Браво, Десна – за характер, жагу і Команду
На полі було 2 варіанти колективів. Один нашпигований зірками українського розливу, які класніші, майстерніші, досвідченіші завдяки баталіям за збірні та в єврокубках, але без бажання, духу та єдності. Інший з кількома цікавими виконавцями, але зліплений саме як команда значно краще. Зі своїм невибагливим стилем, який не передбачає домінування у володінні на 55-60%, але знаходить симпатиків. Тут є швидкість в передачах і роботі з м'ячем, награні стандарти, гранична самовідданість. Десна Рябоконя більш керований колектив, і 2 голи з кутових це доводять. А скільки ж моментів ще втратили! Одні виходи сам на сам чого варті.
Давайте чесно: якби на місці Чернігова були колективи навіть рівня плей-офф Ліги Європи, рахунок міг стати розгромним. Повна розбалансованість середньої лінії і захисту, відсутність нападника до перерви (Каргбо ніби третім центрбеком суперника був, ще й у свої забив), вальяжність гравців, яких ніби розбещує статус основних у легендарному клубі чи всі ці столичні клуби з ресторанами, куди тягне значно більше, ніж у штрафний суперника, де обличчя якісь радісніші і натхненніші.
Динамо не приїхало битися і серйозно налаштовуватися на гру, воно планувало взяти своє на класі, а потім повернутися до своїх дівчат, розваг і розкішного життя. І голи Циганкова показали, що в принципі навіть з таким місцями жахливим складом, з настільки розхлябаним ставленням можна добувати результат в УПЛ. Однак кияни не врахували, яка неймовірна жага перемогти буде у суперника, якого не зламав ні ранній гол, ні взяття воріт у фінішну роздягальню.
Другий поспіль провал як покарання за «халявні» очки з Колосом
Якщо тебе «возять» прості хлопці Костишина, які грають одним складом без ротації і програють матч за матчем, треба задуматися. Не гравцям, то хоча б тренерському штабові. Якщо тоді це були квіточки, то зараз настала повна ... Усе ті ж провали при обороні на стандартах, відсутність постійності в бомбардуванні воріт, зникнення на десятки хвилин. Різниця в тому, що суперник був значно якіснішим з реалізацією, а для пенальті не дарував навіть сумнівних приводів.
Це мало колись статися. Добре, що трапилося зараз. Можливо, динамівці встигнуть зробити висновки. Хоча... Скільки таких періодів у цьому сезоні було, коли напрошувалася серйозна чоловіча розмова? Ранні вильоти з ЛЧ і ЛЄ від дуже скромних команд, фіаско від Зорі, звільнення одного тренера, величезні проблеми іншого. Цілих 7 поразок у чемпіонаті України, СІМ! Усі 3 битви Шахтарю в УПЛ програні. З Десною взяли 4 очки з 12. І це з бюджетами, які в рази відрізняються і взагалі неспівставні.
Кадірі та Караваєв і ще декілька гравців можуть не пережити цей шторм
Головні проблеми почалися з травмами незамінних Попова і Миколенка. Ми побачили, що робитимуть з лівим флангом Динамо, якщо після Євро Суркіс наважиться продати Віталія. Щось підказує, що чергові перспективи засвітитися в топ-чемпіонаті будуть загублені. У такій ситуації потрібне було небанальне рішення, але в Михайличенка переміг консерватизм. Замість Сироти чи Піваріча вийшов дует Ка-Ка, ефект якого посилив Каргбо. Якщо Караваєв ще здатен виплисти, то в його дуеті з Кадірі на полі завжди чекай біди в обороні. Вони були на полі і при 1:2, і при 1:1 проти Десни в Києві.
Тренерський штаб це анітрохи не насторожило. Стрімкі Кузик, Філіппов і компанія проти неповороткого Момо? Та Рябоконь в житті не міг чекати кращого подарунка! Кадірі й відіграв так, що навіть його всесильний агент, який тримає майже всіх українських футболістів з УПЛ, навряд чи міг би знайти хоч один аргумент на користь того, що він робить на полі. Караваєв доповнив це іншою результативною помилкою. Про купу браку й говорити не будемо. Але настільки вільно атака Десна не почувалася проти жодного суперника в топ-6, якщо брати гру з рівними складами.
Чернігів, який не надто активно пресингує, на диво вміло затискав Київ у свої пастки. Крім згаданого дуету, втрачали м'ячі в центрі поля Шепелєв і Андрієвський, не були взірцем точності Циганков з Вербічем, а це все вкупі ніби помилка старого-доброго ліберо – страхувати ж абсолютно нікому, крім воротаря! Шабанов увесь матч розривався за двох, а то й трьох, тож фінальна помилка, коли випустив Гітченка в повітрі, геть не здивувала.
Каргбо відзначився хіба автоголом, Русин навіть у найпровальніші моменти не міг зіграти так зле. Однак у цій команді будь-який нападник, крім Бєсєдіна, загубиться. Атакувальним хавбекам банально простіше самим організувати і завершити момент, ніж знайти центрфорварда. Де Пена, звісно, традиційно був одним з найкращих після заміни – не лише ті самі «очі, що горять», а й чергова результативна дія, гострота, ризик, пошуки нових цікавих рішень. А ось Дуелунд геть розчинився, навіть неоднозначні Андрієвський і Шепелєв виглядали цілісніше на позиції №8. Міккель дуже багато помилявся і віддавав пасів супернику.
