Україна на цьому чемпіонаті Європи програла три матчі з п'яти. За підсумком цих трьох поразок щоразу було важко виділити тих гравців, через кого ці поразки відбулися. Можливо, лише у поєдинку з Нідерландами провина лежить на плечах Миколенка, Матвієнка, Марлоса, частково – Бущана. А от два безнадійних «влети» (Австрії та Англії) – це провина тренерського штабу.
Провина тренерського штабу – це коли безідейно виглядає уся команда, коли не можна виділити ні позитивно, ні негативно когось з гравців. Це коли уся команда нагадує не колектив, а сіру пляму на полотні футбольного свята. Від Австрії отримали показовий прочухан, від Англії тепер ще один.
Погано, коли команда пропускає одразу після початку тайму. У ворота України вчора м'ячі влітали на 4-й та 46-й хвилинах – акуратно після виходу з роздягалень. Чи не свідчення це того, що команда просто не здатна сприймати вказівки тренера?
Два з чотирьох голів Англія забила зі стандартів, три з чотирьох – ударами головою. Тут навіть не доводиться говорити про хитромудрі схеми суперника. Тут доводиться говорити про невміння команди протистояти гравцям в процесі зонної чи персональної опіки. Провал на провалі. Англія в цьому матчі напрацювала на xG 1.72 (показник очікуваних голів), але забила чотири рази. З шести гольових моментів реалізувала понад половину. Якось зовсім дивно звучать слова Андрія Шевченка про те, що долю матчу вирішили епізоди. Доля матчу – це легка прогулянка для англійців, які йдуть цим турніром у прагматично-раціональному стилі, а у чвертьфіналі отримали у суперники немічну команду, що дозволила розгулятися.
Україна напрацювала на показник 0.3 xG. Тобто, реально не заслужила навіть на гол. Можна, звісно, говорити про те, що нам протистояла найсильніша оборона цього Євро (нуль пропущених у п'яти матчах), але попередні суперники англійців в середньому мали показник xG біля «одиниці» (1). Тобто, напружували оборону «трьох левів», а не просто лоскотали, як українці.
Шевченко говорить про слабкий внутрішній чемпіонат, але мовчить про той факт, що впродовж однієї гри абсолютно недієвими виявилися дві тактичні формації від збірної України. Початок матчу Україна провела в стилі 3-5-2, а після травми Кривцова було перелаштування на 4-3-3. Нульовий ефект як у захисті, так і в атаці. Це проблема насамперед тренерської думки.
І вже традиційне для цього чемпіонату Європи запитання в контексті збірної України – кадрова обойма. Навіщо було тягнути на чемпіонат функціонально не готових Циганкова, Марлоса, Соболя, брати Судакова та Тимчика, від яких користі нуль, а потім скаржитися на обмежену обойму? Випав Кривцов, а у резерві не виявилося жодного центрального оборонця при тому, що збірна планувала грати з трьома захисниками.
Єдине, що Шевченко може зараз зробити, аби хоч трохи згладити провал і не виглядати в очах тих, кого ще своїми «щупальцями» не заангажувала УАФ, недолуго – це визнати, що Україна була найслабшим представником чвертьфіналу серед усіх інших. Визнати, що Україні добряче пощастило не просто вийти з групи, а й пройти шведів. Це буде правдиво та щиро.
Хоча стиль цього тренерського штабу і керівництва УАФ – це самопіар. А з самопіаром визнання помилок не в'яжеться.
Ігор Семйон