Цьогоріч нова порція героїв минулого повісила бутси на цвях. Хтось зав'язав із футболом через травми, хтось мав на те особисті причини, інші ж – лише офіційно підтвердили сумні здогадки. Представляємо символічну збірну гравців, які більше ніколи не вийдуть на поле в офіційних матчах. Тепер настав час благодійних поєдинків і переходу окремих зірок на тренерські лави.
Воротар – Ессам Ель-Хадарі
Найбільш віковим у символічній команді став 47-річний колишній голкіпер збірної Єгипту. Більшу частину своєї кар'єри, що розтягнулася на три десятиліття, Ель-Хадарі провів у складі єгипетського гранда – Аль-Ахлі. З каїрськими «червоними дияволами» він здобув 27 трофеїв, зокрема, 4 кубки Ліги чемпіонів Африки. Завершив кар'єру натомість у Ногумі з Гізи. Та головним досягненням голкіпера став рекорд чемпіонатів світу. На російському Мундіалі-2018 він вийшов у старті «фараонів» на матч групового етапу проти Саудівської Аравії у віці 45 років 161 день. І хоч Салах і компанія програли (1:2), але Ессам Ель-Хадарі парирував одинадцятиметровий і був одним із найкращих на полі.
Оборонець – Хав'єр Маскерано
Буремний 2020-й досвідчений аргентинець розпочав із повернення на батьківщину. До цього поза домівкою Маскерано провів 15 років ігрової кар'єри. Він не затримався у Корінтіансі, провалився у Вест Хемі та вийшов на топ-рівень у Ліверпулі Бенітеса. Далі був космічний період із Барселоною, де Хефесіто довелося перекваліфікуватися в центрбеки задля стабільного місця в основі «блаугранас». Китай, а потім і Естудіантес стали віддушиною Маскерано – тут він знов грав у середині поля. Рішення повісити бутси на гвіздок ветеран ухвалив без зайвих сентиментів. Він зрозумів, що банально не тягне й не захотів бути тягарем для «левів».
Оборонець – Венсан Компані
Гучне повернення до Бельгії легенди АПЛ торік ледь не обернулося фіаско. Розпочавши з позиції граючого тренера, Компані «організував» найгірший старт Андерлехта за понад 20 років і вже за місяць вирішив зосередитися на виступах на полі. Сякий-такий ефект зміна підходу дала – Андерлехт трохи покращив справи в чемпіонаті, та все ж фінішував 8-м і вдруге поспіль не потрапив до єврокубків. Сам центрбек встиг зіграти 15 матчів у чемпіонаті (1 гол) і в серпні остаточно повісив бутси на цвях. Керівництво «пурпурно-білих», однак, дало Компані ще один шанс – із серпня він знову заступив на посаду головного тренера брюссельців. Наразі Андерлехт – 4-й і має хороші шанси поборотися за титул.
Оборонець – Лейтон Бейнс
Корінний мерсисайдець завершив кар'єру після 13 сезонів у футболці Евертона. За цей час Бейнса кілька разів сватали до багатших клубів Альбіону, особливо до Манчестер Юнайтед. Та на Гудісон Парк уродженця містечка Кербі все влаштувало. Він був місцевим героєм, улюбленцем фанатів, нарешті капітаном «ірисок». Одного разу Бейнс навіть був близький до завоювання трофею, але мерсисайдці програли фінал Кубка Англії 2008/09 Челсі (1:2). Та й без цього 39 голів і 37 асистів Лейтона Бейнса роблять його найрезультативнішим в історії АПЛ. У вересні король лівого флангу Евертона розпочав шлях тренера в академії «ірисок».
Півзахисник – Габі Фернандес
Іспанський хавбек попрощався з футболом після вояжу на Близький Схід. Там Габі попрацював під крилом старшого колеги Хаві та поповнив колекцію колоритними трофеями з Катару. Найкращі ж роки Фернандес провів у рідному Атлетіко. З «матрацниками» півзахисник встиг здобути різноманітні титули – від чемпіонства в шаленому сезоні 2013/14 до двох кубків Ліги Європи та Суперкубка УЄФА. Типовий роботяга з команди Сімеоне зазвичай залишався непомітним на полі, та його внесок у звитяги мадридців неймовірний. Нещодавно Габі порівняв двох наставників і обрав філософію для себе. Чекаємо на Фернандеса на тренерській лаві?..
