Життя показало, що нервували «Гірники» не дарма. З румунським тренером в «Динамо» повернувся здоровий глузд, кожен футболіст знайшов в собі приховані резерви. Такий суперник неймовірно небезпечний, адже він здатний дивувати на полі навіть сам себе, як це недавно сталося на «Камп Ноу».
Про однополюсну УПЛ, де був «Шахтар» та решта, пора забувати. Для гравців «Динамо» це новий досвід, вони ним натішитися не можуть. Рік тому Шапаренко не списував тільки ледачий, а сьогодні він - надія українського футболу.
І тільки для самого Мірчі Луческу нічого нового в тому, що відбувається, немає. Він уже давав схожий концерт на початку століття. Були там і сварки, і ненависть, і гучні заяви, і ще більш гучні перемоги. Це ж не жарт - перейти від одного стамбульського гранда до іншого. Для цього характер потрібен, ті самі cojones, які так любить показувати Сімеоне. Містер брудні жести не повторював, але й без того ясно, що вони у нього міцні.
***
Коли Fanatik в 2010 році запитав у вболівальників, яку подію вони вважають найгіршою для турецького футболу в новому столітті, то відставка Луческу з «Галатасарая» виграла з великим відривом, набравши 42% голосів.
Її абсурдність була воістину легендарною. Ті два сезони з Мірчею так і залишаються найкращими в новітній єврокубковій історії «Левів», проте це не зупинило президента Езана Канайдіна, який погнався за журавлем в небі, повернув Фатіха Теріма і програв. Це взагалі характерно для Сходу - переоцінювати своїх і недооцінювати чужинців.
Луческу нічим не заслуговував такого ставлення. Румунський тренер без розкачки виграв з командою Суперкубок УЄФА, перемігши «Реал» в додатковий час завдяки дублю Маріо Жардела. За цим послідував чудовий виступ в Лізі чемпіонів, де турки навіть без проданого в Європу Хакана Шюкюра пройшли два групових етапи і дісталися до чвертьфіналу.
У першій групі «Галатасарай» залишив за бортом турніру «Монако» Марко Сімоне і Марсело Гальярдо, а також «Рейнджерс», де запалювали Джио ван Бронкхорст і Кенні Міллер. У другій - залишив не при справах Андрія Шевченка і його «Мілан».
Це був фантастичний успіх для клубу. Луческу вичавив максимум з кістяка майбутньої турецької збірної, яка в 2002 році виграє бронзу світової першості. Юміт Давала, Хасан Сас, Суат Кайя, Аріф Ердем - головне покоління в турецькому футболі, ні більше ні менше. Також румунському тренеру вдалося достукатися до чудового бомбардира Маріо Жардела, про чиї загули ходили легенди.
«Перш за все, Луческу - неймовірна особистість. У той же час він турботлива і розуміюча людина, говорить на декількох мовах і може порозумітися з різними гравцями. Мірча спілкується з футболістом, як зі своїм сином, і знає, що потрібно сказати, і коли це необхідно. Кожне його слово має відкластися в твоїй голові».
Теплі стосунки тренера і футболіста збереглися навіть через роки. Коли Луческу очолив «Динамо», Жардел був одним з перших, хто йому зателефонував, привітав і навіть запропонував допомогу кадрами.
Ну і, звичайно, Георге Хаджі. У Стамбулі Мірча застав Карпатського Марадону, коли йому було вже 35 років, але Містеру вдалося налаштувати ветерана на фінальний ривок. Ймовірно, він просто знав його краще, ніж будь-хто інший. Вперше вони зустрілися ще в 83-му, коли Луческу викликав 18-річного Георге в збірну; потім разом запалювали в італійській «Брешії». У «Галатасараї» нічого не змінилося: Луческу вичавив з Хаджі 11 голів в чемпіонаті і 2 в Лізі чемпіонів у ворота «Мілана» і «Монако». Маестро пішов так, щоб це запам'ятали, і залишився за це вдячний.
