Від долі не втечеш
Кілька курйозних фактів. Нідерланди, починаючи з 1976 року, вигравали кожен другий свій стартовий матч на Євро, пише football24.ua. Враховуючи, що в Харкові у 2012-му програли, зараз мав настати час тріумфу. Наша збірна виграла всі матчі 13 числа, в яких приймала суперника. Але Україна програла кожен двобій, якщо 13-го гостювала на полі опонента. Причому по 2 рази ми пропускали 2 м'ячі, ще стільки ж – по 3 голи. Україна програла 6-й поспіль матч на чемпіонатах Європи. Ми повторили найгіршу історичну серію. Її автор – колишня Югославія. Віримо, що саме зараз час нарешті перервати її.
Вперше на Євро забили 5 голів після того, як до перерви було 0:0. Ярмоленко перервав посуху збірної на континентальних першостях, яка тривала з часів Шевченка (2012 рік, дубль Швеції). Символічно, що саме свого тезку Андрій відчайдушно наздоганяє у класифікації бомбардирів команди №1. Крім них, на Євро не забивав жоден інший гравець «синьо-жовтої» дружини до моменту, коли відзначився Яремчук. Україна увійшла в історію і як лише друга команда за весь час проведення турніру, яка відіграла 2 голи за 4 хвилини. І знову тут ми повторили досягнення югославів. Ті, до речі, дійшли тоді до фіналу Євро-1960, хоча тоді це було зробити значно простіше.
Шевченко переплутав Нідерланди з Кіпром?
Нас підвела травма Зубкова. Мабуть, ключовий момент матчу. Якби Сашко з його швидкістю змушував Дюмфріса працювати «вдома» так, як регулярно було на старті, могли б уникнути кількох голів. Ми ж дуже класно почали, згадайте. Обмін ударами було прийнято. Показали, що наші фланги нічим не гірша на атаку. А далі... Фатальна 13 хвилина. Марлос – непоганий гравець навіть у нинішньому зовсім не оптимальному фізичному стані. Для матчів з Бахрейном, Кіпром, Минаєм, Маріуполем і подібними командами. Але точно не з тими, хто звик домінувати в тотальному футболі, втоптувати суперника в його штрафний майданчик.
Звинувачуєте Миколенка через 2 результативні помилки? Справедливо, але не до кінця. Бо це, як із Зінченком у фіналі ЛЧ 2021. Завинила насамперед командна організація, а тренер проспав момент, коли ніщо не працювало. Просто найяскравішим виглядає останній штрих, ось тому для більшості, яка жадає крові, Віталій, як і тоді Олександр – легка жертва. Гру корпусом треба підтягнути, звичайно. Динамівець наївно впав у штрафному і також поплутав. Чемпіонат Європи, німецьку школу суддівства та певні симпатії до господарів з традиціями УПЛ, де в подібних випадках судді поспішають свиснути ще до падінь футболістів наших грандів.
Але хто змушував Шевченка аж настільки каструвати лівий фланг? Чому середня позиція Марлоса на полі десь у центрі, хоча суперник найбільше тиснув саме краями. Подивіться на картинку, як починався один з моментів флангом Миколенка. Кого криє Марлос, за всієї поваги до технічних скіллів «бразильця»? Що робить у напівпозиції Зінченко, теж загадка. Обоє гравців, які зобов'язані закривати вакуум ліворуч. Так само часто губився праворуч Маліновський. Добре, що Караваєв на досвіді вирулював з важких ситуацій. Нідерландці стабільно й успішно створювали перевантаження на флангах. Показовий епізод: Тімбер мав 3 (ТРИ!) варіанти для загострення. Хочеш, віддай де Йонгу, хочеш – Вейналдуму, а ще ж відкритий Вегхорст.
На краю вітер, а в Миколенка голова обертом, кого ж тут крити. У центрі повна свобода – Сидорчук, звісно, не найкращий матч видав, але де гуляли Маліновський і Зінченко, агов? Підстраховка вінгерів працює дуже слабко. Ця команда не вміє захищатися у напів позиції – тут або ставити вдосконалений автобус з матчу проти Франції, або гнути свою лінію. Шевченко нічого не зумів протиставити агресивній схемі з 3 захисниками Нідерландів, яка насправді часто ставала гвардіолівською (1, максимум двоє страхують потенційний відхід), коли вся команда насідає, давить більшістю на всіх шматках поля і ще й не дуже вразлива для швидкого переходу в атаку суперника.