У цій поразці склалося так багато різних факторів, що уникнути ідеального шторму просто неможливо. Один з гравців став жертвою ще до початку гри. Франа Соля навіть у заявку не внесли. Інші будуть покарані вже найближчим часом. Комусь дістанеться настільки жорстко, що чернігівський бій може стати останнім «бенефісом» у київській команді. Михайличенко знову не має поля для маневрів, відставка стала трохи ближчою. Мабуть, цим стресом і викликані якісь не зовсім адекватні наїзди на суддівську бригаду Монзуль, яка сьогодні якраз відсудила без будь-яких питань, максимально непомітно і відсторонено.
Вербіч з Циганковим разом – супер на атаку, але з величезними проблемами захисту?
Уже не вперше помітний дисбаланс між обороною і нападом, коли на полі провідні вінгери Динамо. Після того, як до них і Буяльського з виходом на заміну Де Пени відправили ще й Дуелунда, ріка моментів раптово пересохла. Від Шабанова, Кадірі та Караваєва толку було мало, тож Сидорчук намагався просувати м'яч вперед за всіх, навіть створив чудовий момент. Зате інших хавбеків так тягнуло вперед, що тягати рояль виявилося нікому. На цьому фоні постійні втрати Циганкова і Вербіча змушували багато сил віддавати у пресингу, який сьогодні надто часто був лише імітацією або завершувався дальніми передачами суперника, які провокували пожежі біля володінь Бущана.
Київські креативники грали настільки пасивно і не сконцентровано, як суботній Шахтар проти Зорі. Та якщо донеччани можуть собі дозволити розслабленість після здобуття золота, то Динамо має віддаватися за свого тренера і путівку в ЛЧ. У голову навіть закрадаються нехороші думки, що команда не дуже засмутиться умовній бронзі разом з відставкою штабу Михайличенка. Хоча це так, з розряду гадання. А ось що точно є проблемою киян, то це вигляд Циганкова і Вербіча під таким навантаженням. Коли команда збалансована і захисники та опорники витягують підбирання, перехоплення і відбирання, вони виглядають дуже актуальними.
Коли цього всього немає, починаються нерви, регулярні втрати і розмови з суддями замість прояву інших лідерських якостей. Плюс ті сили, які мали б витрачатися на креатив, йдуть на чорнову роботу, а за фізичними можливостями словенець та українець – далеко не титани. Матч із Зорею, де можна було вкластися у 30 хвилин проти вимученого суперника, ідеальний взірець успішної моделі. Так, Віктор у Чернігові оформив свій третій дуплет у чемпіонатах України, але його другого взяття воріт потрібно було чекати 82 хвилини. Та й хтозна, чи відбулося б воно, якби Десна так глибоко не сіли у свій штрафний. Більшість іншого часу Циганков виглядав відірваним від команди десь так само, як Каргбо.
Захмарна кількість браку то з його боку, то у виконанні партнерів, змушувала Віктора багато енергії віддавати оборонним зусиллям, а в цьому плані навіть Цітаішвілі останнім часом цікавіший буде. Та з чемпіоном світу знову біда – важкуватий матч на полі Зорі та не дуже переконливий тайм проти Колоса, схоже, знову відсунули його у глибокий запас. І тут напрошується порівняння з Коноплею. Юхим теж нерідко помиляється, але Рябоконь продовжує йому довіряти, і сьогодні орендований захисник Шахтаря відіграв дуже продуктивну зустріч у плані боротьби і навантаження Циганкова.
Рябоконь виграє тренерську дуель, мотивує Шахтар і готує шоу на фінал сезону
Уперше в історії Десна зганьбила Динамо в Чернігові. До того були лише виїзні перемоги київського клубу. Такі доволі впевнені за грою, із запасом міцності. Причому ще зовсім ж недавно. Рябоконь змусив суперника танцювати під свою дудку і витиснув максимум з актуальної ситуації, залишивши свою сенсаційну команду в темі щодо боротьби за медалі. Мінус 17 від Динамо до чемпіона України означає одне - Шахтар перебуває на відстані перемоги від історичного фіаско свого вічного суперника. Лише двічі в елітному дивізіоні української першості відрив становив більше за 13 очок. Лобановський досі зберігає рекорд (плюс 18 у 2000 році), Сьомін відразу за ним (+15 у 2009-му).
Це така додаткова інтрига для донеччан перед Класичним, яке для них не таїть жодної турнірної мотивації. А ось Динамо треба брати очки, ой як треба. Зоря цілком здатна перемогти Олександрію, а Десна – Колос. Якщо ж за таких розкладів кияни програють свій матч Шахтарю, знову опустяться на 4-е місце. А в Динамо не буде дискваліфікованих Шепелєва і Шабанова, з великою імовірністю і травмованого Миколенка. Схоже, фінал сезону таки буде спекотним і з настільки безвольним настроєм киян може подарувати сюрприз у вигляді неочікуваного володаря путівки у кваліфікацію Ліги чемпіонів.