«Тренер був дуже вимогливим, але в той же час ніби батьком для всіх нас. І особливої різниці я не помічав - Луческу був однаково успішним і в клубі, і в національній команді. Скрізь поводився однаково і завжди точно знав найбільш підходящу позицію на полі для будь-якого гравця».
***
Чвертьфінал ЛЧ і друге місце в Суперлізі - непогані показники для першого сезону, і Луческу міг сподіватися, що далі буде ще краще. Однак восени 2000 року почали надходити погані сигнали.
На стамбульській біржі стався обвал, за місяць інвестори вивели з країни 7 млрд доларів, і Туреччина запросила допомогу від МВФ. Грянула фінансова криза, і для клубного футболу це означало кінець достатку і розкоші, в яких Суперліга купалася в другій половині дев'яностих. З «Галатасарая» майже відразу втекли всі - від суперзірок Жардела і Таффарела до юного Емре Белозоглу.
Довелося Луческу йти all-in і звертатися до Сергена Ялчіна - яскравого плеймейкера, що славився бурхливим нічним життям не менше, аніж голами. Містер бачив в ньому наступника Хаджі, але багатьом вибір здавався надто ризикованим. У 2000 році Ялчіна активно переманював в «Ньюкасл» Боббі Робсона, але він не вилазив з казино, і угода зірвалася. Його спосіб життя вбивав в ньому футболіста.
Однак Луческу не вагався, немов знав все наперед. Ялчін тоді врятував для «Галатасарая» сезон - на куражі він навіть і здобув дві перемоги в груповому раунді ЛЧ, де турки сенсаційно залишили позаду грізний «Лаціо» зі Станковичем, Лопесом і Коуту. Нехай без закордонних зірок «Галатасарай» грав уже не так яскраво, зате додав в обороні і в останніх п'яти турах пропустив лише один м'яч. Золото Суперліги було здобуто взагалі без питань.
***
І ось на цьому місці Мірчу Луческу взяли і виставили з «Галатарасая», розірвавши контракт. І це навіть не стало сенсацією.
«Це моя доля, я вже стикався з подібним в Італії. У «Інтері» ми побили рекорд по голах за п'ять стартових турів, і до того ж в складній ситуації. Але я пішов через бажання президента Моратті найняти Ліппі. У «Галатасараї» я досяг справжнього успіху. Два роки ми кидали виклик європейським грандам, стали чемпіонами. Але я піду. Думаю, мене замінить Фатіх Терім, все вказує на це».
Частина уболівальників таке рішення навіть вітала - на їх думку, румунський фахівець грав надто обережно, від пічки. Це вже потім в Україні Луческу зарекомендує себе майстром атакуючого стилю. У «Галатасараї» йому закидали, що його футбол навіває сон. Хоча, якщо глобально, вся справа була в Терімі. Його кар'єра в Серії А не задалась, а відмовити місцевій іконі на «Алі Самі Єн» не могли.
Містер же незабаром з'явився в «Бешикташі» поруч з усміхненим президентом клубу Сердаром Більге. У «Орлов» на носі було сторіччя клубу, і вони найняли найбільш мотивованого фахівця в усій Туреччині, щоб зустріти його красиво.
Ситуація в тому «Бешикташі» була ще гірша, ніж зараз в «Динамо». Команда цілих шість років не могла виграти чемпіонат, і внутрішніх ресурсів для подвигу їй би не вистачило. Луческу довелося попітніти на трансферному ринку. Так за лічені тижні на «Іненю» з'явилися фактурний воротар Оскар Кордоба, центрбек збірної Бразилії Заго, хавбек-універсал Даніель Панку, бомбардир з «Марселя» Паскаль Нума. Всі ці гравці приходили заради Луческу і під Луческу. Але більше за інших - Серген Ялчін.
Фатіх Терім відмовився від нього в «Галатасараї», Зденек Земан вивів зі складу «Фенербахче», Мустафа Денізлі не бажав бачити в збірній, а Гордон Мілн без кінця штрафував в «Бешикташі», вимагаючи вчасно приходити на тренування. І тільки Луческу знайшов до Сергена підхід.
