Забудьте всі казочки про «структуру» – ми попереджали
Ваш автор ще після перемоги над Північною Македонією писав. Найгірше, що Шевченко з його італійським штабом просто заганяє команду, незамінних її гравців. Дуже сподівався, що до 3 туру якось дошкутильгаємо. А ось і ні. Без серйозної ротації Миколенко, Забарний і Зінченко просто не витримали фізично. Маліновського вистачило лише на тайм. Яремчук і Ярмоленко вже не витягували здійснювати стільки ривків, як у попередніх поєдинках. Зате ми вийшли грати у свою структуру проти грандів – короткі пасики, гра по рахунку, низький блок. Найсмішніше, що завдяки марному рівню гравців Австрії ми могли досягти вимученої нічиєї. Усе, що в них є: високий пресинг рівня топ, досвід атлетичної гри в Бундеслізі, непогана тренерська організація і дуже крутий захисник-плеймейкер Алаба – безумовний гравець матчу. Просто в нас було ще менше, а про вожака на полі могли тільки мріяти.
Шевченко не має права говорити: «Я бачив команду, якій не вистачало сил». Бо це він особисто (чи з підказками помічників) не дав жодної хвилин Судакову, Довбику, Соболю і Тимчику, а Безуса стабільно пригноблював за межами заявки на матчі. Це наш керманич навіть не намагався розширити базову кадрову ставку. Вся та структура, від якої в такі екстази впадають наші коментатори, трималася на дуеті Зінченка з Маліновським. А в них уже під кінець 2 туру не було жодних сил – ні фізичних, ні емоційних. Крім того, Руслан чи то розгубив божевільну форму, яку показував у Аталанті, чи то не може знайти себе ліворуч. І тут також питання до нашого «алленаторе».
Читайте також: Україна - Австрія: оцінки гравців від WhoScored і SofaScore
Тренерська поразка? Більше так
Шевченко після одного з попередніх матчів шокував фразою, що для Маліновського позиція на лівому фланзі не нова. Так, він грав на позиції інсайда, в Італії, але ж правого, а зовсім не лівого! Звісно, проти Північної Македонії він і там видав шоу – удари, паси, 11 дій, які могли завершитися голом чи асистом. Благо, суперник дозволяв дуже багато. Та чи достатньо ретельно дивиться тренерський штаб збірної матчі своїх гравців? Наші найзірковіші легіонери не можуть вічно підтримувати шлейки для старих затертих штанів. Таке враження, що кілька років тому ідеально спрацювала ця клята структура, і тепер її будуть тулити, поки не зрозуміють – пора остаточно викидати на смітник.
Футбол же – річ дуже мінлива. Старі «конспекти» перестали працювати. Одним з головних факторів є те, що Маліновський і Зінченко не грають у своїх клубах і 2 матчі за 4 дні, а Шевченко вимагає від них 3 – за 9. Ця парочка зовсім недавно не змогла витягнути спарку Фінляндія/Казахстан, що вже казати про Євро. А вболівальники, журналісти і тренерський штаб від них вимагають стільки, ніби вони Роналду з Мессі щонайменше. Не придумати нічого нового, як випустити абсолютно не готового фізично Марлоса (жодного натяку на гостру дію за 25 вирішальних хвилин) і провального у психологічному плані Бєсєдіна (Артем так і не впіймав навіть тінь своєї гри)? Посередні заміни України стають фірмовим знаком на турнірі. Так, ця поразка не скасовує прогресу в грі та результатах, які ми досягли з Шевченком. Але фактом є і те, що екс-форвард Динамо і Мілана не може розвинути команду та робить гучні помилки на головному турнірі.
Очевидно, багато помилок припустилися і гравці. Караваєва закрили в лещатах пресингу. Олександр похитнувся, і це відобразилося також й на атаці. Але головна біда – вічні обрізки на своїй половині. Забарний випускав своїх гравців двічі, і доброзичливий Арнаутовіч просто залишив нас у грі серед найкращих третіх команд групового етапу. Миколенко стабільно не впорався, Сидорчук часто губився і не міг покрити всі провали самотужки. Навіть двійника Зінченка на полі просто не було, Маліновського самі загнали на фланг, щоб потім нарікати, що він не увійшов у гру.
А що там по атмосфері? Кричати епічне «пропало всьо» рано
Коли ми перемагаємо, все ідеально – в нас є команда, тренер, зірочки, відкриття і претенденти на трансфери в топ-чемпіонати. Коли програємо, Миколенко і Яремчук лаються ще до завершення першого тайму. Причому Віталій міг би й смиренно промовчати. Скільки перспективних заходів по флангу він загубив. Скільки разів губив позицію по ходу турніру. Роман точно заслужив на більшу повагу – без його голів ми б зараз не сподівалися на вихід з 3 місця. Команда не витримує психологічно. Очевидно, величезна фізична втома впливає і на моральні кондиції. Ми – серед головних аутсайдерів Євро-2020 за кілометражем командного пробігу, але і так ледве ноги волочимо у, можливо, ключові хвилини турніру.
Та при цьому Україна має цілком реальні шанси проповзти у плей-офф – Фінляндію уже випередили, залишилася одна збірна і цілих 3 варіанти. Не зовсім заслужено, якщо судити по грі з Австрією. Але все одно як же хочеться отримати цей новий аванс і одним махом пробачити всі помилки. Бо це наша збірна, іншої нема. І завжди хочеш вірити, що кожна подібна поразка стане початком чогось прекрасного.
Читайте також: Результати, які потрібні Україні для виходу в плей-оф