З однією поправкою: гроші мають бути в розумних людей. Саме тому футбольний Кубок чемпіонів дістався цього року не найбагатшим, а тим, хто вміє правильно їх витрачати.
Говорити про тактику гри найсильніших футбольних команд світу немає сенсу. Сучасні технології миттєво роблять будь-яку тренерську знахідку загальнодоступною. Тому всі команди, що потрапили до числа восьми найсильніших у цьогорічній Лізі чемпіонів з футболу, грали тактично однаково. А ось нещасною, як сказав би Лев Толстой, кожна із команд, що програла, була по-своєму.
Перед фіналом усе складалося на користь чемпіона Франції. У складі команди «Парі Сен-Жермен» був найсильніший футболіст сучасності — Кіліан Мбаппе. Здавалося, що ще треба парижанам, аби спокійно зустріти старість, перепрошую, виграти нарешті головний клубний трофей світового футболу? Але власникам клубу цього було мало. Поряд із Мбаппе грав один із найдорожчих футболістів світу Неймар. І саме це зумовило поразку.
Сказати, що нинішня «Баварія» — це футбольна машина, значить, не сказати нічого. Тому що такі машини німецькі тренери серійно клепають по всьому світу — від Ліверпуля, де трудиться тренер Юрген Клопп, до Парижа, де працює тренер Томас Тухель. Але німецька версія цього разу виявилася кращою. І провини згаданого Тухеля в цьому немає.
Тренер Парижа у фіналі Ліги чемпіонів не міг зняти з гри Неймара, який більше заважав, ніж допомагав команді. Так само, як перед цим тренер «Барселони» не міг замінити Мессі. А от тренер «Баварії» не мав таких проблем. За потреби він замінив би кого завгодно. Тому німецький чемпіон увесь матч мав чисельну перевагу. Коли режисер трансляції показав Неймара, який неспішно гуляв футбольним полем, доки його партнери відчайдушно боролися за м’яч, стало очевидно: «Баварія» переможе. Тому що, крім чисельної переваги завдяки «гуляючому» Неймару, німецькі чемпіони мали воротаря Мануеля Ноєра, який не лише відбивав «мертві» м’ячі, а й традиційно грав «останнього захисника».
Знаєте, що нині обговорює футбольний світ? Перемогу «Баварії», що стала найсильнішим клубом світу? Нічого подібного. Всі обговорюють імовірний перехід Мессі з «Барселони» до «Манчестер Cіті». Дарма, що обидві команди провалили сезон, а Мессі цілком очевидно прямує «з ярмарку». Головне — це гроші, що крутяться навколо цього переходу.
Тож маємо конфлікт, який рухатиме світовий футбол у найближчій перспективі. З одного боку, «грошові мішки», готові витрачати на свої «футбольні іграшки» мільярди, з другого — власне, футболісти й тренери, які щораз доводять, що гроші вирішують далеко не все.
Нинішня «Баварія», перепрошую за порівняння, схожа на «Десну» з Чернігова. Обидві команди мають потрібну матеріальну базу, але не можуть запрошувати найкращих. Тому грають за рахунок амбіцій тренерів і футболістів, яких не оцінили належним чином і які повні сил довести, що вони не гірші за тих, за кого заплатили більше.
Не будемо романтиками — кожен гравець «Баварії» готовий хоч тепер проміняти славу переможців Ліги чемпіонів і шалені гроші на шаленіші гроші, що їх платять у командах, які вони перемогли. Так само кожен гравець «Десни» хоч завтра перейде до «Шахтаря» чи «Динамо». Та чи запросять? Тому маємо абсурдний результат: гроші програли й водночас виграли. Бо за ними майбутнє.
І наостанок ще кілька думок, навіяних фіналом Ліги чемпіонів. Колись давно, на зорі становлення сучасних телекомунікацій, усі передачі по радіо були «живі». Коли треба було передати концерт чи оперу, перед музикантами ставили мікрофони — і звук ішов прямо до радіослухачів. Те саме було попервах і з телебаченням. Аж доки не з’явилася техніка для якісного запису звуку та зображення. Після цього на радіо вмикали потрібний запис, а на телебаченні артисти відкривали рота, зображаючи заздалегідь записані співи. Якість звуку була набагато краща, а ось відчуття мистецтва кудись зникло. І від фонограм почали потроху відмовлятися.
Фінальний етап Ліги чемпіонів 2020 року на порожніх аренах Португалії нагадав Україну. Бо це для тих команд, що десятиліттями збирають на своїх матчах повні стадіони, гра без глядачів є чимось неприродним. Для нас це все — глибоко своє і рідне. Знайдіть в YouTube запис будь-якого матчу між українськими командами і побачите: ми, як виявилося, давно випередили футбольну Європу. У нас уже який десяток років на футбольні матчі не ходить ніхто, крім безпосередніх учасників, їхніх друзів, родичів і журналістів. А тепер для них ще й фонограму галасу повного стадіону вмикати можна.
Николай НЕСЕНЮК