Він приїхав із французького Ле-Мана у команду, де в нападі грали Мілевський, Ребров, Шацьких та Клебер. Конкуренція, від якої сучасний вболівальник Динамо пустив би сльозу. Африканець на прізвища не дивився – штампував голи, як із кулемета. Усе так легко, що аж пританцьовував після кожного взяття воріт.
– Коли я грав у Європі – мав традицію. Я домовлявся зі своїм другом за день до гри: якщо я забиваю – обов’язково танцюю, якщо ні – віддаю йому 200-300 доларів. А якщо моя команда не виграє – прибираю увесь його дім. Добре, що мені завжди щастило і я забивав…
Танцював сам і партнерів підтягував. Олександр Алієв отримав кілька безкоштовних уроків.
– Алієв запитав мене, що цей танець означає? Я сказав, що це для всіх людей, для Африки. Ми посперечалися, якщо я заб’ю швидше за нього, то танцювати доведеться йому.
Африканські танці швидко змінилися на українські. Колоритний гопак – ідея майбутнього збірника України.
– Друг Мілевського сказав, що хоче аби я станцював український танець. Теж саме попросив один з гравців Динамо. Забув його прізвище. Молодий, дружив з Ярмоленком.
– Зозуля?
– Так, він, Зозуля! Я пообіцяв йому – якщо заб’ю – станцюю гопак. Точно, це був Зозуля.
А уболівальникам Динамо хотілося витанцьовувати після матчів з Шахтарем. Згадується одна популярна легенда. Бангура відновився після травми якраз перед матчем з гірниками. До гри був не готовий, але уклав парі із Лужним. Якщо тренер випустить його у старті, він двічі заб’є.
– Це не легенда, а правда. Я пообіцяв Лужному, а він повірив. Я вийшов і поклав Шахтарю дубль… На матчі з Гірниками налаштовували по-особливому. Одразу пояснили: у нас є дві команди: Динамо і Шахтар. Це те саме, що Барселона – Реал. До мого переходу чемпіоном був Шахтар. Зі мною Динамо повернуло собі титул.
Але кубок Шахтарю програли. Гвінеєць побився із Єзерським, обох вилучив арбітр.
– Той матч пам’ятаю, як сьогодні. Після гри Суркіс був дуже злим. Я намагався не потрапляти йому на очі, думав: президент вб’є мене. Пам’ятаю, в перерві він казав: якщо виграєте – отримаєте дуже хороші преміальні. Зрозуміло, після матчу він не хотів говорити з нами. Уже потім підбадьорював нас: “Давай, давай, давай”.
І Бангура дав – справжнє свято для України. Кваліфікація Ліги Чемпіонів. Матч зі Спартаком у Москві.
– Перед грою у Росії мені подзвонив Суркіс. Сказав, що дуже хоче виграти цей матч. Я відповів: “Довіртеся мені, ми переможемо”. Президент розповів, що справа не у футболі. Тут інше! Росія проти України – це особливе і дуже принципове протистояння.
– Коли згадую той матч, ідуть мурашки по шкірі. Після перемоги над Спартаком отримав найбільшу премію в Динамо – 10 тисяч доларів. Такі ж преміальні були за перемоги над ПСЖ та Шахтарем.
У Динамо Бангура став супербомбардиром. До цього чемпіонат розривали Алієв та Мілевський. Часто траплялося так, що вони навмисно ігнорували африканця і не давали йому передач.
– Звісно я питав їх про це: чому ти не даєш мені пас, я ж був у кращій позиції?! Я прекрасно розумів, що вони друзі, але пояснив. Хлопці, я не українець, я приїхав з іншої країни, але ми команда. Нас 11 людей на полі, якщо ми хочемо вигравати, то ми повинні діяти разом.
– З ними було приємно грати. Мілевський – безумовно сильний футболіст. Якщо він хоче грати, це топ! Якщо ні – йому байдуже – нічого не буде. Після Шевченка, це найкращий нападник, який був у Динамо. Артем – потужний, неймовірно добре тримає мяч, мені він нагадував Дрогба.
Мілевський, Бангура і Алієв зрештою спрацювалися, але трійка швидко розпалася. Ісмаель поїхав у французький Ренн, а на його місце повернулася легенда – Андрій Шевченко.
– Я не хотів іти, але все залежало не тільки від мене. Президент сказав, що в Динамо багато нападників. Потрібно було когось продати аби підписати Шевченка. Мені прийшла пропозиція і зважаючи на обставини, я погодився. Але насправді в Динамо я був щасливим, у мене все виходило. Зараз можу сказати, що головна команда мого життя – це Динамо Київ.
У Франції, а потім на Близькому Сході у Бангура не пішло. Варіант із поверненням у Динамо був реальним.
– Коли я грав в ОАЕ, кияни хотіли мене повернути. Я бачився з президентом і він сказав: повертайся в Україну. Я дуже хотів, але чесно зізнався Суркісу: “Мій клуб мене не відпустить. Є людина, як заборонила мій трансфер”.
– Шкода, що не вийшло, але президенту безмежно вдячний. Це мій батько, дуже люблю його. Так, він вибагливий. У Динамо ти маєш вигравати кожну гру, якщо команда програла – Суркіс завжди був незадоволений…
Були матчі, коли я міг підійти до президента і сказати: я страшенно хочу виграти цю гру. Наприклад матч Ліги Європи проти ПСЖ. За три хвилини я вже забив їм, у підсумку ми перемогли 3:0. Я дивився на трибуну і бачив, що президент щасливий. Коли він усміхався – я отримував найбільше задоволення.
Зараз Бангура грає у напівпрофесіональному французькому клубі
4-ої
ліги. У 35 багато, хто закінчує, у гвінейця особливого вибору немає – він втратив усі гроші, які заробив за кар’єру.– Зараз у мене великі проблеми через мою дружину. У нас четверо дітей. Упродовж кар’єри усі зароблені гроші я відкладав на рахунок. Якось повернувся із Саудівської Аравії, вирішив купити дітям будинок. Хотів, аби вони мали власне житло. Я запитав у дружини: “Чекай, а де гроші? Вони ж були на рахунку”. Вона сказала, що витратила їх. Витратила мільйон євро, який я відкладав усю футбольну кар’єру!
У мене був шок. Я сказав дружині: “Поверни гроші, і більше ми з тобою ніколи не побачимося”. Мені така сума не потрібна, але я хотів забезпечити майбутнє своїх дітей.
Ексбомбардир Динамо ще планує пограти у профі: в Азії або Франції. Кар’єра триває, але динамівській період – казка, яку не повернеш. Навіть згадка про це ледь не викликає сльози у гвінейця.
– Хочу передати привіт усім українцям. Вітання уболівальникам Динамо і футболістам, з якими я грав у Києві. Також привіт президенту – я за усіма вами скучив…