Команді Руслана Ротаня за останні два роки дісталося дуже багато критики. Чи дійсно він на неї заслуговує і чому отримав новий контракт на наступний відбір? Давайте спробуємо проаналізувати разом, коли емоції від попереднього циклу вляглися, а новий відбір ще не стартував.
Ротань очолив збірну України U-21 наприкінці 2018-го. Було зрозуміло, що за півтора відбори Олександр Головко вже вичерпав себе, виникла потреба нового наставника для молодіжної команди. Головне питання до попереднього тренера – принципи побудови гри «молодіжки» та національної команди були різними. За своєю структурою – різні команди. Шевченко хотів бачити у молодіжній збірній свого однодумця, який допомагав би адаптувати молодих гравців до принципів національної команди.
Власне, у Ротаня не було ніяких конкурентів на цю посаду. Після перемоги на молодіжному чемпіонаті світу почалися розмови, що U-21 повинен очолити Олександр Петраков, бо він добре знає гравців 1999-2000 років народження. Але ніяких інших передумов для такого рішення не було.
Припускаю, що з Петраковим «молодіжка» виграла б не дуже складну групу відбору до Євро-2021, але питання тут трохи в іншому. Збірна U-21 головним принципом для себе бачить адаптацію гравців до стилю національної команди. Результат – важливий, але він не головний. Умовно кажучи, у 2009 році команда Юрія Калитвинцева виграла домашній Євро серед 19-річних. Був шикарний вибір гравців 1990 року. З них одиниці змогли стати успішними у дорослому футболі.
Перемоги важливі для кожної збірної, але молодіжний та юнацький футбол повинен базуватися на принципах розвитку гравців та їхнього переходу в дорослий рівень. Всі ці інститути молодіжних команд, власне, для цього працюють. Якби у 2019 році Франція привезла всіх гравців, які могли грати за віком, то переможець молодіжного чемпіонату світу був би відомим ще до старту турніру.
Інститут молодіжних команд також є трампліном і для розвитку тренерів. Становлення футболістів відбувається у клубах. Тренер збірної у глобальному плані нічого не може змінити. Він працює із наявним матеріалом. Зрозуміло, що для інституту збірних важливими є тактичні моменти, психологія і тому подібне. У молодіжних командах тренер має виконувати поставлені перед ним завданнями, але й вчитися та розвиватися.
Власне, так відбувається і з Русланом Ротанем. До приходу у «молодіжку» працював кілька місяців асистентом головного тренера в Олімпіку. Йому був потрібен час на отримання досвіду. Багато чого в цьому плані було зроблено, коли залишили в тренерському штабі помічників попереднього наставника – Василя Кардаша, Олександра Мелащенка та Віталія Реву. Вони мали передати досвід роботи саме із молодіжною командою. Але цього виявилося замало. Старт відбору українці провалили. Домашня поразка від фінів та два програші прямим конкурентам – Румунії та Данії. Фактично, у першому колі стало зрозуміло, що збірна не зможе претендувати на Євро.
Цей досвід пішов Ротаню на користь. Друга частина відбору пройшла більш успішно. Тренер вже отримав досвід, а ми – нову команду. Тільки наприкінці матчу українці втратили перемогу в Данії. Взяли реванш у румунів за розгром у першому матчі. Помстилися Фінляндії за поразку у першому турі. Навіть замайоріли перспективи поборотися за 2 місце із румунами, але поразка у Північній Ірландії перекреслила всі шанси.
Вагомою проблемою для «молодіжки» у цьому відборі була відсутність кадрової стабільності. Травми, виклики гравців у національну команду не дозволили Ротаню мати кістяк із зіграних виконавців. Фактично, перед кожним відбірковим матчем йому належало будувати нову команду.
Чи заслужив Ротань на таку критику? Безперечно. Але це повинна бути конструктивна критика. Український футбол ще не має такого рівня, щоб кожного року претендувати на путівки до фінальних форумів. Так, у нас була команда, яка виграла чемпіонат світу серед 20-річних. Але це була тренерська команда, з поглядом на футбол від Олександра Петракова. Базові принципи цієї команди не збігалися із принципами національної збірної. Тому апріорі Ротань був приречений на руйнування старої моделі і побудову чогось власного, ближчого до колективу Шевченка. У цьому й суть його запрошення. Не можна за місяць чи трохи більше побудувати якісну команду. Гравці і тренер повинні притертися один до одного.
