— Для мене це складна тема. Декілька років ми з ним взагалі не спілкувалися. Потім трапилася ця історія з аліментами, яку я висвітлив у себе в телеграм-каналі. Тимощук мені одразу написав, а потім зателефонував. Я йому одразу сказав, що претензії на свою адресу я не приймаю, бо чотири роки він навіть не питав, як у мене справи. Після цього ми періодично почали переписуватися, в основному щодо футбольних моментів.
Я в нього на цю тему нічого не питав, бо коли людина мовчить, то все зрозуміло. Хотів би – висловився. Тягнути з нього щось кліщами немає жодного сенсу. Мені вже давно не цікава його думка на цю тему. Думаю, він зробив певний вибір і цілком припускаю ситуацію, що Тимощуку доведеться змінити громадянство на російське.
— У вас із ним зараз дружні, товариські чи робочі стосунки?
— Ми люди, які просто контактують між собою.
— А як би ви вчинили, опинившись на місці Тимощука?
— Спершу треба опинитися, а потім говорити. Мені близька позиція Ракіцького, Вороніна та Вернидуба. Будь-яка нормальна людина, коли в твоїй країні біда, намагатиметься їй допомогти, чим може. Це навіть не обговорюється!