Чесно сказати, українські вболівальники дуже довго недооцінювали Ярмоленка.
Тим часом, зі складу, який обіграв Швецію на Євро-2012, у нас залишився тільки він. Дуже хотілося, щоб «дожив» ще й Коноплянка, але не пощастило. Доводиться Андрюсі тягти за двох.
Тоді, в 2012 році, Ярмоленко віддав гольовий пас на Шевченка. Сьогодні, в 2021-м, він знову асистував Яремчуку і до того ж забив сам - вже вдруге на Євро.
Останнім (і єдиним) українським футболістом, якому раніше вдавалося забити в двох поспіль матчах великого турніру, був Шевченко на ЧС-2006. І саме Андрія Миколайовича, нашу головну легенду, Ярмоленко вчора обійшов за показником «гол плюс пас» в футболці збірної: у нього тепер 63 очки, у Шеви - 61. До рекорду по голам за збірну теж залишилося всього-нічого - якихось шість м'ячів.
Це вже не просто хороші цифри, а конкретна, аргументована заявка на статус легенди.
***
Ми дуже раді за Андрія, правда. Йому так довго і сильно не щастило, що, здавалося, це ніколи не припиниться.
Він з'явився в чемпіонаті України, коли «Шахтар» був на піку своєї могутності. Ловити в ті роки було особливо нічого, тим більше, з Блохіним в якості тренера. Фернандіньо, Вілліан, Коста, Тейшейра та інші обробляли «Динамо» під горіх.
Пізніше у «Шахтаря» таки вийшло взяти реванш, але відчуття задоволеності не було. «Гірники» втекли від війни аж до Львова, і їх було навіть якось шкода. Така собі команда-біженець з охопленого війною регіону.
Виходить, Ярмоленко таки взяв свої чемпіонства, став царем гори, але поки він йшов до цього статусу, гора майже розвалилася. Він був царем руїн, в які стрімко перетворювалася УПЛ.
Звичайно, довелося їхати в Європу - там нові виклики, партнери і все таке. Однак знову йому не пощастило. Він приходив у Дортмунд під Петера Боша, але той швидко провалився і був звільнений; потім сам Ярмоленко отримав складну травму, а коли повернувся, то виявив, що вже нікому не потрібен.
Тоді «Вест Гем» - знову все начебто добре, забив парочку голів, вийшов на «МЮ» і ... порвав ахілл.
В той момент вперше подумалося, що це кінець спортивної кар'єри. Андрій так довго не грав, що про нього просто забули. Коли ж повернувся, то стало ясно - майстерність залишилася, а швидкості немає. В АПЛ це майже вирок. Тим паче, у Девіда Мойєса.
***
Все це було дуже сумно. Ярмоленко залишався найбільш майстровитим українським футболістом, але ніде не міг цього довести.
Напередодні Євро-2020 усі багато говорили про Зінченка і Маліновського, а не Андрія, забувши важливу деталь: ті двоє - лише ланки в чітко налагоджених командних системах «Сіті» і «Аталанти». На рівні збірних це працює вкрай рідко. Міжнародний футбол - це коли гравець приїжджає і, не встигнувши нічого толком награти з партнерами, просто показує, що вміє.
На перевірку виявилося, що Маліновський вміє хвацько виконувати стандарти; Зінченко нав'язує пресинг в середній зоні досить класно для македонців, але недостатньо - для Нідерландів. Ну а Ярмоленко - це Ярмоленко.Кажуть, у нього один фінт. А у Роббена скільки було? І потім, яка різниця, якщо це працює?
Ось в матчі з Казахстаном у нас не було Ярмоленка з його «одним фінтом» - і чим справа кінчилася? Створили 6-7 гольових моментів тільки за один тайм, а забити нікому.
Взагалі це погано для збірної, що у Андрія так і не з'явився гідний наступник - гравець, здатний на тій же майстерності з тим же рівнем ефективності вирішувати складні епізоди. В майбутньому це ще не раз відгукнеться.
А ось для самого Ярмоленка це навіть добре. На загальному сірому тлі його гра виділяється особливо чітко.
**
Є відчуття, що доля нарешті повертає Андрію боржок за всі численні невдачі минулих років.
Так часто буває в голлівудських фільмах - головний герой отримує, що хоче, коли цього вже ніхто не чекає. З Ярмолою та ж пісня. У минулому розіграші АПЛ він не провів жодного повного матчу. Цілком очевидно, що попереду у нього або повернення до Києва, або трансфер кудись на Схід. А там, через 3-4 роки, і кінець кар'єри.
Інших шансів продемонструвати свій талант на топ-рівні могло і не бути. І саме в цей момент височенний Мартен Стекеленбург злітає вгору, але все одно не дістає м'яч, що летить в дев'ятку... Красиво!
А ще ображаються, що він «напхав» Марлосу ... Хлопці, такий Ярмоленко має право «пхати» кому завгодно і що завгодно. Він - лідер збірної України, її найкращий гравець. Гарет Бейл з 140-го кілометра, якщо завгодно!
І ще він проводить абсолютно точно головний турнір в своїй кар'єрі. Поспішайте бачити! Хто його знає, коли наступного разу українець буде серед найкращих гравців турніру такого рангу?.