Я вважаю, що продовження співпраці із Ротанем – це логічний крок. Навряд чи є можливість запросити когось кращого. Упродовж двох років він отримав величезний досвід на своїй роботі. Звичайно, що у наступному відборі це вже буде інша команда. Руслан Петрович працює точно не гірше, ніж двоє його попередників.
Проте наступний відбірковий цикл має стати останнім для тренера біля керма «молодіжки». За 4 роки він отримає весь можливий досвід на цьому рівні. Якщо нічого не вийде у плані гри та результату – потрібно шукати більш амбітну людину. Якщо все буде добре, то варто робити наступний крок у тренерській кар’єрі. Молодіжна збірна може дати певний імпульс, досвід, але потрібно вчасно перейти на інший рівень, щоб не втратити прогрес.
Якщо жеребкування до Євро-2021 було для «молодіжки» сприятливим, то жереб до Євро-2023 вже не пожалів команду Ротаня. У суперниках – Франція та Сербія, непроста Північна Македонія, Вірменія та Фарерські острови. Кадровий потенціал молодіжної збірної Франції дуже високий. Минулого року французька «молодіжка» оцінювалася Transfermarkt у 442 млн євро. При тому, що Мбаппе та Камавінга – вже гравці національної команди. Це ще мінімум 200 млн євро. Наступне покоління французів не менш талановите. Атакувальний півзахисник Ліона Раян Шеркі (17 років) вже оцінюється у 25 млн. Тоді як уся молодіжна збірна України – у 24,9…
Серби завжди мали сильні молодіжні команди. Для них це – золотий час, коли найбільші таланти ще перебувають на радарі європейських клубів. Найголовніший із них – 18-річний вінгер Партизана Філіп Стевановіч.
Шансів посісти перше місце у нас дуже мало. Маємо боротися із сербами за другу позицію. Багато чого залежатиме від очних матчів + не потрібно втрачати очки проти Вірменії, Фарер та Північної Македонії.
Посипати голову попелом не варто. Зараз молодіжний футбол перебуває під великим впливом коронавірусу. Навідміну від дорослого, тут багато чого скасували. Десь збився перехід гравців із покоління у покоління. Зараз тренерам команд U-21 точно не позаздриш. Може, це буде плюсом, бо у каламутній воді можна виловити велику рибу. Головне – вірити у свої сили та працювати над своєю командою. Неприємні несподіванки у фаворитів точно будуть.
Молодіжні збірні України отримали нового куратора. Ними буде опікуватися колишній скаут Реала та помічник Мауріціо Саррі в Наполі – Луїджі Ночентіні. З початку 2020 року він допомагав Дмитру Михайленку в СК Дніпро-1, але влітку клуб оголосив про його відхід. Тепер італієць займатиметься вивченням кандидатів для збірних різних поколінь та має допомогти кожному тренеру в тактичному плані підготовки. З одного боку – це вже добре, бо свіжий та сучасний погляд на футбол нікому не завадить. Але важливо, щоб кожна з молодіжних команд зберегла авторитет свого тренера.
У кадровому плані молодіжна збірна України змінилася. У відборі мають право брати гравці, яким до стартового матчу не виповнився 21 рік. Отже, більшість наших чемпіонів світу вже не можуть допомогти «молодіжці». Потрібно спиратися на гравців 2000 року народження і молодших.
2020 рік був зірваний для молодіжного футболу через коронавірус. Ніхто не грав окрім команд U-19. Це дуже погано, бо немає поступового переходу. Потрібно багато в чому формувати нову команду. Тут належить брати у напрацювання три клуби – Маріуполь, Динамо та СК Дніпро-1.
Остап Маркевич працює у Маріуполі фактично із всіма найкращими молодими гравцями Шахтаря. Вони понюхали пороху в УПЛ. Стиль футболу азовців близький до принципів національної команди. Не потрібно нічого вигадувати, просто доповнити. Реально у Маріуполі можна взяти 7-8 футболістів. У Динамо 2000-02 роки цікаві по-своєму. У Дніпрі кілька молодих вже зіграли за першу команду.
