«Три богатирі, яким все було байдуже». Саме так охарактеризував колишній головний тренер «Динамо» Сергій Ребров вже колишніх гравців київської команди - Сергія Рибалку, Євгена Хачеріді та Дениса Гармаша. Сергій Станіславович не приховував, що у нього був конфлікт з цією трійцею. І він, тренер, не зміг вирішити цю проблему на свою користь. Можливо, не в останню чергу через цей конфлікт Ребров і покинув «біло-синіх». Динамівському клубу знадобилося кілька років, щоб нарешті зрозуміти, що тренер був по-своєму правий. Останній з «богатирів», Денис Гармаш, залишає «Динамо» і йде в оренду в турецький «Різеспор».
Не потрібно мати сім п'ядей у чолі, щоб зрозуміти, що постдинамівська кар'єра цієї трійці вже не буде зірковою. Рибалка досягає вершини турецького дна, за цією ж адресою відправився і Гармаш, в компанію до ще одного екс-динамівця - Морозюка, Хачеріді з нового сезону гратиме в чемпіонаті Білорусі. Рибалці і Гармашу - по 29 років, Хачеріді їх старше на три роки. За великим рахунком, всі троє могли б стати системоутворюючими футболістами «Динамо». І небезуспішно захищати кольори столичного клубу ще не один рік. Але вийшло те, що вийшло.
Про Сергія та Євгена вже зараз можна сказати, що це відірваний шмат: в «Динамо» вони вже не повернуться. У сенсі, в якості діючих гравців. У Дениса актуальний контракт з «біло-блакитними» - ще на два роки. Але, швидше за все, і він в «Динамо» в даній іпостасі вже не повернеться: або продовжать оренду в «Різеспор», або піде в ще який-небудь «Спор».
З цього приводу у нейтрального уболівальника (та й у заангажованого теж) може виникнути цілий спектр емоцій - від обурення до схвалення, від апатії до ейфорії. Власне, будь-яка емоція матиме право на життя. Але якщо керуватися виключно тверезою головою і такою ж логікою, то в даному випадку доречно говорити лише про два нюанси: позиції клубу і позиції футболіста (в нашій ситуації - Гармаша).
Не можна сказати, що «Динамо» не давало шансів Денису на виправлення. Як було сказано вище, конфлікт між Ребровим і «богатирями» стався ще три роки тому. На, скажімо так, непотрібності цієї трійці для київської команди акцентував увагу Ігоря Суркіса і Рауль Ріанчо. Але динамівський президент в тому уповільненому конфлікті вирішив стати на бік Гармаша. А ось перші двоє були відпущені на вільні хліби. Мабуть, Ігор Михайлович вважав, що залишившись без «групи підтримки», Гармаш нарешті зможе реалізувати свій величезний потенціал. А що він величезний - особисто я (та що там я, практично всі фахівці і партнери Дениса по клубу і збірній підтвердять) не сумніваюся. Цей пацан відзначився неабиякими талантами ще на юнацькому Євро-2009, коли наша збірна стала чемпіоном континенту. Цей алмаз потрібно було просто огранувати. Тобто, впевнений, якщо б Денис потрапив в нормальні тренерські руки, то зараз він був би, як мінімум, залізобетонним капітаном «Динамо». Але Денис всі свої таланти якось непомітно для непосвячених «проговорив», «програв».
Нижче ми спробуємо зрозуміти, чому так сталося. Але що сталося - таки так. У анонсовану недавно кадрову чистку імені Михайличенка Гармаш вписувався, як не можна краще. І правда: навіщо тримати в команді аж ніяк не священну «корову», яка толком допомогти не може, а швидше нашкодить своїми безглуздими розмовами з арбітрами. Адже за численними динамівськими орендами розтикали гравців суміжного амплуа, які на десять років молодші Дениса, і яким потрібно давати шанс. Так що все закономірно з цієї дзвіниці: Суркіс мав цілковите право на цей трансфер. Інша справа, що цей самий трансфер на даному часовому відрізку виглядає явно запізнілим. Причому для обох сторін: і клубу, і футболіста.