Півзахисник – Фернандо Гаго
На зорі ігрової кар'єри талановитого аргентинця порівнювали з легендарним Фернандо Редондо. Не дивно, що дуже швидко він опинився на Бернабеу. Та коли зараз звертаєш погляд на ігровий шлях Гаго, то не покидає відчуття недосказаності. Він ніби й зібрав непогану колекцію призів, проте так і не реалізував себе повністю. Причина банальна – травми, травми, травми. Не витримавши ритм Реала хавбек, здавалося, відродився в Ромі. Та далі обрав шлях повернення додому. У рідній Бока Хуніорс і Велесі лише зрідка Гаго нагадував юного себе. Зігравши ледь півтори сотні матчів за 7 років El Pintita вирішив завершити. Слушна та сумна думка водночас.
Півзахисник – Даніеле Де Россі
Корінний римлянин, який провів у системі Роми 19 років, змушений був завершити кар'єру за межами домівки. У цьому реченні – весь біль від неадекватного менеджменту «вовків» упродовж останнього часу. Де Россі заслуговував на те, щоб попрощатися з футболом на Олімпіко. За Рому він провів понад 600 матчів і виграв три трофеї – 2 Кубки і Суперкубок Італії. Та боси рідного клубу вирішили інакше. На Апеннінах хавбек не бачив змоги виступати в іншій футболці. Так виник варіант із легендарним клубом з-за океану. Але в Бока Хуніорс не склалося: травма, лише 7 матчів у всіх турнірах і неймовірна туга за домом. У січні Де Россі остаточно здався, а нині вже вчиться ремеслу тренера в Коверчано.
Вінгер – Андре Шюррле
Навряд хтось міг уявити одного з героїв ЧС-2014 у цій компанії так швидко. Та все ж Шюррле повісив бути на гвіздок у 29. Сам вінгер зізнався, що це рішення визрівало давно. Після поневірянь у Челсі він наче віднайшов себе у Вольфсбурзі. А от переїзд до Дортмунда став помилковим. Із 2016-го кожен новий сезон німця ставав гіршим за попередній. Від критики на батьківщині він спробував втекти в Англії та Росії. Та Фулхем не вдалося врятувати від вильоту, а жвавий старт за московський Спартак не отримав щасливого продовження. Попри ранній фініш кар'єри Андре Шюррле матиме моменти для теплих спогадів довгими зимовими вечорами. Дубль у ворота Бразилії на домашньому для пентакампеонів Мундіалі та асист у фіналі робить далеко не кожен...
Форвард – Маріо Гомес
Персональна історія німецького нападника гідна художнього фільму. Він доклався до сенсаційного чемпіонства Штутгарта в божевільному сезоні 2006/07 та поїхав підкоряти Мюнхен. Далі скуштував легіонерського хліба в Італії та Туреччині й вирішив проблему з голами у Вольфсбурзі. Нарешті в січні 2018-го Гомес повернувся до Штутгарта. Тут СуперМаріо провів 3 хороших (у гольовому плані) сезони, вилетів зі швабами з Бундесліги, за рік повернув їх в еліту й наче мавр із фразеологізму пішов. Колекція трофеїв Гомеса ще довго грітиме серце іспанського німця. Ложка дьогтю – неучасть форварда в тріумфальному для збірної Німеччини ЧС-2014 через травму коліна.
Форвард – Клаудіо Пісарро
Прізвище перуанського нападника автоматично асоціюється з Вердером. Він чотири рази переїжджав до Бремена та саме на Везері спочатку оновив німецькі рекорди та завершив кар'єру. Тим не менше, найбільше трофеїв Пісарро завоював із Баварією. У Мюнхені латиноамериканець провів 6 сезонів на початку 00-х, а в 2012-му повернувся ще на три. Це заклало ґрунт для персонального музею Пісарро, в якому потрібно знайти місце для шести чемпіонських медалей і приз переможцю ЛЧ 2012/13. У вересні Піцца став амбасадором Баварії і тепер періодично викликатиме потужну дозу ностальгії на офіційних заходах мюнхенців.
Головний тренер – Марчелло Ліппі
Серія А періоду свого розквіту має чимало героїв. Тренери – не виключення. Ліппі увійшов в історію із Ювентусом, із яким здобув усі важливі трофеї вдома та на євроарені. Та ще довго він залишався чужим для прихильників інших місцевих команд. Усе змінив один вечір – 9 липня 2006-го. Саме тоді збірна Італії під керівництвом ексцентричного алленаторе здобула жаданий Кубок світу. Власне вже тоді Ліппі міг завершувати кар'єру, оскільки осягнув ледь не всі висоти ремесла. І навіть фіаско «Скуадри Адзурри» на Мундіалі-2010 (італійці не вийшли з групи з Парагваєм, Словаччиною і Новою Зеландією) не затьмарив успіхів тренера. Із 2012-го Марчелло Ліппі провів понад сім років у Китаї й тепер може спокійно викурювати улюблені сигари Mercator на свята.