Динамо: коли найкращі рішення – не панацея
Олексій Михайличенко у матчі проти Ворскли реалізував увесь starter-pack бажань вболівальників та журналістів протягом останнього місяця: Де Пена в старті, Вербіч на вістрі атаки, Сирота в захисті, Циганков посилює гру в другому таймі, Караваєв і Кадірі – на лавці для запасних. Всі вони реально «тащили» в попередніх матчах – в активі перших трьох прізвищ організацію голів Шахтарю, Віктор клав дубль Десні (один гол – з пасу де Пени), уругваєць і словенець заробляли пенальті з Колосом і асистували із Зорею, тощо. Це реально одне з найкращих поєднань футболістів Динамо прямо зараз.
В матчі з Ворсклою історія успіху повторилася: Де Пена та Вербіч стали співавторами голу киян і приклали ногу до більшості моментів Динамо, Циганков двічі виводив Шепелєва сам на сам, Сирота пробивав під поперечку і мало що дозволяв біля власних воріт – втім, саме Сирота програним спринтом подарував Ворсклі стандарт, після якого сталася гольова атака. Беньямін же діяв круто, але в значній кількості епізодів йому не вистачало якогось нападницького хисту – десь словенець не встигав пробити, десь заважав офсайдом, десь необачно йшов на кількох захисників. Вербіч не раз говорив, що це не рідне його амплуа і що йому так некомфортно, хоча при цьому в якості центрфорварда він виглядав найкраще серед конкурентів. Але Беньбямін все одно не нападник.
Циганков після потужного початку дещо розчинився на полі, і тільки до Де Пени питань не виникає. Втім, проблеми у грі динамівців при такій глухій обороні Ворскли і при такому неоднозначному суддівству не мають дивувати – кияни домінували, забивали й змушували Різника виконувати суперсейви. По суті, Динамо з 20-ї до 120-ї хвилини практично нічого й не дозволило супернику, але коли за дві години така солідна перевага вилітає у повітря, а матч завершується нервовою серією пенальті – це тривожно.
Будемо відвертими: Ворскла – це далеко не найкращий колектив навіть другій шістці, в ньому немає вишуканих тактичних рішень, футболістів-діамантів та переваг над топами. Навіть Юрій Максимов ні на що не сподівався у фіналі, заявляючи, що вся надія у нього на шальний гол та гру на відбій. Звісно, будь-яка команда здатна налаштувалися, забити й закритися на дві години, давши фантастичний бій, але ця історія в матчах киян повторюється вже не один раз. Динамо і з Десною, і з Колосом домінувало на останній третині, але не настільки, щоб суперник не міг відбитися; «біло-сині» не душили андердога, не змушували його структуру розвалюватись, не дотискали й дозволяли собі втрачати ініціативу. Серйозно, Ворскла забрала старт першого тайму, активно почала другий, а в овертаймах взагалі виглядала рівною киянам.
Епізодично позиційний наступ Динамо виглядав симпатично. Команда непогано розтягувала лінії полтавців, створювала чисельну більшість на флангах, частенько віддавала дуже своєчасні вертикальні передачі під грамотні вривання – атаки з голами Вербіча та Шепелєва в цьому плані були показовими. Втім, такі дії не набули постійного характеру. У киян все це виходило час від часу, але здебільшого Ворскла встигала перебудовуватись.
Не віриться, що Шахтар у фіналі не розібрав би таку Ворсклу хвилини до 60-ї. Динамо ж навіть у найкращому складі грало проти дев'ятої команди УПЛ внічию протягом двох годин, вигравши Кубок в лотерею при великих шансах зганьбитись. Підопічні Олексія Михайличенка, звісно ж, заслужили на перемогу, але не таких важких звитяг очікують фани киян в матчі проти середняків другої шістки.
Ворскла – молодці
На відміну від динамівців, ворскляни зробили рівно те, що і вимагалося при їхньому рівні – активно розпочинали тайми, шокували раннім голом, агресивно пресингували й вилітали у розкішні контратаки, допоки були сили, після чого закривалися всією командою. Причому полтавці не збиралися просто чекати свистка – ні, команда навіть у найбільш скрутних епізодах нав'язувала шалену боротьбу за кожен м'яч, намагаючись вилетіти в контратаку. Таким діям дещо бракувало системності, тож контрпресинг Динамо впорався, але на всі перехоплення та відбирання гранду доводилось витрачати сили, час і територію.