Мені здається, що якби Гармаша «зіпхнули» на пару років раніше, то могли б і грошей виручити, та й Денис міг хоча б розраховувати на перезапуск своєї кар'єри. Зараз же ні про який перезапуск мова не йде. Це не реанімація, це заслання. Аж ніяк не почесне. Свого роду Шушенське. Більш того, можна припустити, що Денис і там загубиться, адже існує величезна спокуса вдарити в усі тяжкі з другом Колею. І гори синім вогнем, ваша турецька Суперліга...
Повертаючись до позиції «Динамо» по Гармашу, коротко резюмую: на даний момент клуб мав усі підстави позбутися проблемного гравця, і він, клуб, цю опцію використав. Так, все закономірно. Але чи правильно?
І в зв'язку з цим необхідно розглянути резони Дениса. Те, що цей гравець талановитий, було сказано і доведено вже не один раз. Як і його відданість біло-синім кольорами. З іншого боку, особливості (назвемо це так) характеру Дениса теж уже встигли стати притчею во язицех. Тобто, кажучи просто, в даній ситуації виникає дилема: футболіст талановитий і потрібний, але вельми проблемний. І практично некерований. Стало бути, варіантів розвитку подій може бути два: або спробувати перевиховати, навчити, приструнити, або просто забити. Зробити вигляд, що проблеми немає.
Спочатку Гармаша намагалися вчити футбольного життя. І у ЮрПалича це непогано виходило. Денис тоді був ще молодий і податливий. Та й, що не кажіть, Сьомін брав авторитетом. Щось подібне можна адресувати і в сторону Газзаєва. Та й у Реброва Гармаш спочатку був дуже важливою командною ланкою. Пам'ятаєте, як Сергій Станіславович перевів цього «опорника опорниковича» на позицію «дев'ятки», і Денис став і розпасовщиком відмінним, і голеадором непоганим. І це при тому, що в тамтешньому «Динамо» конкуренція за місце в основі була на порядок вище нинішньої. Особливо в атакуючій ланці. І ось ми підходимо до розв'язки всієї цієї історії. Хай вибачать мене апологети Реброва, але так вже вийшло, вибачте мене за відвертість, що Сергій не був справжнім авторитетом для Дениса. Другий сприймав першого швидше як колишнього одноклубника, а не наставника. Аналогічне ставлення у Дениса було і до Хацкевича.
Стосовно Михайличенка питання в іншому: за чутками, ці двоє співіснували в паралельних, непоєднуваних реаліях. Тобто, можна сказати так, що після Сьоміна Дениса уму-розуму ніхто і не вчив. Розумію, що багато хто скаже, що ніхто нікому нічого не винен, і Гармаш - сам собі Рабинович. Так, напевно, так і є. Але, все-таки, зважте на ментальність, ексклюзивність, індивідуальний підхід, зрештою. Мені в цьому зв'язку показовим є приклад Заварова. Якби тоді, в середині вісімдесятих, тренери «Динамо» відпустили б ситуацію з талановитим хлопчиськом з Ворошиловграда, він би так і залишився містечковою зіркою в «Зорі». Але за проблемного хлопця по-справжньому боролися. Візьмемо більш свіжий приклад: призначення Артети в «Арсенал». Цей тренер вміє достукатися до найпроблемніших і збитих гравців. Якщо вже Озіл біжить і відбирає, то Гармаш - це аж ніяк не діагноз...
У нашому випадку сталося так, як сталося. Свого Артети в «Динамо» зараз не виявилося. Як і Лобановського на даному етапі. А сам Гармаш братися за голову не захотів, віддаючи перевагу рідкісним яскравим спалахам нігілізму і затемненню.
Тому у цій казці такий сумний і невеселий кінець. Без хепі-енду. І навіть без повчань і моралі.
Валерій ВАСИЛЕНКО