1. Лідери Барселони – Йохан Кройф і Карлес Рексач – на прогулянці у західнонімецькому Дуйсбурзі, серпень 1975 року. Як вам стиль каталонських парубків?
2. П'єтро Анастазі забиває останній гол збірної Італії у ворота Гаїті (3:1). Та ба, у плей-офф ЧС-1974 Скуадра Адзурра пробитись не змогла.
3. Король реггі Боб Марлі настільки обожнював футбол, що навіть спав із м'ячем. Якби не сцена, класний гравець би вийшов...
4. Лампова атмосфера Сантьяго Бернабеу на матчі Реала з Еркулесом. Вересень 1974 року.
5. Впізнали? А тепер? Це ж Фабіо Капелло! У 70-х він вважався провідним хавбеком Ювентуса, Мілана і, звісно, збірної Італії.
6. Грейт Харвуд проти Ротерхем Юнайтед, перший раунд Кубка Англії. Хто переміг – не так важливо. Головне – вижити до фінального свистка (1970 рік).
7. Бойові «м'ясники» із Расінга (Сантандер) зразка 1975 року. Вони щойно здобули путівку у Прімеру.
8. Зірки збірної ФРН у повітрі на шляху з Мюнхена в Гамбург. У центрі – зосереджений Франц Беккенбауер читає газету. 10 травня 1973 року.
9. Пеле у грі за Нью-Йорк Космос проти Сіетл Саундерс (1977 рік). У формі американського клубу Король футболу провів 107 матчів, забив 64 голи.
10. Вім ван Ханегем і Йохан Кройф. Розминка у таборі збірної Нідерландів.
11. У 70-х Боб Пейслі тричі приводив Ліверпуль до чемпіонських медалей, двічі брав Кубок європейських чемпіонів, по одному разу – Кубок та Суперкубок УЄФА, а ще – 4 Суперкубки Англії. Легенда!
12. Неймовірно стрибучий Юрген Крой – голкіпер збірної НДР 70-х, олімпійський чемпіон Монреаля. Цікаво, що всю клубну кар'єру він провів у маловідомій східнонімецькій команді Заксенрінг.
13. Йохан Кройф диригує Барселоною ще не з тренерської лави, а безпосередньо на полі. Фото датується сезоном 1975/76, коли Каталонія програла чемпіонський титул найлютішому ворогу – Реалу.
14. Гюнтер Нетцер (Борусія М) і Франц Беккенбауер (Баварія) перед матчем у сезоні 1972/73. Мюнхен того березневого вечора впевнено розбереться із суперником – 3:0.
15. Чемпіон і найкращий бомбардир ЧС-1978 Маріо Кемпес розганяє атаку Валенсії.
16. Освальдо Арділес і Рікардо Вілья – зірковий тандем аргентинських новачків Тоттенхема у 1978-му.
17. Зірки Королівського клубу Амансіо та Гюнтер Нетцер в епічному матчі 1/8 фіналу Кубка чемпіонів 1975/76 Реал – Дербі Каунті (5:1 після 1:4 в Англії).
18. Ліворуч – Удо Латтек, ікона німецького тренерського цеху. У 70-х він успішно попрацював із Баварією та обома Борусіями («Д» і «М»). А у наступному десятилітті навіть очолив Барселону.
19. Хавбек Роб Ренсенбрінк дає інтерв'ю за два дні до фіналу ЧС-1978, де збірну Нідерландів чекає Аргентина.
20. Жорже Мендонка зі своїм чадом. Форвард Наутіко та Палмейраса 70-х викликався у збірну Бразилії, але у шести матчах не забив жодного голу. На цьому стосунки із націоналкою вичерпались.
21. Рудольф Каргус (ліворуч) і Зепп Майєр. Важке, проте веселе тренування голкіперів збірної ФРН.
22. Головний тренер чемпіонів світу-1978 Сесар Луїс Менотті на урочистому прийомі в аргентинського диктатора Хорхе Відели.
23. У той час Дієго Марадона, шалений проспект клубу Архентінос Хуніорс, вже дебютував за національну збірну, але ще тільки мріяв про те, щоб стати лідером команди Менотті.
24. Маріо Загалло (ліворуч) – головний тренер збірної Бразилії і за сумісництвом наставник клубу Флуміненсе. Поруч із ним – стовп оборони «селесао» Карлос Альберто (1971 рік).
25. Форвард Гамбурга Кевін Кіган ефектно в'їжджає у 1978 рік, де отримає перший з двох своїх «Золотих м'ячів».
26. Хеннес Вайсвайлер, наставник Кельна другої половини 70-х, і символ цього клубу – звичайнісінький цап.
27. Ультрас київського Динамо у 1976-му. Тепер ви розумієте, чому столичний клуб називали «ментами»: у совєтську епоху клуб підпорядковувався МВС. Міліція, кадебешники – один чорт.
28. Сім'я Джачінто Факкетті – непрохідного центрбека міланського Інтера та збірної Італії 60-70-х.
29. В Еусебіо, «чорної пантери» лісабонської Бенфіки, був потяг до музики, ну і приціл – у повному порядку. За «орлів» він відграв 440 матчів, забив 473 голи.
30. У генія сюрреалізму Сальвадора Далі не могло бути інших футбольних симпатій, окрім Барселони. Він же – каталонець!
Олег Бабій