Треба розпочати з того, що у 2018-у році на крісло президента УПЛ претендувала лише одна особа – Томас Грімм. Володимир Генінсон, який до того обіймав цю посаду, заявив, що балотуватися не буде. Незадовго до виборів, які були призначені на шосте квітня 2018-го року, з'явилася інформація про те, що кандидатом може стати Джо Палмер – колишній директор «Шахтаря» зі стратегічного розвитку. Втім, офіційно англієць так і не був зареєстрований. Швейцарець, очевидно, влаштовував усі активні та зацікавлені сторони.
Томас Грімм раніше очолював швейцарську лігу, а потім був пов'язаний контрактом з ФФУ як юридичний консультант щодо підготовки української національної команди до Євро-2016. Томаса Грімма на посаду президента УПЛ висунула «Олександрія», а відкрито і не завуальовано швейцарця критикували лише представники табору, що опонує. Тобто, команди з іншого «пулу».
Наприклад, Ігор Суркіс, президент «Динамо», в інтерв'ю, датованому квітнем 2020-го року, заявив, що Томас Грімм мав бажання щось змінити, але не зумів об'єднати всі клуби навколо однієї цілі, ні разу за два роки не зібравши в одному кабінеті всіх президентів клубів. Також Ігор Михайлович додав, що швейцарець не до кінця розумів реалії українського футболу: » Потрібно, перш за все, розуміти, що наш футбол не працює так, як західний футбол, де кожен матч приносить клубам певні дивіденди, доходи. Від продажу атрибутики, квитків. Ви ж прекрасно розумієте, що наш футбол дотаційний
«Я вважаю, що якщо буде людина з цікавими ідеями та думками, то я, наприклад, на таку [зібрану президентом УПЛ – примітка] нараду прийду. І думаю, що інші президенти із задоволенням прийдуть на таку нараду, щоб наш футбол став цікавішим і приносив якийсь прибуток».
Ігор Суркіс
У Сергія Палкіна – трохи інша риторика. Генеральний директор «Шахтаря» і під час каденції Томаса Грімма, і вже після неї неодноразово наголошував на тому, що УПЛ повинна працювати виключно на заробіток клубами грошей. А одна з головних статей потенційного доходу – це єдиний телепул. Все інше «Шахтар» хвилює значно менше.
«Ми чекали, що у нас буде пул, який ми почнемо продавати й заробляти на цьому нормальні гроші. Чекали, що Ліга буде ставати з кожним роком іще більше. Методологічно все було побудовано вірно. Телевізійні права юридично були в одному місці, у Прем'єр-ліги. Була запрошена компанія, яка займалася тендером телетрансляторів. Компанія була іноземна, тендер був проведений, а переможець обраний. Але на цьому все і закінчилося. Цей шлях був виконаний на 30%. Більш того, хочу сказати, що з комерційної точки зору УПЛ не була сильна. У Грімма не було сильних комерсантів, які вироблять жорстку позицію щодо комерціалізації Прем'єр-ліги. Ми повинні розуміти, що коли провалюється президент Ліги, то провалюється вся Ліга. І в цьому ми теж винні.
Відвідуваність – не є одномоментний проєкт, який прийшли й зробили. Це неможливо. Я вважаю, президенту УПЛ взагалі не варто ставити це KPI. У президента УПЛ повинен бути тільки один KPI – заробіток грошей».
Сергій Палкін
Важливо. Про провал Томаса Грімма на посаді президента УПЛ в «Шахтарі» публічно заговорили вже на фінішній прямій каденції швейцарця. До того ніяких спроб притіснити функціонера не було. Точніше, видимих спроб. Але невдоволення роботою Грімма досягло піку ще в середині 2019-го року. Тоді, зокрема, редакції UA-Футбол був запропонований матеріал з красномовною назвою »
Популист или топ-турист? Кто вы, Томас Гримм?
» і підзаголовком »Швейцарский функционер нашел самый легкий способ зарабатыват
ь», в якому пан Грімм був розбитий в пух і прах. Автор – такий собі Максим Ніконов, але пропонував виставити його один зі співробітників об'єднання телеканалів «Футбол 1/2». Зрештою, матеріал «вистрілив» (під трохи іншим заголовком – »Популизм и скандалы: что происходит в Премьер-лиге
»), але геть з іншого боку – першоджерелом став «Обозреватель», а низка продинамівських сайтів передрукували. Воліли розпочати війну, але не забруднити рук. Так і вийшло.Звідси зрозуміло, чому і звідки перед виборами 2020 з'явилася кандидатура Михайла Метревелі – експерта телеканалів «Футбол 1/2/3». Спочатку йшлося про те (заявляв сам Михайло Зелімхановіч), що Метревелі – самовисуванець, однак регламент виборів передбачає висування кандидатів лише клубами. Офіційної інформації немає, однак інсайдерські джерела журналістів зазначають, що Метревелі був висунутий «Шахтарем» (не здивуємося, якщо буде зареєстрований кандидатом від «Маріуполя»). І це цілком логічно.
