Серед тих, хто вже не один рік грає у Бельгії, є колишній півзахисник полтавської «Ворскли», київського «Динамо» та дніпропетровського «Дніпра» Роман Безус. 29-річний гравець «Гента», який входить до складу збірної України, розповів про своє життя-буття у Бельгії та особливості карантинного режиму.
- Цього літа буде чотири роки, як у вашій професійній кар'єрі розпочався бельгійський етап. Про зроблений крок шкодувати не доводилося?
- Та ні, ніколи не жалію про те, що робив. Тож і про цей крок теж не доводиться. Лише пригадую деякі моменти, в яких можна було би вчинити по-іншому. Втім, якщо брати загалом, то я бельгійським етапом задоволений.
АДАПТАЦІЯ У «СЕНТ-ТРЮЙДЕНІ»
- Який він, легіонерський хліб?
- Нормальний (посміхається). Такий, як і український. Коли задумуєшся про це, то усвідомлюєш, що доводиться працювати в іншій країні, в якій до тебе інше ставлення, ніж вдома. Навіть якщо брати, як діти реагують на тебе, то розумієш: як в Україні, так і в Бельгії одні люди захоплюються твоєю грою, а деякі критикують. Приємно, коли вболівальникам подобається те, що ти робиш. От лише доводиться жалкувати, що цього не завжди бачать у рідній країні.
- З якими труднощами зіткнулися в «Сент-Трюйдені»?
- Передусім, це була мова. А ще адаптація до Бельгії у різних побутових питаннях - зокрема, оформлення документів, сортування сміття тощо. Попервах все це давалося дуже важко, однак пізніше ставало дедалі легше.
- Коли відчули, що період адаптації вже пройдено?
- Якщо чесно, то у мене була непроста ситуація. Я мав контракт на один рік з можливою опцією продовження ще на такий же термін. Перші півроку грав, та коли до завершення залишалося стільки ж, тренер перестав на мене розраховувати. Тоді я вже й не думав, що буду грати у «Сент-Трюйдені» з тією ж регулярністю. Та обставини склалися таким чином, що коли цей тренер пішов в іншу команду, все налагодилось і мене «перепідписали». Отоді, після першого року у «Сент-Трюйдені», і стало зрозуміло, що процес адаптації вже позаду. На той момент стало набагато легше - як у спілкуванні, так і у побутових питаннях. Найголовніше - це коли тобі довіряють. Якщо довіра є, то й адаптація проходить легше. От у нас як розраховують: не пройшов збори - і треба з півроку, щоб адаптувався. В Бельгії ж нічого подібного немає. Я приїхав - і вже через два тижні почав грати у складі. Перші матчі провів дуже добре, і не було ніяких проблем.
СТАТИ СВОЇМ У «ГЕНТІ»
- Так було у вас і у «Генті»?
Так. Взимку мене підписали і вже через тиждень я грав. Спочатку виходив на заміну, а потім, ще через тиждень, вийшов у стартовому матчі у півфіналі Кубка.
- Думки про те, що реалізувати себе повною мірою в «Сент-Трюйдені» не вдалося, у вас не виникало?
Ні. Вважаю, що в останній рік я себе реалізував. Інша справа, що обставини так склалися, що не вдалося достягти потрібного результату. Проте то вже було питання до керівництва.
- Чи відчуваєте, що у «Генті» стали своїм?
- Зрозуміло, що після того, як пройшло більше року, так вже дійсно можна вважати. Спочатку було важче, проте коли тобі довіряють і ти маєш можливість відчувати себе краще завдяки постійній ігровій практиці та здобутим перемогам, то тоді призвичаюватись до усього значно легше. З тих пір, як я прийшов до «Генту», вже пройшло достатньо часу, тож можливості партнерів по команді ти вже більше знаєш. Відтак відчуваєш себе повністю адаптованим.
- Як у вас складаються стосунки з головним тренером «Гента» Йессом Торупом?
- Раніше деякий час існували непорозуміння, проте на даному етапі все стає дедалі краще і краще.
- Довіра тренера окрилює?
- Не можу сказати щось щодо довіри, однак відносини між нами зараз нормальні. Головний тренер дивиться на мене вже по-іншому, ніж раніше.
РОМА СИМПАТИЗУЄ «РОМІ»
- Який з проведених у складі «Гента» матчів стоїть осібно?
- Важко сказати, адже їх було чимало. А тим більше, коли ти забиваєш голи, які допомагають команді здобувати позитивний результат. Саме вони і виходять на перший план. Хоча я здогадуюсь, до чого ви ведете. Італійська «Рома» завжди була моїм клубом, який я любив. Тому й ігри проти цього клубу стоять окремо серед усіх інших. З «Ромою» непогано вдалося зіграти, проте шкода, що після першого забитого нами м’яча ми швидко пропустили. Якби цього не було, то все могло б скластися по-іншому.
- Колись Роман Абрамович невдало хотів купити «Рому» під своє ім’я, ви ж заради свого імені гарно грали проти «Роми»…
- Якщо чесно, то цього цікавого факту про Абрамовича я не знав. Коли Андрій Миколайович (Шевченко - Прим.В.К.) перейшов в італійську Серію А і у нас почали показувати ці матчі, то десь після року телетрансляцій мені дуже сподобалась «Рома» і її лідер Франческо Тотті зокрема. З тих пір я і симпатизую цій команді.