Воротарі. Безперечно, що тут №1 мав стати Анатолій Трубін. Є припущення, що його омине молодіжна збірна і він відразу зможе конкурувати за місце основного воротаря в національній команді. Можливий відхід Андрія Пятова після Євро тільки це підтверджує. Ну і справи у Луніна поки йдуть не кращим чином.
Напевно, основним стане Руслан Нещерет, який вже грав за першу команду Динамо. Зараз у нього статус лише третього воротаря. Можливо, вирушить в оренду заради ігрової практики. Це піде на користь голкіперу із Закарпаття.
У ролі другого воротаря варто підтягувати Павла Ісенка із Ворскли. Він себе проявив минулого сезону. Потенціал у хлопця дійсно хороший. Потрібно давати шанси.
На позиції правого захисника найбільше можливостей стати основним має Данило Скорко із Динамо. Він себе показав у Юнацькій Лізі УЄФА попередніх сезонів. Дуже хороший фланговий гравець зі швидкісними та технічними якостями. На сьогодні я не бачу, хто б міг скласти конкуренцію Скорку. Можливо, Даніель Сімілет із Ворскли. Боюся, що ця позиція може стати однією із проблемних. Великого вибору гравців немає.
У центрі оборони також не все просто. Ілля Забарний – гравець національної збірної України. Є перспектива і для Олександра Сироти, який зараз став основним у Динамо. А за ними особливого вибору немає. Хіба що Назарій Муравський із Маріуполя та Євген Павлюк із Ворскли. Ротаню нічого не залишається, як запрошувати більш молодих гравців типу Марка Мампасі або Антона Боля (коли він одужає від важкої травми). При тому, що центр оборони – вкрай важливе місце для кожної команди.
З лівим флангом захисту все простіше. Є динамівець Костянтин Вівчаренко. У Маріуполі між собою за цю позицію конкурують Ярослав Доброхотов та Олександр Дамбраєв.
Вибір гравців у середину поля ще кращий. Орендований Десною у Динамо Богдан Білошевський має шанси стати основним опорником. Конкуруватиме з ним вихованець новоград-волинського футболу Артем Челядін. Інші гравці молодіжки киян – Ярослав Надольський, Микола Михайленко. Пішли справи вгору у Вікентія Волошина. У першій команді Шахтаря вже встиг зіграти Георгій Судаков. Плюс – дніпряни Єгор Ярмолюк та Арсеній Батагов. На жаль, через травми не завжди може грати Артем Бондаренко із Маріуполя, але потенціал цього гравця із Черкащини дуже високий. Одним із лідерів азовців є 17-річний Олег Очеретько. Немає сенсу залишати його в молодших збірних.
На флангах ситуація теж непогана. Нікуди не поділися чемпіони світу Олексій Кащук та Георгій Цітаішвілі. Вже зараз одним із лідерів СК Дніпро-1 є Олександр Назаренко. Врешті має хоч якось підтверджувати свій потенціал Михайло Мудрик. Сподіваюся, що до осені повністю відновиться динамівець Артем Шулянський. Потрібно звертати увагу на іншого динамівського діаманта Назара Волошина. Луческу його вже брав на збори. У Першій лізі непогано виглядає Максим Брагару із Чорноморця.
Позиція нападника укомплектована. Ще у минулому відборі почав забивати форвард Руха Микола Кухаревич. Обидва форварди, які перемагали у Польщі, теж нікуди не поділися – Владислав Супряга та Данило Сікан. У кожного – свої проблеми на дорослому рівні, але молодіжна збірна може стати хорошим шансом про себе заявити. Має бути в обоймі Богдан В’юнник, який встиг дебютувати за Шахтар.
Дуже хочеться вірити, що Ерік Шуранов не захоче міняти футбольне громадянство та залишиться з українським паспортом надалі. Вважаю, що в системі збірних України у нього шансів більше, ніж у Німеччині.
Це – базові гравці. Сподіваюся, упродовж кількох місяців себе проявлять ще й інші, тож команда буде повністю готовою до початку осені. Відбірковий цикл триватиме майже півтора року.
Сергій Тищенко