Луческу себе вичерпав. Клуб виріс, пішов угору, а Мірча залишився на колишньому рівні. Тому президент ще за півроку до закінчення контракту Луческу дав завдання підшукати нових кандидатів. Мірча двічі просився назад і двічі отримав відмову,»
– сказав Сергій Палкін перед початком цього сезону.Перед центральним матчем не тільки 22 туру УПЛ, але й усього чемпіонату, окремі ЗМІ постійно нагадували футбольній спільноті слова Луческу п'ятирічної давнини, коли він ще тренував донеччан, про те, що Динамо – не повноцінний чемпіон, бо тоді команда Реброва програла Шахтарю обидві очні зустрічі. Це виглядало намаганням хоча б трохи зіпсувати настрій майбутньому чемпіону. Але виглядало також, як дострокова капітуляція людей, які нещодавно кепкували над Луческу. Ще до очного протистояння Шахтаря і Динамо рупори почали говорити про неповноцінне чемпіонство киян та повернення слів румуна.
Восени Шахтар переміг Динамо з рахунком 3:0, але якщо вже говорити про неповноцінність, то саме та перемога мала її присмак. Луческу зіткнувся із величезними проблемами зі складом, який серйозно підкосив коронавірус. До того ж, другий тайм Динамо відіграло у меншості. Це ні в якому разі не суб'єктивна спроба виправдати Динамо. Просто, за великим рахунком, ті 0:3 були наслідками обставин, а не відображенням інтегрального рівня команд.
У реальному світі ми маємо два повноцінні матчі між грандами українського футболу – і в обох перемогло Динамо Луческу. Також ми маємо принизливе для Шахтаря дострокове чемпіонство принципового суперника. Воно неодмінно станеться.
Звісно, наддосвідченому румунському спеціалісту було дуже образливо сприймати слова Палкіна та коментарі Срни, який після поразки у Суперкубку публічно ставив під сумнів закономірність перемоги Динамо. Казав, що краще програти так, як Шахтар, ніж перемогти так, як це зробило Динамо.
Луческу відповів і Палкіну, і своєму вихованцеві не словами, а ділом. Він прийшов у клуб зі значно меншими можливостями і у першому ж сезоні на всіх фронтах показово обігнав галасливого конкурента. При цьому румунський спеціаліст дуже гідно повівся після перемоги у головному матчі сезону. Він не став влаштовувати ритуальні танці над кістками поваленого звіра і навіть виглядав дуже втомленим та сумним:
«Мені було складно за такий короткий період організувати гру Динамо і досягти результату. Але ми це зробили. З точки зору людського ставлення до Шахтаря мені важко, ні про яку помсту не може бути й мови»
Шахтар – Динамо – 0:1 (0:1)
Гол: Де Пена, 34 (пен.)
Шахтар: Трубін – Додо, Кривцов, Бондар, Матвієнко – Степаненко, Маркос Антоніо (Тете, 46), Майкон (Судаков, 82) – Марлос (Дентінью, 71), Мораєс, Соломон (Фернандо, 64)
Динамо: Бущан – Кендзьора, Забарний, Попов, Миколенко – Шепелєв, Андрієвський (Шапаренко, 71) – Караваєв (Циганков, 74), Буяльський (Гармаш, 79), Де Пена (Родрігес, 71) – Бєсєдін
Попередження: Матвієнко, 25, Бондар, 27, Майкон, 41, Кривцов, 90+1 – Кендзьора, 31, Буяльський, 66
Обидві команди зіграли за своїми базовими тактичними схемами. Шахтар підтримував структуру
4-3-3
, а Динамо грало за звичними4-2-3-1
. В обох команд були кадрові проблеми, які зумовлювали відкриті питання щодо окремих позицій.У номінальних господарів пару центрбеків склали Кривцов і Бондар, на лівому фланзі оборони зіграв Матвієнко. У центрі поля функції інсайдів виконували Майкон і Маркос Антоніо. Марлос повернувся до ролі правого вінгера, а ліворуч зі старту зіграв Соломон.
У Динамо замість дискваліфікованого Сидорчука зіграв Андрієвський. До пари йому було обрано не Шапаренка, а Шепелєва. Все-таки ця пара награвалася ще на зборах, як альтернативна, і вона відрізняється кращим рівнем взаємодій. На позицію правого захисника повернувся Кендзьора, а правого атакувального хавбека зіграв Караваєв. Все ж таки Циганков, який одужав, ще не набрав найкращих кондицій та не мав останнім часом ігрової практики. Ліворуч знову з перших хвилин вийшов Де Пена.