Підопічні Юрія Максимова залишали супернику мінімальний проміжок часу, в якому був шанс розірвати оборону – киянам потрібно було демонструвати клас і вирішувати епізод одним пасом, рухом чи ударом. У Динамо з цим не все гладко, а будь-яке затягування атаки призводило до її зупинки. Разів п'ять «зелено-білих» шикарно підчатували на помилках, але цього можна було очікувати; заслуга ворсклян полягає в тому, що оборону не підчатували разів п'ятнадцять.
Індивідуально хочеться відзначити чорношкіру групу гравців Ворскли – вони частенько помилялися в тактичному плані й запороли не одну контратаку, але залишалися найбільш помітними як попереду, так і позаду. Кане, Якубу та Луїзао продемонстрували хорошу фізичну підготовку та швидкість, летіли на кожен м'яч і створювали моменти, а Альюн, попри помилку на старті, перехопив, виніс і заблокував усе, до чого можна було дотягнутися довжелезною ногою. Дещо не сподобались дії Кулача, який отримав мінімум три хороших передачі на ударну позицію й не зміг підлаштуватися під м'яч. В таких матчах форвард з таким досвідом і технікою повинен «вирішувати».
Загалом, Ворсклі можна поаплодувати за хороший фінал. Команда тримала інтригу й билася до самого кінця, шикарно стріляла з пенальті, робила спроби перехопити ініціативу й просто давала грі необхідний нерв – такі матчі не соромно комусь показати, на відміну від щорічного виносу тіла у попередніх п'яти фіналах. Мо-лод-ці.
Різник – супертоп, але з Ісенком вчинили неправильно
Героєм зустрічі, безумовно, став 21-річний голкіпер Ворскли – Дмитро Різник. Хлопчина заслужив свій фінал блискучою грою на лінії у чемпіонаті та в півфіналі, і вже на 20-й секунді врятував полтавців врятував при виході Буяльського віч-на-віч. Коли воротар так рано вступає в гру, він дуже швидко вмикається в гру й може зловити кураж – саме це і сталося на ОСК Металіст.
Крім вчасного ривка проти Буяльського, Різник виконав ще п'ять сейвів – і яких! Сирота бив метрів з шести під поперечину, Вербіч розстрілював у дотик з лінії воротарського, Шепелєв пробивав з мінімальної дистанції з рикошетом у протихід, а ще були два удари з дистанції під дальні стійки – Дмитро тягнув усе, навіть вибиваючи м'яч ногою, завалившись на коліно. Крім того, в активі голкіпера ворсклян кілька дуже важливих перехоплень, а один із виносів у красивому стрибку навіть започаткував контратаку Ворскли. Зрештою, Дмитро парирував непростий пенальті Миколенка – а цей удар, між іншим, мав стати переможним.
Різник, вочевидь, зіграв найкращий матч у своїй кар'єрі. Вихід Ісенка замість нього на серію пенальті здавався несправедливим – а уявіть, якби Павло знову витягнув Ворсклу? Знову б всі говорили про геній Юрія Максимова, а блискучу гру Різника відзначили б в один коротенький рядок. Втім, ситуація все одно некрасива, адже Ісенку публічно пообіцяли заміну під пенальті – юнак чекав на неї, розминався протягом матчу й вже був готовий виходити. І тут головний тренер витрачає його слот на вихід Баєнка, хоча разом з ним міг випустити й Ісенка.
Найбільш некрасивою ситуацію робить коментар Юрія Максимова:
«Залишалося десять хвилин, попросив заміну Руслан Степанюк. І ми вже випустили захисника, хоча могли б і воротаря поміняти. Але десять хвилин, знаєте, десь випустили, десь пропустили – тому б картав себе. А так, як воротар стояв у нас нормально, то не хотіли вже міняти».
Таке бачення ситуації є однією з причин, чому Юрія Максимова найближчим часом не погукають у Динамо. В Полтаві він – авторитарний диктатор і напівбог, який сьогодні слово дав, а завтра забрав, але у великому клубі такий вчинок знищив би атмосферу. Дипломатичність – не козир Юрія Максимова, та і з обережністю він, можливо, і перегнув. Залишається сподіватися, що історія стане для нього уроком, і більше ніяких обіцянок 16-річним футболістам на фінал Кубка він не даватиме.