- В компанії із співвітчизниками Ігорем Пластуном та Романом Яремчуком в одному клубі виступати легше?
- Так, звичайно - і легше, і цікавіше. Ми маємо змогу спілкуватися на різні теми. Окрім нас в команді є ще двоє грузинських легіонерів на ім'я Георгій - Чакветадзе та Квілітая, з якими ми теж спілкуємось. Нам у цьому плані дійсно пощастило: ми можемо не тільки один одного підтримати у важку хвилину, а й посміятися, коли потрібно.
КАРАНТИННИЙ ТЕНІСБОЛ ТА ЖАРТИ В ІНСТАГРАМІ
- Як часто зустрічалися з Пластуном та Яремчуком до карантину?
Кожного дня разом працювали на базі, тому з ними та обома грузинами постійно спілкувалися. Сидимо за сніданком за одним столом, от і розмовляємо. А зараз, під час карантину, тут дозволено у помірному режимі проводити заняття на відстані, і ми граємо у тенісбол. До речі, до нас також приїжджають двоє наших земляків - Бацула та Макаренко, тож ми маємо змогу побачитись та інколи пограти через сітку. А от поза роботою з партнерами по «Генту» Пластуном та Яремчуком перетинаємось не так часто, як хотілося б. Збираємось переважно на деякі свята, адже у мене та Ігоря по троє дітей, у Романа - одна дитина. Самі розумієте, не завжди співпадає час для того, аби зустрітися. Проте коли знаходимось окремо, то часто переписуємось в Інстаграмі, жартуємо. Зараз, під час карантину, ми з Яремчуком працюємо майже в одній групі атакуючих гравців. А от із Пластуном бачимось трохи менше.
- Як проходить процес відновлення Яремчука?
- Мабуть, краще у нього запитати. Проте судячи з того, що Роман виконує всі ті ж вправи, що і ми, то у нього все нормально.
- Наскільки вплинув легіонерський статус на ваші регулярні виклики до збірної України?
- Важко сказати. Коли я починав грати у «Сент-Трюйдені», то до національної команди мене викликали не завжди. Запрошення із збірної стали регулярними вже під час моїх виступів на вищому рівні - у «Генті». Ця команда не тільки бореться за медалі, а й грає у єврокубках. Що ж стосується моїх попередніх викликів у головну команду, то в Україні у мене були різні періоди. Коли стабільно граєш у клубі, тоді й частіше опиняєшся у списку запрошених до неї. Так само було під час виступів у «Динамо» та «Дніпрі».
НЕ ЗБИТИСЯ Б З РИТМУ
- Як вважаєте, вимушене перенесення Євро-2020 на наступний рік для збірної України плюс чи мінус?
- Дати відповідь на це питання можуть лише самі результати. Взагалі до фінальної частини першості наша збірна підходила у непоганому статусі та хорошій формі, але хто знає, як-то воно буде.
- Маю на увазі ось що: чи не зможе перенесення збити з ритму?
- Я так не вважаю. Адже поки що нічого не зрозуміло - які будуть товариські матчі, а які офіційні. Можливо, завдяки відновленню футбольного життя після пандемії національна команда вийде на набагато кращий ритм. Хоча у випадку якихось перебоїв з іграми може бути й навпаки. Важко відповісти однозначно на це запитання.
- З Андрієм Шевченком по телефону періодично спілкуєтеся?
- Не дуже часто. Коли у мене був непростий період у «Генті», то з його боку була підтримка. Я йому за це дуже вдячний.
- Через пандемію плани і завдання клубів у всьому світі виявилися зібганими. Які рішення з приводу подальшої долі чемпіонату прийняті в Бельгії?
- Конкретики поки що немає. Одна асоціація прийняла було рішення про те, начебто чемпіонат вже завершився, але після внесення коректив з боку ФІФА інша асоціація наклала на це вето. Тож поки що всі чекають на рішення влади щодо ситуації з пандемією коронавірусу у країні. Лише після цього національна федерація футболу проведе засідання, на якому і повідомить про подальшу долю чемпіонату Бельгії. Ми ж поки що працюємо у режимі, коли кожного тижня нам повідомляють попередній графік на тиждень наступний. Проте у будь-який день все може змінитись.
УРОКИ ДЛЯ СТАРШОГО СИНА
- Від карантину вже встигли втомитися?
- Гріх жалітися. У цьому плані все гаразд - зокрема, і дітям є де погратися. Це не те, що сидиш у квартирі на 30 квадратних метрів разом із усією сім'єю і відчуваєш брак площі. І все ж з призупиненням змагань розумієш, що цього тобі не вистачає. Таке враження, що взяли частину від твого життя - футбол, тренування, ігри. Але нічого не вдієш - незважаючи на карантин, кожного дня бігаємо, тренуємось. Ти начебто щось віддаєш, проте футболу у повному розумінні цього слова тобі, звичайно ж, не вистачає.
