Об'єктивно кажучи, погодні умови та ступінь важливості результату зробили цей матч одним з найгірших по якості взагалі у всьому груповому турнірі Ліги чемпіонів. Темп гри був невисоким, одна з команд не пресингувала (Динамо), граючи у зональну оборону, але навіть у таких умовах обидві сторони мали дуже високий рівень браку у передачах. І Динамо, і Ференцварош були надто обережними, гольових моментів було обмаль.
Матч цілком відповідав статусу 1/16 фіналу Ліги Європи. Обидва колективи ростуть, але наразі командам Мірчі Луческу і Сергія Реброва нічого робити у Лізі чемпіонів, окрім отримання гравцями дуже важливого досвіду. Найголовнішим у цьому морозному протистоянні був результат. На щастя, його здобула українська команда і ми гарантовано маємо свого представника у весняних єврокубкових баталіях.
Команди у різному стані підійшли до свого фіналу у ЛЧ. Команді Сергія Реброва вдалося краще підготуватися у функціональному плані. У попередньому матчі чемпіонату Угорщини тренерський штаб Ференцвароша дозволив собі застосувати тотальну ротацію. У порівнянні з матчем проти Діошдьйора на поле НСК Олімпійський з перших хвилин вийшли п'ять нових імен, – до того ж, відразу чотири гравці основи у матчі чемпіонату були замінені в середині другого тайму.
У старті Динамо після матчу з Маріуполем було чотири заміни, але тоді, крім вимушеної заміни Гармаша, решта змін трапилися наприкінці поєдинку, а команда Луческу більшу частину матчу грала у чисельній меншості. Про не найкращий рівень інтегральної підготовки на передматчевій пресс-конференції казав і головний тренер.
За великим рахунком, функціональний стан команди у сукупності з турнірними розкладами (адекватні варіанти нічиї – 0:0, 1:1 та 2:2 були на користь Динамо) та погодними умовами і сформували план киян на гру. У матчах з Ворсклою та Ювентусом лідери УПЛ несподівано відмовилися від базових 4-2-3-1 та зональної оборони у структурі 4-4-2, увімкнули інтенсивний високий пресинг та перебудувалися на 4-3-3. Зараз, враховуючи складні умови (мороз) та свій функціональний стан після гри у меншості з принциповим суперником, Мірча Луческу повернувся до системи гри, яка на початку сезону приносила результат у матчах кваліфікації до Ліги чемпіонів з АЗ і Гентом, а також Суперкубку з Шахтарем.
Щодо складу киян, то єдиною несподіванкою була поява у старті Гармаша. Все ж таки, більш очікуваним був трикутник у середині поля Сидорчук, Шапаренко, Шепелєв. Але, тут мова йшла про функції травмованого Буяльського при 4-2-3-1, тому перевага була надана саме Гармашу, який з усіх півзахисників Динамо більше підходить для взаємодії у парі з форвардом при перебудуванні на 4-4-2.
На схемі усереднених позицій синім кольором позначені захисники, жовтим – півзахисники, червоним – нападники.
Усередненні позиції гравців
Після прояву поваги та довіри до Нещерета у матчі з Маріуполем, Луческу, як і обіцяв, повернув до складу основного голкіпера – Бущана. У парі центрбеків Забарний – Попов знову була перестановка. Цього разу Забарний зіграв правого центрального, а Попов – лівого. Стабільність з парою центральних захисників знову дозволила Миколенку зіграти лівого захисника.
У центрі поля Луческу повернувся до пари опорних з різними функціями – Сидорчук таШапаренко. Родрігес залишився на лавці, на позицію лівого вінгера з перших хвилин вийшов Де Пена. Позиції Циганкова і Вербіча зараз достатньо міцні.
Склад і схема Ференцвароша були достатньо передбачувані. «Фраді» влаштовувала лише перемога чи нічия, як мінімум, з трьома забитими голами. Звичайно, Сергій Ребров був обмежений у виборі стратегії. Він практично не мав вибору. Ференцварош приїхав до Києва забивати – при цьому забивати якомога більше. Гості були вимушені робити ставку на свій атакувальний потенціал. Структура 4-3-3 з Харатіним у опорній зоні, інсайдами і вінгерами у напівпросторах, висока лінія оборони та інтенсивний контрпресинг були обов`язковими умовами протистояння, продиктованими турнірним положенням.
Перебудова команд у позиційній грі: Динамо у захисті, Ференцварош в атаці.
Ференцварош дуже активно почав матч. У перші 15 хвилин гості мали беззаперечну ігрову і територіальну перевагу. У цей відрізок гри команда Сергія Реброва щільно притисла киян, а співвідношення володіння м'ячем складало 32,9% на 67,1%. Процент точності передач Динамо був дуже малий – 79% проти 90% у суперника.
