Збірна України не їде до Катару
Ми поза Катаром. Ми поза Чемпіонатом Світу. Знову. В останнє грали там у 2006 і відразу дійшли до ¼, де поступилися майбутнім чемпіонам. Це було 16 років тому. Уельс востаннє грав на Мундіалі в 1958 році. 64 роки очікування. У нас не так все й погано, правда? Тим паче у тих умовах, які є зараз. Більшість гравців, які виходили проти Шотландії та Уельсу не мали ігрової практики через напад орків. Ярмоленко не завоював довіру у «Вест Хемі» навіть після свого гарного виступу на Євро. Зінченко так і залишився гравцем ротації в «Ман Сіті». Яремчук перший сезон у «Бенфіці». Миколенко тільки но потрапив у найкращу лігу світу. Так можна і далі знаходити причини (хтось назве це відмазками), але одне я можу сказати точно. Могло бути гірше. Набагато гірше. Як у плані гри, так і в плані результату. УАФ провалило підготовку збірної до цих матчів та ще влізла в скандал із «Динамо». Довелося грати з «Рієкою» та «Емполі», а єдиний нормальний спаринг-партнер в обличчі «Боруссії» був на самому початку. Незрозуміло для мене були відраховані зі збірної Бесєдін, Гармаш та Буяльський. Дивні коментарі Петракова про «футболісти їдуть до жінок працювати в ліжках». Але, навіть, після цього всього хаосу наша збірна видала дуже якісну гру з Шотландією та здобула перемогу.
Уельс чекав 64 роки (стільки ж Петракову), може, й ми дочекаємося? До того ж потенціал є.
Маємо гарний потенціал — залишилося його реалізувати
У матчі з Уельсом у Забарному прокинувся звір. Згадайте, яку передачу він вирізав на Яремчука, вивівши його сам на сам із голкіпером, чи, як він фінтом відіграв гравця противника. А йому всього 19. Він уже відіграв Євро у якості основного оборонця, тому потенційно це ТОП захисник поряд із більш досвідченим Матвієнком у нас є. Миколенко дуже непогано проявив себе в «Евертоні» Лемпарда, хоча криза в команді була жахливою. Довбик за крок від переходу до «Торіно», а також не забуваємо про Ваната.
Шапаренко, Циганков, Мудрик, Попов, Трубін, Лунін etc. Цікавої молоді ну дуже багато, залишається сподіватися, що вони будуть прогресувати.
Молодіжка Ротаня, нарешті, стала працювати не тільки на стиль, а йна результат. У підтвердження моїх слів остання гра з Північною Македонією. Хто знає, можливо, саме Руслан Петрович наступний тренер збірної України. Життя бентежне, як то кажуть.
Петраков не гірше за Шевченка, тому заслуговує на довіру
Чому Петраков не гірше Шевченко? Усе просто. Андрій Миколайович приходив у збірну, як зірка, на ТОП умовах для себе та власного тренерського штабу. Павелко просунув його замість Заварова в штаб Фоменко, що вже тоді спричинило обурення в багатьох. Він із нуля розпочав підготовку на відбір ЧС-2018 та мав зірковий тренерський штаб. Україна той відбір провалила. Маючи групу з Хорватією, Ісландією, Туреччиною, Фінляндією та Косово посісти третє місце — це провал. Тоді це списали на «проба пера», «ЧС у Московії, ми й не збиралися туди» й тому подібне. Андрію Миколайовичу дали другий шанс і вже там його команда розквітла. Відбір на ЧЄ 2020 вболівальники збірної запам’ятають надовго. Особливо побиття Сербії у Львові (5–0) та перемогу на заповненому НСК «Олімпійський» над тодішніми чемпіонами Європи Португалією.
То чому Петраков не заслужив на другий шанс? Умови в нього були, куди гірші.
За словами ЗМІ, він сам відмовився від високої зарплатні та отримував десь у 8 разів менше за Шевченка. Він прийшов у команду, бувши другим номером на посаду. Переговори з Ребровим та шейхами йшли до останнього. Прийняв команду, коли там уже невдало стартувало у відборі з трьох нічиїх. Через те, що все життя працював із молодіжними командами України він не міг розраховувати на Мальдеру чи Тассотті в ТШ, лише на Шовковського.
Перший відбір Петракова > Перший відбір Шевченка.
Можна казати, що Шева прищеплював стиль команді, а вже потім дав результат. Окей. А в який футбол Україна у висновку грала на Євро? Дуже він був схожий на матчі в Лізі Націй чи гру у відборі на Євро? Так, було перенесення турніру, через ковід, але чи багато змінилося? Звісно, ТШ Шевченка багато дав гравцям, але чим підживляти збірну? Чи багато в нас гравців мають характеристики та якості, які підходять під той стиль, що нав’язували Мальдера, Тассотті, Шевченко?
Петраков нічого не розуміє в сучасному футболі. Таке теж доводилося чути. Тоді питання, а яким футболом ми обіграли Шотландію? Та це ж він просто вирішив нічого не чіпати, а команда грала у футбол Шеви. Окей, а далі? Головний принцип у будь-якій справі — це насамперед «не нашкодь». Анчелотті також відштовхується від досвідчених гравців та не нав’язує їм свій особливий стиль. Тому його вже давно списали. А він ось ЛЧ для вершкових приніс, у програному матчі. До речі, гра України з Уельсом дуже нагадала ЛЧ, де ми були в ролі «Ліверпуля», а Хеннессі на вечір став Тібо Куртуа.
Мені не подобається позиція Петракова в конфлікті «Динамо» та УАФ. Він там сказав промову тими словами, які легко можна підставляти під рот Павелко і ви не відчули б дисонансу. Дуже чиновницька, суха промова. Як колись казав Ілля Кива: «Я маленький гвинтік!». Було помітно, що Петраков має мінімальний вплив на підготовку й погодився на цю роль «маленького гвинтіка». Тоді я сказав, що Петраков не Лобановський (ну так воно і є загалом), але зараз можу додати, що Петраков і не Б’єлса. Одіозний аргентинський тренер із легкістю покинув би команду, якби для нього не створили умови, які він хоче бачити. А ось Петраков у всьому тому хаосі зумів довести справу до кінця. Якби ще в УАФ з’явилися порядні люди з мізками, то ціни нашому футболу не було б.
Тому повага, Олександре Васильовичу.
Головна перемога попереду
Попереду дві гри з Ірландією та матч із Вірменією. Нам потрібні перемоги й там. Можна програти одну дуже важливу битву, але здобути перемогу в трьох наступних. Отже, виграти війну. Кожна перемога нашої збірної, у кожному офіційному матчі зараз має однакову велику ціну. Як для звичайних громадян та вболівальників, так і для воїнів, які боронять нашу країну від фашистської навали зі Сходу.
Владислав Омельченко