Більше того, нас дуже легко розтягували та ізолювали один від одного. Це неодноразово виводило Дюмфріса на розкішні вільні позиції, а він тільки й чатував під дальньою стійкою. Вони не грали 5-3-2. Це були цілком собі 3-4-3. Де Йонг і Вейналдум насміхалися і з кращих спроб пресингу, ніж наші. М'яч рухався у «помаранчевих» дуже злагоджено. Натомість українців жорстко перекривали вже в центрі поля та особливо на флангах. Хвала майстерності Ярмоленка, Яремчука, Зубкова і Шапаренка (моментами Марлоса та Зінченка), що вдавалося розривати ланцюги пресингу, адже суперник постійно намагався створити нам засідку.
А пам'ятаєте, як накидалися всі експерти і фанати на штаб нашого наставника за спроби грати в 3 центральні оборонці? Андрія Миколайовича вистачило на кілька матчів. Де Бур не збирався так швидко ламатися, хоча теж наштовхнувся на шалену хвилю хейту і тиску. Нідерланди справді довго виглядали дуже натужно – ніби з чужорідним тілом в організмі. Це все виглядало смішно і безперспективно. Впевнений, десь навіть змусило Шевченко-тім злегковажити ними. А виявилося, що просто потрібен був час. Проти України вийшли і порвали всіх критиків. До речі, саме з такою моделлю Тухель дуже впевнено виграв фінал Ліги чемпіонів у Гвардіоли і видав крутий ривок в АПЛ.
Шапаренко – наш герой матчу, завдяки йому ми повернулись
По суті, динамівець вийшов підтримати Сидорчука, який плив у центрі поля. Лівіше перейшов Зінченко, і такий варіант вніс найбільший баланс. Краще ми виглядали хіба що в перші 10 хвилин, коли швидкість Зубкова давала потрібну гостроту і відводила подалі від своїх воріт. Завдяки правильному позиціонуванню і фірмовим ривкам з м'ячем Шапаренко зламав гру. Очевидно, і нідерландці десь могли послабити тиск, розслабитися. Адже почали другий тайм настільки ж потужно, як Італія – матч-відкриття Євро-2020. У такому темпі тиснути постійно не можуть навіть найкращі.
Нас же на полі не було. Десь хвилини до 72. Ваш автор схильний вважати, що саме вихід Шапаренка дав усвідомити, що ми ще здатні повернутися у гру. Його ривочки у стилі Гріліша (недарма ж іспанська Marca їх порівнює, аналогія не повна, але щось в цьому є) допомогли вперше перевести подих. Ми почали переходити свою половину поля, хоча перед тим виглядали так, ніби викинули білий прапорець ще на 58 хвилині. Микола допоміг організувати штрафний удар, який на кілька хвилин ощасливив усю країну і майже приніс нічию. Один неточний пас, єдина втрата за понад 30 хвилин на полі, створений момент. Додав надійності редутам, збалансував і гру попереду. Провідник камбеку.
Ярмоленко більший капітан, ніж Зінченко і Маліновський разом взяті
Наші легіонери з Ман Сіті та Аталанти, звісно, дають збірній дуже багато у побудові атак, виході з-під пресингу, створенні моментів зі своєї половини і до чужого штрафного. Та іноді нагадують, що вони все ще далеко не першокласні гравці. Як мінімум в обороні. Давайте розберемо, з чого почався перший гол господарів. Марлос ліниво повертається назад. Зінченко відверто заграється на чужій половині – нікого не накриває, не заважає передачі і не дуже поспішає повертатися.
Якщо згадати обрізку Олександра, яка ледь не призвела до швидкого гола в наші ворота та програну верхову дуль в моменті на 3:2, то виходить сумна картина. З одного боку феноменальна статистика дуелей: Зіна виграв 12 з 15 єдиноборств унизу, ніхто і близько не підійшов ні за об'ємом, ні за якістю боротьби, за винятком Френкі де Йонга, в якого 9 з 11. З іншого – також рекордні 8 спроб відбору, але лише 2 вдалі. Жодної передачі під удар від гравця, який діяв найвище серед центральних півзахисників!
Повертаючись до гола. Йде лише 54 хвилина, про втому говорити не варто. Маліновський бачить Вейналдума. Сидорчук десь блукає і вмикається надто пізно. Як наслідок, 30-річний гравець, який стартував позаду двох наших хавбеків, випереджає їх простим ривком і без будь-яких перешкод карає Бущана за не дуже впевнену гру на виході. Цей гол – кримінальний злочин. Неприпустимий подарунок від нашої середньої лінії. Таких у відповідь ми не отримували, всі моменти було трудовими, вистраждані кров'ю і потом.