Потрібно відзначити, що Луческу вгадав зі складом. Команда працювала, як механізм, ніхто не випадав із гри. Так, кияни крім заробленого пенальті особливо нічого не створили біля воріт Трубіна, але цього виявилося достатньо. Гравці Динамо дисципліновано виконували план на гру і діяли за рахунком. Планові заміни також були усі по ділу. А вихід Шапаренка та Родрігеса взагалі поставив крапку у протистоянні. Микола і Жерсон перебувають у чудовій формі, тож посилили гру, коли у Шахтаря вже закінчувалися ресурси.
У фазі гри без м'яча Шахтар перебудовувався на структуру 4-1-4-1 зі Степаненком між лініями. Традиційно, вінгери сідали у лінію до умовних «вісімок».
Динамо у деструктивній фазі трансформувалося у класичні 4-4-2. Буяльський складав пару з Бєсєдіним, а Караваєв та Де Пена сідали до рівня опорників.
Гру можна поділити на два різні за хронометражем відрізки. Перші п'ятнадцять хвилин були за Шахтарем. Решту часу ситуацію на полі повністю контролювали динамівці. Максимум, що змогли витиснути господарі зі свого найкращого періоду – це неточний удар Соломона з гострого кута. Взагалі, команда Каштру награла лише на два удари по воротах Бущана. Шахтар не пресингував, не грав у глибину, переводи з однієї вертикальтної зони до іншої здійснювалися повільно. При цьому команда Каштру тримала високу лінію оборони. Динамо намагалося робити закидання за спини захисникам, але кілька разів від виходів віч-на-віч з воротарем Шахтар рятували мінімальні офсайди.
«Помаранчево-чорні» грали повільно та безідейно. Вони дозволили киянам задавати темп, у якому було практично неможливо зламати позиційну оборону Динамо. По суті, єдиний аспект, який Луческу встиг у цьому сезоні покращити – це позиційна оборона середнім та низьким блоком. Над виходом в атаку ще працювати і працювати. Це, до речі, зазначив і сам головний тренер на післяматчевій прес-конференції.
Динамо переважало Шахтар у трьох із чотирьох найважливіших у футболі компонентах – фізиці, тактиці та психології. Єдине, у чому не поступається киянам нинішній зразок Шахтаря – це техніка. Матч, який анонсувався, як чемпіонський, абсолютно розчарував. Тут практично нічого розбирати. Одна команда діяла максимально просто і дисципліновано, тримала вертикальну і горизонтальну компактність між лініями, інша не знала, що робити.
На мій погляд, за всі роки, які Луческу працював у Шахтарі, такої слабкої команди у донецькому клубі не було ніколи. Так, були й складні часи, але існував характер, була відповідальність, емоції, хитрощі. Був малюнок гри, який підтримувався відповідною функціональною підготовкою. Зараз же найкращими на полі виявились Катерина Монзуль та її помічниці. Без перебільшення, суддівство, навідміну від гри, відповідало найвищим стандартам світового футболу.
Хто б і що не казав, а Луческу – це головна фігура в історії Шахтаря. Саме він створив найсильнішу команду в історії клубу. Він створив систему, яка продовжувала успішно працювати навіть після його відходу. І зараз на очах, без свого творця, система починає руйнуватися. Подібні речі відбуваються, коли хтось починає зловживати становищем і втручатися у справи, де він некомпетентний.
Час усе розставив по місцях. Палкін зі своїми агентами та тренерським штабом ганебно провалили сезон. Луческу зі значно меншими ресурсами, без трансферів та майже без легіонерів упевнено виграв чемпіонат, Суперкубок, близький до перемоги у Кубку України, двічі поспіль вивів Динамо у груповий турнір Ліги чемпіонів, заробивши для свого нового клубу мінімум 70-75 мільйонів євро. Каштру зі своїми помічниками – це дитячий садок порівняно з Луческу.
Цей сезон продемонстрував, що проект Луческу у Шахтарі себе повністю вичерпав. Інерції вистачило на чотири роки. Але зараз очевидно, що керівництво «гірників» повинне адекватно сприйняти реальність, переосмислити все та якомога швидше розробити новий проект. Клуб заблукав, він не має конкретного вектору розвитку. Зараз діє принцип лебедя, рака та щуки. Є чудова школа та свої вихованці, які часто виявляються непотрібними. Зберігається, але не функціонує, напрямок купівлі-продажу легіонерів із Бразилії. Останнім часом конвеєр цієї колись прибуткової системи працює лише в одному напрямку. Клуб купує і не продає. Тож потрібно чітко визначитися, чи потрібен йому колишній вектор, якщо купувати перспективних молодих бразильців стає все важче?
Можливо не варто обмежувати свій «шопінг» одним магазином? Можливо не варто розкидатися своєю талановитою молоддю заради кількох легіонерів, яких треба ставити у склад, щоб продати? Можливо не варто позбавляти себе можливості вибирати дійсно хороших тренерів по всьому світу, а не тільки з португаломовного середовища? Саме над цими питаннями зараз повинен думати Сергій Палкін, якщо він, звісно, ще себе не вичерпав.