– Загалом ситуація проста. Ми — вільна країна, яку атакують. Вони знищують наш світ, нашу націю. У ці дні на моїй батьківщині, в Україні, усі люди – мої брати, і коли я бачу, як хтось помирає щодня, то помирає щось у мене всередині. Я бачу, які вони єдині і як борються. Мені дуже важко про це говорити.
- Після матчу з ПАОКом, де ви підняли прапор України, ви поїхали забрати дружину з України. Як ви пережили цю пригоду?
– Я б не хотів розповідати цю історію. Всі в Україні у важкому становищі. Зараз я як ніколи пишаюся тим, що я українець. Вони єдині. Я щодня посилаю всі свої сили, свої думки тим, хто залишився там захищати свою країну, нашу землю. Я молюся богу за всі ці родини і пишаюся тим, що я українець.
- Ваші родичі ще там?
– Моя дружина тут, але моя сім’я там, вона захищає мою країну. Мій батько, моя мати, мій брат, сім’я моєї дружини. Усі там, вони не хочуть виїжджати, вони захищають нашу країну. Коли я бачу своїх співвітчизників, які захищають мою країну, вони дають мені сили продовжувати тут. Для мене всі українці – герої.
- Наскільки легко зосередитися на іграх?
– Це зовсім нелегко, але, як я вже казав, мої батьки та співвітчизники в Україні дають мені сили продовжувати боротьбу тут. Хто стоїть за свободу, мир, той мій брат. Мені дають сили й ті, хто прагне зупинити війну.
Андрій Шевченко: «Український народ має величезну підтримку в світі»