Судячи зі слів головного тренера киян на післяматчевій прес-конференції, компактний низький блок 4-4-2 входив до його плану на гру, але у комплекті до зональної оборони мав бути швидкий вихід у атаки через короткі та середні передачі. Жертва територією та розрахунок на контратаки – цілком логічний розрахунок Луческу, але киянам не вдавалося розбивати пресинг суперника та розігрувати м'яч під тиском. При втраті Ференцварош швидко повертав собі контроль над м'ячем.
При всьому цьому не можна сказати, що перевага чемпіонів Угорщини призводила до небезпеки біля воріт Бущана. У першому таймі, мабуть, єдиний гольовий шанс забити гол мав Токмак на 25-й хвилині матчу. До небезпечного удару з-за меж штрафного призвів пресинг. Під тиском м'яч втратив Сидорчук. За великим рахунком, це була єдина індивідуальна помилка гравців Динамо. Надалі господарі діяли достатньо просто і надійно.
У позиційних атаках «Фраді» робили акцент на правий фланг
Десь після 15 хвилини матчу команда Луческу почала шукати альтернативні способи виходу у атаку і перешла на середні та довгі передачі. Перебуваючи під тиском, гравці Динамо без вагань почали просто виносити м'яч уперед, у зону діяльності Вербіча та Гармаша. Методи з довгими передачами працювали. Пресинг Ференцвароша дещо втратив свою ефективність. Динамо навіть виправило ситуацію з володінням м'яча.
Після перерви Динамо активізувалося, підняло лінію оборони та увімкнуло пресинг, але активності киян вистачило хвилин на п'ять. Забити не вдалося і господарі поля знову повернулися до першочергового плану.
Динамо продовжувало грати низьким блоком і виходило у атаку через довгі передачі. Перша половина другого тайму була найефективнішим відрізком Динамо у атаці (3:3 по ударах), але при цьому з 45 до 65 хвилини команда Луческу мала аномально низький показник точності передач – 57%. У Ференцвароша теж цифри були не вражаючі – 76%. Але ж це не кожна друга передача, погодьтесь. Звісно, ці 57% зумовлені не тим, що Динамо не могло зв`язати двох-трьох передач. Це лише говорить про манеру гри команди. «Біло-сині» свідомо намагалися шукати можливості для контратак через довгі закидання та переведення.
Перш за все, ця примітивна тактика у багатьох епізодах гарантувала збереження стрункості структури Динамо у фазі гри без м`яча – 4-4-2, тобто дозволяла витримувати компактність двох ліній та мінімізувати супернику умови для створення фазового простору (вигідних швидкоплинних ситуацій з виникненням простору між горизонтальними та вертикальними лініями). По суті, виноси Динамо робили пресинг Ференцвароша менш ефективним. При цьому, менш енергозатратними проактивні методи оборони команди Реброва не ставали.
Ференцварош мав кілька непоганих моментів, але половина ударів «Фраді» були з-за меж штрафного. Господарі були ефективнішими в атаці. Вони використали один з небагатьох своїх шансів, забивши гол зі стандартного положення. За півгодини до завершення матчу Де Пена подав зі штрафного, Кендзьора легким дотиком перевів м'яч на дальню стійку і Попов підтвердив статус аса повітряних боїв. Якщо у матчі з Ювентусом Денис відзначився кількома позиційними помилками, то у вирішальній грі першої частини сезону його вміння грати на другому поверсі зробило його справжнім героєм.
Цей гол прибив суперника. Так, деякий час угорська команда ще хаотично намагалася виправити ситуацію, але це було недовго. Моральні і фізичні сили швидко покидали гравців Ференцвароша. У останні півгодини матчу точність передач Динамо покращилась. Показник останньої третини матчу – 73% проти 74%.
Динамо Луческу привчило, що видає у матчах Ліги чемпіонів досить цікаві відрізки, але вболівальники та футбольна спільнота були незадоволенаі результатом кожного з п'яти попередніх матчів. На жаль, у вирішальній грі за євровесну команда Мірчі Луческу не вразила якістю гри, але у даному випадку команда здобула максимальний результат, виконавши чергове стратегічне завдання. Навіть при всіх своїх мінусах, наймолодша команда Ліги чемпіонів, з найменшою кількістю легіонерів у складі та найбільшою кількістю своїх виконавців заслуговує на схвальні відгуки.
У складі Динамо найбільшу кількість передач між собою зробили Забарний та Попов – 19. У Попова взагалі найбільша кількість точних передач у складі киян. Бущан. Забарний та Попов зробили по 6 точних довгих передач. При цьому, у Іллі лише один неточний лонгбол за матч.
У «Фраді» найбільший з`язок був між Двалі та Харатіним.
Щодо Ференцвароша, то це теж не чужа для нас команда. Ребров, Харатін та Зубков, який, до речі, був найкращим у складі «зелено-білих», змушують нас стежити за угорським клубом. Однозначно, це був найкращий матч команди Сергія Реброва у Лізі чемпіонів. «Фраді» додали у порівнянні з матчем другого туру. Перш за все, треба виділити прогрес у позиційній грі у атаці та проактивних методах оборони.
Сергій Костенюк