В «Колосі» дуже багато випускників динамівської Академії. Що тобі дала ця Академія?
Ох! Академія «Динамо» (Київ) зробила з мене футболіста. Той фундамент, який був закладений, те загартування в «Динамо-3» багато дали. У мене все поетапно. Я в 15 років вже дебютував у третій команді, яка грала у Другій лізі. І там люди не те що, на шести шипах, там на чотирьох шипах виходили і рвали суперників. І це мені дуже допомогло. І це саме гарт був, закалка! Динамівський переможний дух. Починаючи із юнацьких команд нам не можна було грати внічию – тільки перемога! І дуже добре, що багато хлопців з тієї академії у «Колосі», той же Лисенко, Богданов, Петров, з якими я раніше грав. І коли ми граємо у міжсезоння, чи у відпустці між собою, наприклад у міні-футбол, ми розуміємо один одного з півслова.
Чи реально у твої часи в «Динамо» було пробитися в основну команду?
У цьому житті в принципі все реально. Але у той час у «Динамо» була велика кількість легіонерів. Один приклад – бувало так, що за команду «Динамо-2», за яку я виступав, у матчі в старті виходило вісім-дев’ять гравців з першої команди і два-три молодих. Раніше стільки футболістів можна було спускати з основи. Тож, ти ж розумієш, у той час було набагато складніше закріпитися у основі молодому гравцю, аніж зараз. І ще такий момент – коли ми молоді приходили тренуватися с першої командою, звісно ми тушувалися. Пасували надійніше – ближньому, а не вперед. Грали простіше, замість того, щоб взяти ініціативу та пробити по воротах. Тому що поруч з тобою Белькевич, Ребров, Хацкевич. А зараз мені здається, що я б вчинив інакше – був би по-нахабнішим, по-напористішим.