- Футболісти молодіжної команди отримали від нашого тренера з фізичної підготовки Олександра Процюка індивідуальні завдання, план занять, узгоджений із тренерським штабом першої команди. Сьогоднішні умови - це щось нове, екстремальне. Але хлопці стараються та виконують програму. Тримаємо їх на контролі.
- Наскільки дисципліновано ваші підопічні ставляться до правил карантину та дистанційної підготовки?
- Хлопці все роблять свідомо, розуміють, що зараз відбувається. Ми просимо їх менше перебувати на вулиці, не з'являтися в людних місцях. У нас у молодіжній команді багато іногородніх. Група, яка не змогла виїхати додому, займається на базі, а решта гравців - у домашніх умовах.
- Із огляду на те, що «Динамо» U21 бореться за перше місце в молодіжній першості, усі думки - про відновлення чемпіонату?
- На даний момент - так, розмова тільки про це і йде. Це не лише моя думка, а й думка фахівців, що потрібно дограти сезон. Але все буде залежати від епідеміологічної ситуації в країні.
- Скільки часу знадобиться, щоб після тривалої паузи привести команду до оптимальних фізичних і ігрових кондицій?
- Щоб набрати оптимальні кондиції, ми зазвичай готуємося півтора-два місяці - і то іноді не виходить досягти оптимальної форми. Думаю, реальний варіант підготовки, щоб привести команду до нормального стану - це три тижні. Тут потрібно враховувати не тільки ігрові якості, але і систему травматизму. Функціональні можливості організму у кожного футболіста індивідуальні. Якщо брати в середньому, то для повноцінної підготовки знадобиться три тижні.
- В якому настрої перебувають гравці, вже сумують за футболом?
- Так, хлопці вже скучили за грою, за роботою з м'ячем. Як не крути, футбол - це їхнє життя. Але не тільки гравці сумують за футболом, тренери - теж!
- Як змінилося ваше життя після запровадження карантину, з'явилося більше часу для нефутбольних захоплень?
- Радує, що в Білорусі продовжують грати. Перед розмовою з вами дивився матч 1/2 фіналу Кубка Білорусі «Славія» Мозир - БАТЕ. Намагаюся ці ігри не пропускати. Звичайно, за чемпіонатом Бурунді, який також триває, не стежу, а ось білоруський футбол дивлюся.
Також читаю книги, веду самопідготовку, аналізую, як поліпшити гру команди. Зрозуміло, стіни тиснуть. Хочеться свіжого повітря, живого спілкування з хлопцями. Тому починаю вже сумувати за футболом. Але що поробиш - ми сьогодні опинилися в таких умовах, життя та здоров'я людей - на першому місці.