Офіційний сайт «Динамо» згадує найяскравіші цитати сьогоднішнього іменинника.
- «Самі бачите, який зараз час, – усі в телефонах. Я недавно читав інтерв’ю Де Россі. Каже, що хотів би дати бейсбольною битою по зубах тим одноклубникам, які перед матчем сидять в Instagram. Він – щирий. Усі знають, як грає Де Россі»;
- «На лавці сидять гравці набагато вище класом, ніж я: Дель П'єро, Шевченко, Роналдінью... Але незважаючи на це, вони виходять на поле і доводять свій рівень гри»;
- «Найважливіша і головна книга в моєму житті - Біблія. Вона завжди зі мною. З решти літератури віддаю перевагу класиці. Наприклад, «Дон Кіхот» Сервантеса, або романи Маркеса»;
- «Мені завжди подобалося грати в середині поля. Звичайно, атакувати люблю більше, але на місці опорного хавбека постійно доводиться захищатися. У принципі, для мене найзручніше діяти з глибини, підключатися до атак»;
- «Я приїхав у «Динамо», потренувався 2-3 тижні і побачив, що мої нові одноклубники надзвичайно сильні – фізично, технічно, швидкісно. Я немовби потрапив в інший світ. Якби запитали мою думку, то я б, напевно, сказав: «Не тримайте мене, а відправте назад». Але Валерій Васильович розумів футбол і вірив у мене більше, ніж я сам»;
- «Молоді футболісти, звичайно, потрібні колективу, але молодість - це синонім нестабільності»;
- «Найважче мені було, коли помер Лобановський. Він мене знайшов у Румунії, завдяки йому я нереально прогресував: у русі, техніці. Я впевнений, якби він залишився живий, зробив би з нас команду рівня півфіналу-фіналу Ліги чемпіонів»;
- «Газзаєв часто говорив, що ось, мовляв, «Баварія» грає одним складом, і ми так само будемо. Я йому намагався пояснити, що у нас немає таких суперзірок, як у них, склад рівніший, але у нього, звичайно ж, було своє бачення»;
- «Ми тоді грали, як ніхто – в три центральні півзахисники. Були Дешам, Макелеле – це чисті опорники. Ми ж підключалися до атак, забивали голи. Лобановський бачив футбол на багато років вперед. У той час розпочинав Джеррард. Він був нашого віку – дуже молодий. Лобановський постійно наголошував: «Це – сильний футболіст. Вам потрібно грати так, як він»;
- «Судді - найгірше, що може бути в футболі. Коли я грав в Румунії, то дуже імпульсивно реагував на рішення арбітрів. Навіть кидав футболку на поле, «заробляючи» видалення. Зрозумів потім, що все це даремно. І став спокійнішим»;
- «Я грав у футбольній школі рідного «Брашова». У 14-15 років був на голову вищий від однолітків, виділявся за багатьма показниками. Впевнено почувався на полі зі старшими за віком. У сімнадцять років вже виступав за основний склад»;
- «Я закохався в Київ з першого погляду. Мальовниче, дуже чисте місто. Ритм життя набагато швидший, ніж у румунських містах. Пригадую, коли жив взимку на Подолі, одного разу прокинувся вранці і вийшов у місто. А там люди прибирають, дороги чистять... О шостій ранку! У Румунії такого не побачиш»;
- «Я в «Рапіді» грав, у нас тренер Йорданеску був, він зараз збірну Румунії тренує. Я тільки починав, був там найостаннішим запасним. Тут він, сидячи на лавці на тренуванні, мене кличе до себе: ого, думаю, зараз, може, поговоримо про мене, порадить щось. А він каже: «Так, хлопець, я тут відійду, а ти сиди тут, куртку мою і футболістів стережи, щоб не вкрали, добре?»;
- «Зараз така епоха, що все-все виходить назовні, нереально щось приховати. Бували, звісно, конфлікти. І не тільки між цими хлопцями – значно більше, ніж ви озвучили. Просто тоді це не просочилося в пресу. Моя думка наступна: краще такі моменти, ніж байдужість – щоб ніхто нічим не переймався»;
- «При повних трибунах готовий грати хоч кожного дня. Адже головне призначення футболу полягає в тому, щоб радувати глядачів. А знаєте, як неприємно виступати, коли навколо тебе - гучна порожнеча? Відчуття гнітюче»;
- «Поза полем лідери не потрібні. Кожен з нас виконує свою роботу, а потім належиш сам собі»;
- «Раніше траплялися ситуації, коли про мене писали дуже неприємні речі, причому абсолютно не пов'язані з футболом. Особливо грішили цим румунські журналісти. Я дуже погано до цього ставився, сильно нервував. Але тепер ситуація змінилася. Той період, коли я був удома, мені дуже допоміг. Зараз набагато спокійніше поводжуся у футболі й у житті»;
- «Я розумів, що від мене вимагає Лобановський. Перед першим матчем із дортмундською Борусією він запитав, чи хочу грати правого захисника. Я ніколи в житті не пробував себе на цій позиції – навіть у дитячому футболі. «Без проблем, якщо навчите мене, що потрібно робити», – відповів йому. Згодом, після смерті Валерія Васильовича, мені довіряли навіть позицію лівого захисника. Знали, що я відповідально ставлюся до своїх обов’язків»;
- «З одного боку, у мене є причини шкодувати про втрачений для моєї ігрової кар'єри час, але з іншого - я отримав нереальну в іншій ситуації розкіш воістину необмеженого спілкування з близькими. І якби не їхня підтримка і не допомога клубу,ув якому мене весь цей час не забували, я б, можливо, до цього дня залишався б поза грою»;
- «З трибуни все здається просто – помилився, зробив неправильний маневр і тебе критикують. Від помилки ніхто не застрахований. На полі все інакше, хочеться експериментувати, а не виконувати все прямолінійно»;
фото А. Лукацкого.