- Як проходить звичайний карантинний день Романа Безуса?
- Дружина прокидається трохи раніше мене, а я о 9.30 або близько 10.00 ранку. Снідаю, а потім допомагаю робити уроки старшому синові, котрий навчається в інтернаціональній школі. Після цього йду на пробіжку, а повернувшись з неї, доробляємо з ним деякі уроки. Далі у нашому розпорядку дня з 14.00 до 16.30 сон з дітьми. Потім прокидаємось, знову доробляємо уроки, вечеряємо та вирушаємо на прогулянку. Близько 21.00 купаємо дітей, робимо різні процедури, а близько 22.00 починаємо вкладати їх у ліжко. Після цього маємо годину вільного часу, коли можемо разом з дружиною подивитись якийсь серіал чи фільм. Тож багато вільного часу немає і щоб зробити щось нове, то дуже важко.
- До речі, які серіали чи фільми довелося подивитись під час карантину?
- Переглянули четверту частину серіалу «La Casa de Papel», що у перекладі «Паперовий будинок». До цього дивилися перші три частини, і нам сподобалось. Втім, як і четверта. А нещодавно передивились «Джентльмени». Також непоганий фільм.
УКРАЇНСЬКИЙ ШОКОЛАД ПРОТИ БЕЛЬГІЙСЬКОГО
- Що вас вразило в Бельгії найбільше?
- Однозначно важко сказати. Мабуть, все ж культура та соціальний рівень. Він у людей хоч і мінімальний, проте коштів їм цілком достатньо для нормального життя.
- Що вам більше до душі - знаменитий бельгійський шоколад чи пиво?
- Мабуть, більше все ж пиво. А що стосується шоколаду, то він і у нас в Україні досить смачний. Власне, так само можна сказати і про пиво (посміхається). Зрештою, я не надто люблю солодке, тому казати про бельгійський шоколад, як про щось надзвичайне, не став би.
- Кажуть, що у Бельгії дуже багато різновидів пива і за цим показником країна є чи не лідером у Європі. Це дійсно так?
- Я не знаю. Якось довелось побувати на екскурсії в одному з бельгійських міст. Так от, у ньому на даний момент налічується понад тисячу сортів пива. Досить цікава особливість, що й казати!
- Не можу не запитати: скільки сортів вам ще залишилося скуштувати до тисячі?
- Гадаю, дев’ятсот - це точно! (Сміється). А якщо серйозно, то я не надто люблю дегустувати кожний сорт. Адже пиво у Бельгії досить міцне. Коли ти запитуєш у бельгійців, яке з них вважається найсмачнішим, то вони називають те, яке має 10 градусів алкоголю. Я таке не можу пити, воно мені не до вподоби.
- Місто Гент вже встигли вивчити?
- Не можу сказати, що вивчив його достеменно. Однак якщо кудись потрібно дістатися - скажімо, до того чи іншого магазину, то загалом все знаю. Можу їхати навіть без навігатора.
- А екскурсію могли б провести?
- Мабуть, що ні. Адже у Генті та його околицях є багато видатних місць та замків, і розповісти про те, у якому році там жили королі чи принци, дуже важко.
- Якою мовою спілкуєтеся в Бельгії?
- Англійською. Її всі знають. Коли ти кажеш, що розмовляєш англійською, то тобі доброзичливо відповідають, що немає ніяких проблем.
У КОНТАКТІ З БАТЬКІВЩИНОЮ
- Ваші рідні часто у гості навідувались?
- До карантину не раз приїжджали і мої батьки, і батьки дружини. Бувало, що гостювали у нас по місяцю, а інколи й по два.
- Коли виходите на вулицю під час карантину, маску одягаєте?
- У нас зараз це не обов’язково. Тим більше, що як я вже казав вище, ми виходимо сім'єю погуляти лише ввечері. До того ж, мешкаємо у селищі біля Гента, де не так вже й багато людей. До магазинів я не виїжджаю, під час карантину не був жодного разу. Туди завжди їде дружина, адже краще знає, що де лежить і тому може швидко скупитися. Вона щоразу бере з собою маску, гумові рукавиці та антисептик. По її розповідям, якщо раніше вимог щодо носіння маски дотримувалися не всі, то тепер все більше і більше людей, хто нею користується.
- Футбол за останні півтора місяці не сниться?
- Якщо чесно, то інколи буває (посміхається). Адже це частина мого життя, яка проходить повз мене. І це зовсім не те відчуття, як буває під час відпустки. Все абсолютно по-іншому.
- З рідними та друзями в Україні у постійному контакті?
- З батьками - так. До того ж, дружина дуже гарно спілкується із моєю сестрою, від якої отримує майже всю інформацію. З деякими друзями ми також у тісному контакті.
- Наостанок хотілося б знати, що би ви побажали українським вболівальникам у даній ситуації?
- В першу чергу, здоров’я. І, звичайно ж, аби в усіх все було добре. Щоб всі люди, в тому числі й мої близькі та знайомі, були здорові. Щоб якомога швидше все це скінчилося і відновився чемпіонат, аби кожен міг вболівати за свою улюблену команду і підтримувати її на стадіонах.