Ну а Павла слід привітати зі знайомством із дорослим світом – на жаль, він такий. Нехай це «кидалово» від тренера буде єдиним у його кар'єрі.
Скандальний арбітраж?
Бригада Катерини Монзуль відсудила обидва півфінали й отримала призначення на фінал – і це на тлі усіх скандалів, пов'язаних з її рішеннями у 2020 році. Із введенням VAR арбітрок немов підмінили; головна по п'ять хвилин дивиться відеоповтори й приймає неоднозначні рішення, а лайнсвумен та відеоасистент часто дають неправильні сигнали. Деякі клуби та експерти вже почали асоціювати Монзуль зі змовою арбітрів на користь Динамо, але у фіналі від її дій постраждали саме кияни. Але чи постраждали?
Одразу розберемо найбільш важливий епізод зі скасованим голом Шепелєва. Лайнсвумен одразу підняла прпорець, а Віталій Романов (найкращий арбітр року за версією автора) за пультом VAR швидко підтвердив рішення – і вже ця швидкість роботи натякала, що істерити киянам не варто. Дійсно, на відео помітно, що Вербіч перебував у активному положенні поза грою – Беньямін йшов на передачу, відтягував увагу голкіпера, блокував захисника і, можливо, навіть зачепив м'яч. Схоже, це офсайд на 200% – в Іспанії голи скасовують при перебуванні в офсайді й при цьому на траекторії польоту м'яча, навіть якщо ти стоїш у метрах восьми від воротаря й не береш участь у епізоді. Тут же був, так би мовити, фулл-контакт.
На 33-й хвилині у штрафному Динамо в боротьбі з Кендзьорою падав Кане. Монзуль наказала грати далі – і мала рацію, адже Ібрахім падав сам. Але й тут постають два питання: чому він не отримав жовту за симуляцію, як Вербіч і Буяльський в другому таймі? І чому тут немає пенальті, якщо є формальний привід – рука на футболці Кане? У матчах Динамо проти Колоса та Зорі проти Олександрії були схожі епізоди (але там сильно тягнули за футболку) – за них призначили пенальті.
А от, власне, і симуляції Вербіча та Буяльського. З першим точно все по ділу, хоча ставити жовту за симуляцію не у штрафному – не такоє. Але якби з цього штрафного забили?
Щодо Віталія, то там явно не було фолу, але за футболку тримали, і легенький контакт корпус в корпус, схоже, був. В останніх турах за це могли призначати пенальті, а тепер це вже стало симуляцією. Абсурдненько, але загалом епізод робочий.
Ще був цікавий епізод і Шабановим та Чеснаковим. На 60-й Чеснаков зніс Буяльського на протиході – Віталій тримався за кадик, зіткнення було жорстким. Фол, але без жовтої. На 79-й Шабанов зніс Луїзао у схожому стилі, але отримав жовту. Багатьом ці моменти здалися однаковими: Володимир не грав ліктем (він опущений) і не зривав потенційно небезпечну атаку – Артем також не діяв грубо. Наскільки ці фоли тягнуть на статус тактичного та попередження? Здається, що обидва.
Більше питань у вболівальників має виникати до арбітринь на бровці. Довгий час вони працювали більш-менш нормально, але в овертаймах одна з них відверто поплила – так, двічі поспіль явний вихід м'яча від футболіста Ворскли залишався непоміченим, тож Динамо не отримало два зайвих кутових. Якщо згадати попередні матчі за участі цієї бригади, то там будуть помітними шалені проблеми з роботою лайнсвумен – ось так, наприклад, знайшли офсайд у Шепелєва в Класичному.
Лучано Лучі щось активно занотовував. Загалом же, особисто Катерині Монзуль за фінал можна поставити за роботу «четвірку з мінусом» або «трійку з плюсом»: вона не дивилася повтори цілий день і не допускала критичних помарок, при цьому кілька разів класно розібравшись – але в ряді дрібніших епізодів питання до неї виникали серйозні. Так чи інакше, футболісти Динамо занадто багато істерили в цьому матчі – зрозуміти їхні почуття можна, але по факту реально слабко зіграли лайнсвумен. І то – не протягом всієї гри, а лише наприкінці.
Словом, ніхто нікого не вбивав. Просто коли граєш 1:1 проти дев'ятої команди чемпіонату протягом двох годин, будь-яке рішення арбітра не на твою користь тільки дратує. Це нормально, але конкретно в фіналі до суддів питань не так багато, як здається.