Ось як про кандидатуру Михайла Зелімхановіча висловився Сергій Палкін:
«Михайла Метревелі я прекрасно знаю багато років. Він в пресі заявив, що хоче балотуватися на цю позицію. Михайла я знаю добре, він – вдумлива людина з досвідом керівника, з цікавими ідеями. Людина, яка може домовлятися. Для мене це зрозуміла кандидатура. Тут же питання не в тому, звідки він, а в тому, скільки він може зробити. Бо ми вже стільки кандидатів перепробували, різних профілів і мастей, але, на жаль, того результату, який нам треба, ми не досягли».
Про Олександра Шевченка, голову Львівської федерації футболу, Палкін висловився лаконічно: не знаю, не чув.
З грудня минулого року саме Шевченко називався єдиним і практично безальтернативним кандидатом на вакантну посаду. Нібито-то Олександра Яховіча, який був помічником депутата з Партії регіонів Зац Олександра впродовж двох скликань ВР (шостого і сьомого), «благословили» на верхівці – сам Андрій Павелко. Добрі стосунки пана Шевченка з головою УАФ – не таємниця.
Ба більше, дружить Шевченко і з Мироном Маркевичем, який працює в УАФ куратором збірних, та з Русланом Ротанем, який тренує «молодіжку». А також з президентом «Львова» Романом Михайлівим. Логічно, що саме «Львів» висунув кандидатуру Шевченка. Підтримала його й «Десна».
«Десна» не є учасником «футболівського» пулу, але тут важливіше простежити зв'язок між Шевченком та ФК «Львів». Відомо також, що Шевченко був віцепрезидентом винниківського «Руху», президент якого Григорій Козловський аж ніяк не в теплих стосунках з «Карпатами» (там йшла справжня війна за землю). Тому наче на противагу виник ще один «львівський» кандидат – Олег Смалійчук. Кандидат, якого можна протиставити одразу двом іншим.
Його висунули «Карпати», хоча першочерговий посил пішов особисто від Олега Петровича в дещо іронічній формі. На своїй сторінці у фейсбук він наче опонував Сергію Палкіну, з яким раніше мав заочний конфлікт через нездійсненний трансфер Миколи Матвієнка з «Шахтаря» до лондонського «Арсеналу». Відомо, що «Карпати» – за телепул, але проти методів «Шахтаря» його організувати. Львів'яни добряче насолили «футболівцям», коли спочатку погодилися увійти в пул Ахметова, а потім відкликали свій голос і прийняли пропозицію «2+2».
Метревелі й Смалійчук – це представники різних таборів, балотування одного може бути сприйняте як хід «на зло» іншому. «Карпати», очевидно, не підтримають й Олександра Шевченка, але на цій шаховій дошці він фігурує як компромісна кандидатура, за яку повинні проголосувати більшість клубів.
Він фаворит, хоча картина повністю не складається логічним ланцюжком. Мовчать «Динамо» з «Дніпром-1», яких «Шахтар» устами Сергія Палкіна назвав головними, - на рівні з донеччанами, - гравцями цієї партії. Всі ми добре знаємо про стосунки, які склалися між УАФ та «Динамо» – сторони відкрито конфліктують. А Шевченко – це кандидатура передусім Павелка. Легше повірити в те, що на «компромісного» кандидата від УАФ пристане «Шахтар», у якого повна ідилія з УАФ, аніж «Динамо». Але тоді замість Метревелі в списку кандидатів повинен фігурувати умовний Венглинський чи Нагорняк. Або ще ліпше – Циганик. Принаймні, тоді було б логічніше.
Але до виборів, які заплановані на 25 травня, ще є час. Є ще час й для подачі заявок – до 14-го травня (подейкують, що може бути висунутий і журналіст Олег Ящук). Не виключено, що перед виборами кандидатура когось буде відкликана, чи, навпаки, на дошці з'являться нові гравці. Поки що не доводиться говорити про якесь гостре, відкрите і не завуальоване протистояння між різними таборами в боротьбі за керівну посаду, але й простою ситуацією не назвеш. Та й логіка висування кандидатур простежується нечітко. Але це – український футбол. Тут завжди грають за своїми унікальними правилами.
Ігор Семйон