років. Це фантастичний досвід – побачити та розділити всю цю атмосферу.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