«Луческу - один з кращих тренерів в світі. Він досконально вивчає всі можливості гравця, щоб максимально ефективно використовувати його на футбольному полі. З ним наші команди були дуже успішними. За спиною Містера величезний багаж знань, і при цьому він чудова людина».
Сьогодні Ялчін сам тренує «Бешикташ» і не шкодує добрих слів на адресу колишнього тренера, під орудою якого нащупав стабільність і на полі, і в житті.
***
Звісно, було непросто. Товариські матчі показали, що «Бешикташ» жахливий в обороні. Велика кількість новачків вдарила по зіграності, і Луческу змінив модель гри з 4-3-3 на 3-5-2, щоб захищатися числом. Місце Кордоби на воротах не обговорювалося; в центрі оборони трійку склали Роналдо Гіаро, Заго і Емре Ашик; на флангах - «скажений Ібо» Узюльмез і Каан Добра, який до прийняття ісламу був поляком Романом Домбровським; в центрі поля пару опорних становили капітан команди Тайфур Хавутчу і Ясін Сюлун, яких доповнював один креативщик - Ялчін або Панку. Пара форвардів - Нума і Ільхан Мансіз.
За великим рахунком, нічого екстраординарного в цій команді не було, крім одного - вона взагалі не програвала. Після перемоги в 9-му турі в Денізлі Луческу пообіцяв, що «Бешикташ» покаже якісний футбол не раніше листопада, але це прозвучало, як насмішка. На той час «Орли» далеко відірвалися від всіх конкурентів і впевнено крокували Кубком УЄФА.
Восени 2002-го команда Мірчі Луческу здолала і «Галатасарай», який після повернення Фатіха Теріма якось закис. Ібрагім Узюльмез грав в футбол лівою, а права у нього була лише для ходьби, але того вечора на «Алі Самі Єн» він увірвався в штрафну і бахнув саме з неробочої ноги, заставши зненацька Фаріда Мондрагона. Луческу сяяв від щастя.
В результаті той «Бешикташ» програв лише раз - в 21-му турі в Діярбакирі. «Галатасарай» довго йшов ніздря в ніздрю, але такого темпу витримати не зміг.
Вишенькою ж на торті стала гра передостаннього туру. 25 травня команда Фатіха Теріма приїхала на «Іненю», але лише для того, щоб ще раз програти. Під завісу зустрічі, коли гості всіма силами пішли вперед, Серген Ялчін вибіг в контратаку і заставив кричати від радості мільйони фанатів. Той м'яч до сих пір вважається одним з найбільш впізнаваних у турецькому футболі.
***
«Бешикташ» ідеально відсвяткував сторіччя клубу. Луческу подарував приємні миті собі і не дуже приємні колишнім роботодавцям. Все складалося просто чудово. Але не довго.
Вказавши «Галатасараю» на його помилку, Луческу втратив концентрацію і випустив ситуацію зі своїх рук. Наступний сезон був не таким успішним, хоча теж увійшов в історію. Навряд чи на топ-рівні було багато матчів, в яких тренер забирав з поля команду після п'яти вилучень. Мірча зробив це, але пост все одно не втримав. Турки не вміють терпіти і чекати - ймовірно, тому їх футбольні успіхи завжди ефемерні.
Луческу ж знайшов стабільність по іншу сторону Чорного моря, де отримав довгоочікуваний карт-бланш на будівництво власної команди-мрії. Так з'явився «Шахтар», який ми знаємо - технічний, атакуючий, повітряно легкий. Повний антипод не тільки «Динамо», але навіть самого «Шахтаря» радянського періоду - кубкової команди з донбаськими трудягами в головних ролях.
Містер змінив український футбол, змусив думати ширше, бажати більшого, та коли після чергового півфіналу Ліги Європи «Шахтар» його звільнив, багатьом здалося, що все, the end. Але ми-то знаємо, що в «Галатасараї» влітку 2002-го думали точно так само.
Як вважаєте, сказати Палкіну, чим тоді все закінчилося, чи все ж не варто?