Проблема навіть не в епізоді, а в системності таких дій Зінченка, Маліновського, Сидорчука. Ми програвали підбирання на межі і безпосередньо в нашому штрафному. Другий гол – безумовна вина Миколенка, але чому ніхто не згадує, що Матвієнко вибив м'яч прямо на ногу Вегхорсту, ідеально під удар? Воістину програє вся команда. Плюс Забарний, який провів чи не найкращий матч серед наших захисників (хлопчині 18, браво!), у запа(р)лі не витримав офсайдну лінію. В Іллі лідерство за кількістю виносів (5), перехоплень (4) та відновлень володіння м'ячем (по 4 з Миколенком). Матвієнко забрав номінацію заблоковані удари (3).
На цьому фоні вигідно вирізнялися лише Ярмоленко з Яремчуком, які разом з активним Шапаренком ніби останніми вірили до кінця. Так, вони теж достатньо перспективних підходів запороли, але свої голи знайшли. Андрій має всі шанси завершити Євро-2020 автором найкрасивішого гола. Роман згадав, за що його вже не перший рік сватають з Бельгії у топ-чемпіонат. А його дистрибуція м'яча, ефективні передачі п'ятою, звільнення зон для Ярмоли були навіть гострішим, ніж у Маліновського, на якого стільки надій покладали. Руслан же просто вдало виконав стандарт. Немало, але й не достатньо. Може знааачно краще. Чомусь поки відчувається гігантська різниця між ним в Аталанті та збірній.
Дюмфріс, де Йонг, Депай і Війналдум можуть створити сенсацію з Нідерландами?
Колосальний об'єм роботи від лідерів «помаранчевих». Реалізацію їм дещо підпсував Бущан, але потім «віддав». Було нехороше відчуття, як би Георгій не повторив матч з Німеччиною в Лізі націй, де на зміну феєерії прийшла жахлива помилка. Цього разу його вина не настільки очевидна, гасив чужі пожежі, але у двох моментах міг би зіграти значно краще. Де Йонг правильно відкривався, створював перевагу партнерам, зробив 2 моменти, найбільше вів гру серед усіх на полі. Відсоток точності передач тільки у центрбеків де Бура більший, ніж у Френкі (92%). Почувався королем дриблінгу та боротьби. Школа Йохана Кройфа має бути задоволена.
Дюмфріс став якимсь винищувачем нашої штрафної. Стільки ударів з вбивчих позицій, стільки підключень, організація 2 голів. Він скористався тим, що Миколенко залишився без підстраховки, а в таких умовах наші оборонці часто безсилі. Не дивно, що саме цього захисника визнали гравцем матчу. Дензел виростав у героя з кожною хвилиною, а 2 змарновані супермоменти тільки завели його – благо, ми багатенько дозволяли. Ну, от не могла людина залишитися гравцем національної збірної Аруби, в якій до 2014 року зіграв 2 матчі (на його щастя, лише товариські)?
Депай і Вейналдум показали, що у збірній Нідерландів може забивати не лише Мемфіс. Форвард «помаранчевих» створював для партнерів класні моменти (разом з Маліновським став лідером за передачами під удар – по 3), а сам більше залишався в тіні. Екс-хавбек Ліверпуля діє у збірній значно вище, і це ніби стало сенсацією для наших захисників і тих, хто прикривав опорну зону по ситуації. Ніхто не пробивав по воротах суперників частіше, ніж Джіні (5). Він шукав свій гол і сповна заслужив його.
Як мінімум понад 40 років не було такого, щоб в перші 10 хвилин одна з команд 7 разів пробивала по чужих воротах на Чемпіонаті Європи. Якщо припустити, що це вони такі потужні на фоні нашої пристойної збірної, то Нідерланди можуть серйозно сплутати карти фаворитам на Євро-2020. Є, звичайно, варіант, що це просто ми дозволили їм відчути себе королями турніру. Але нам хотілося б вірити у краще. Ну, а просто зараз весь світ у захваті від емоційного шоу, яке подарували наші хлопці разом з «помаранчевими». Чемпіонат Європи по-справжньому відкрився тільки тепер. І за цей цілком приємний образ України в очах світу Шевченко, його італійський штаб, земляки-помічники та власне гравці заслужили компліментів. Ми точно не Росія.